РЕФЕРАТ
Тема: В«Становлення та розвиток дисципліни В«тайм-менеджментВ»
Введення
У соціології управління в ХХI столітті зростає потреба у підвищенні адаптивності організації до невизначеності зовнішнього середовища, у підвищенні ефективності її роботи і швидкості реакції на ці зміни. Така адаптивність на даному етапі розвитку сучасного суспільства є ключовим фактором конкурентоспроможності комерційної організації, запорукою її виживання і розвитку. Одним з інструментів підвищення ефективності роботи комерційного підприємства є впровадження в його організаційну діяльність технологій тайм-менеджменту.
Дисципліна тайм-менеджмент оформився в самостійний напрям менеджменту організації до кінця 60-х рр.. ХХ століття. Тайм-менеджмент - це сукупність технологій планування роботи, які людина застосовує самостійно для підвищення ефективності використання свого робочого часу і для підвищення контролю зростаючої кількості завдань.
В даний час перед великим числом комерційних організацій стоїть завдання впровадження технологій тайм-менеджменту. Причиною цьому служать наступні фактори:
1) Тенденції змін соціальної та економічної середовища диктують керівникам комерційних фірм необхідність переглянути у бік підвищення ролі самоконтролю в прийнятті рішень, розстановки пріоритетів, в організації та плануванні роботи персоналу, а також їх самих.
2) У організаційній системі комерційного підприємства гостро стоїть проблема підвищення ефективності роботи і зростає роль таких нематеріальних активів, як інтелектуальний капітал, лояльність співробітників по відношенню до організації-роботодавцеві, можливість творчості і самовираження. В даному аспекті розгляду найбільш актуальною стає самостійність співробітника в організації своєї роботи.
3) На даний момент система відносин В«роботодавець - найманий службовецьВ» виходить на новий виток розвитку, коли в організаційній системі підвищується роль особистості співробітника. І впровадження технологій тайм-менеджменту якраз сприяє створенню психологічного комфорту, дає йому В«моральнуВ» свободу; при цьому з вигодою для роботодавця - підвищення ефективності, швидкості і якості роботи персоналу будь-якого рівня ієрархії.
У цій області найбільш широке розповсюдження отримали роботи, дослідження та підходи вітчизняних авторів Г.Х. Попова, А.К. Гастєва і П.М. Керженцева і зарубіжних фахівців - Л. Зайверта (Німеччина), Ст. Кові, П. Дойля (США), Б. Санто (Угорщина). Завдяки роботам цих та інших авторів, тайм-менеджмент до кінця 60-х рр.. ХХ століття оформився в самостійну дисципліну, яка включає в себе набір систем і технологій з планування та організації часу.
У науковому менеджменті порівняно рідко порушувалися питання самоорганізації в роботі персоналу, тому керівництво організацій централізовано не впроваджувало використання технологій тайм-менеджменту. Класики теорії менеджменту (напр., Ф.У. Тейлор, К. Макхем, М.Х. Мескон) вперше поставили питання про впровадження технологій персональної організації праці.
Тайм-менеджмент як практична дисципліна спочатку розроблялася консультантами по менеджменту та психології. Ряд вітчизняних і зарубіжних фахівців з управлінню, психології та організаційній культурі розробляли методологію планування особистого і робочого часу у формі книг, статей і навчальних курсів.
1. Передумови виникнення тайм-менеджменту
Якщо говорити про ідею управління часом, то, можливо, вона існує рівно стільки, скільки існує людство. [34; с. 92]
Проблема часу перебуває під пильною увагою допитливого людського розуму на протязі всієї історії. Що таке час? Чи існує воно об'єктивно? Куди воно тече? На ці питання, що складають головну складність проблеми, намагалися і намагаються знайти відповіді представники різних областей знання. Одні мислителі залишили після себе системи, в яких час розглядалося або як річ у собі, або як форма людського розуму. Інші розглядали час як основну форму рухомої матерії, в якому існує і сам пізнає суб'єкт - Людина. [25; с. 5]
Так ще в самому початку нашої ери, в 50-му році від Р. X., науковці, - а Сенеку можна цілком вважати науковим працівником, - вели рахунок своєму часу і намагалися економити його. Древні філософи першими зрозуміли цінність часу - вони напевно ще до Сенеки пробували якось приборкати час, приручити, зрозуміти його природу, бо і тоді воно гнітило людей своєю швидкоплинністю. [14; с. 12]
Згідно одним поглядам, час, як об'єкт, не існує, а згідно іншим, час, як об'єкт з певними фізичними властивостями, знаходиться поза суб'єктом у вигляді поточних змін зовнішнього світу. Навряд чи буде правильно вбачати в цих висновках навмисне зведення проблеми часу до відомим і так званим суб'єктивістським підходам. Швидше навпаки, слід думати, що проблема часу своєю парадоксальністю призводить дослідників до того, що вона багато в чому пов'язана з часом в психіці самої людини. [27; с. 4]
Згідно з отриманими даними, кожна людина володіє набором власних часових властивостей, які відкриваються йому в реально пережитої тривалості. Таким чином, суб'єктивно здаються властивості часу, відношувані тими чи іншими дослідниками то у зовнішній світ, то приписувані власним розуму, виводилися на основі їх особистого ставлення до безпосередньо пережитому власному часу. Останнє твердження дозволяє підійти до проблемі часу з позицій людського буття, тобто час, як реальність, існує для кожної людини у вигляді безпосередньо пережитий тривалості в межах його власного сьогодення. [27; с. 6]
Проблема постановки цілей, вибору пріоритетів в справах, і розумного використання часу людиною була поставлена ​​досить давно. Одним з перших це питання підняв римський філософ Луцилий Сенека. Він стверджував: В«Коли я не знаю, на яку гавань мені потрібно тримати курс, тоді жоден вітер не буде для мене попутним В». [38; с. 145] У своїх В«Листах до Луцилія В»він закликав свого другаВ« берегти й громадити час, який перш віднімали або крали, яке даремно проходило В». [20; с. 7-8]
Англійська вчений, політик і філософ Френсіс Бекон писав: В«Вибирати час правильно - значить володіти життям. Несвоєчасність згубна В». [8; с. 214] Варто відзначити систему управління особистим часом Бенджаміна Франкліна, основу якої становить вибір довгострокових і короткострокових цілей, без чого неможливо уявити сучасний тайм-менеджмент.
Корисні поради в цій області не були зведені до серйозного теоретичного узагальнення - того й не було потрібно на даному витку розвитку, так як суспільству з порівняльною стабільністю в соціальних процесах і високою залежністю особистості від соціуму і його ритмів було достатньо окремих рекомендацій. Але, починаючи з перших десятиліть ХХ століття, системні методи підвищення якості та рівня праці окремого працівника стали одним із ключових напрямків, що впливають на підвищення ефективності виробництва.
2. Еволюція теорії про ефективної організації часу в ВЅ ХХ століття
2.1 Розвиток теорії в західному менеджменті
Все більше популярним варіантом соціологічного мислення стає теорія раціонального вибору, яку запропонував американський соціолог Дж. Коулмен. Він заперечує поняття системи. Головна увага зосереджується на поняттях ресурсів і мобілізації. Спільно з М. Крозьє Дж. Коулмен розробили теорію соціальної дії в рамках організації і підкреслював значення не стільки ідей, скільки різних стратегій при вивченні процесу прийняття рішень і виявлення їх ефективності. [13; с. 38]
Це можна віднести і до еволюції вивчення системи ефективної організації часу. Для більшої конкретики слід розглядати ідею з моменту появи терміна В«менеджментВ» (у його сучасному розумінні - ...