Зміст
Введення
Глава 1. Вчення Гіппократа
1.1 Короткі біографічні відомості
1.2 Загальна характеристика поглядів і здобутків Гіппократа
1.3 Вчення про темпераменти
Глава 2. Психофізіологія Декарта
2.1 Короткі біографічні відомості
2.2 Загальний характер наукової творчості
2.3 Психофізіологічні роботи
Висновок
Список літератури
Введення
Вища нервова діяльність(ВНД) - це діяльність кори великихпівкуль головного мозку і найближчих до неї підкіркових утворень,забезпечує найбільш досконале пристосування (поведінку)високоорганізованих тварин і людини до навколишнього середовища [1]. Вищу нервовудіяльність центральної нервової системи слід відрізняти від роботи центральноїнервової системи по синхронізації роботи різних частин організму між собою.
Термін"Вища нервова діяльність" вперше введений в науку І.П. Павловим, що вважав йогоеквівалентним поняттю психічна діяльність.І.П. Павлов виділив у фізіології вищої нервової діяльності два основнірозділу: фізіологію аналізаторів і фізіологію умовного рефлексу. В подальшомуці розділи були доповнені вченням про другу сигнальну систему людини [3].
Завдяки роботам І.П. Павлова фізіологія вищої нервовоїдіяльності стає наукою про нейрофізіологічних механізмах психіки таповедінки, що базується на принципі рефлекторного відображення зовнішнього світу.
Фундаментом ВНД єумовні рефлекси. Вони виникають на основі поєднання дії безумовнихрефлексів і умовних подразників, до якихвідносяться сигнали, що надходять до людини через зір, слух, нюх, дотик. У людинидіяльність кори великих півкуль головного мозку володіє найбільш розвиненоюздатністю до аналізу і синтезу сигналів, що надходять з навколишнього івнутрішнього середовища організму [11].
Мислення ісвідомість І.П. Павлов також відносив до елементів ВНД. Безперервневдосконалення вищої нервової діяльності відбувається в процесі навчання(Засвоєння чужого досвіду).
Індивідуальніособливості прояву вищої нервової діяльності залежать від характеру,темпераменту, інтелекту, уваги, пам'яті та ін властивостей організму і психіки. Розлад вищої нервовоїдіяльності людини (невроз) викликається несприятливими умовами зовнішньогосередовища (біологічної та соціальної), фізичним і розумовим перенапруженням ісупроводжується порушеннями функцій різних органів і систем.
Історіядослідження вищих функцій мозку тісно пов'язана з вивченням психічної діяльності, початокякого відноситься до часів глибокої давнини. Поняттяпсихічного, як показує сама назва (від грец. psychios - душевний),виникло у античних мислителів і філософів. Перші узагальнення, що стосуютьсясутності психіки, можна знайти впрацях давньогрецьких і римських учених (Демокріт, Платон, Арістотель, Епікур).Вже серед них були матеріалісти, які вважали, що психіка виникла з природних почав(Води, вогню, землі, повітря), і ідеалісти, котрі виводили психічні явища з нематеріальнійсубстанції (душі).
Представникиматеріалістичного напряму (наприклад, Демокріт) вважали, що душа і тілоєдині, і не бачили особливих відмінностей між душею людини і душами тварин.Навпаки, представники ідеалістичного світогляду(Сократ, Платон та ін), розглядали душу як явище, не пов'язане з тілом імає божественне походження.
Окремімислителі того часу, як правило, займалися практичною медициною(Алкмеон Кротонський, Герофіл, Еразістрат), висловлювали здогадки про зв'язок психічної діяльності з мозком.Видатний давньогрецький лікар Гіппократ (460-377 рр.. До н.е.) і йогопослідовники, ретельно вивчаючи анатомію і фізіологію, узагальнюючи свій лікарськийдосвід, намагалися виявити особливості і закономірності поведінки людей взалежно від їхнього темпераменту, хоча поясненняпомічені ними явищ часто були вельми наївними [12].
Першіекспериментальні дослідження на тваринах пов'язують з іменем римського лікаряГалена (129 - 201гг.н.е.), На думку якого душевна діяльністьздійснюється мозком і є його функцією. Гален випробовував діюрізних лікарських речовин на тваринних організмах, спостерігав їх поведінкупісля перерізання нервів, що йдуть від органів почуттів до мозку.
Галенописав деякі мозкові центри, керуючі рухами кінцівок, мімікоюособи, жуванням і ковтанням. Він розрізняв різні види діяльності мозку івперше висунув положення про вроджених і набутих формах поведінки, продовільних і мимовільних м'язових реакціях. Однак через слабке розвиткуекспериментальних наук протягом багатьох століть вивчення психічних процесів проходило беззв'язку з морфологією і фізіологією мозку [12].
Глава 1. ВченняГіппократа
1.1 Короткібіографічні відомості
Гіппократ (460-370 рр.. дон.е.) - великий давньогрецький лікар і реформатор медицини народився на островіКос в східній частині Егейського моря. Тут протягом тривалого часуіснувала сімейна лікарська школа Асклепіад (возводивших себе додревньогрецькому богу медицини Асклепія (Ескулапа)). Предки і рідні Гіппократаналежали до цієї школи. Вважається, що він сам ставився до 17-го поколіннялікарів, а його першим вчителем був батько - Гераклід. Мати Гіппократа - Фенерета -була повитухою (акушеркою). У цьому роді ім'я Гіппократ зустрічається неодноразово.Його носив дід В«батька медициниВ», а в наступних поколіннях воно зустрічалося неменше п'яти разів [9].
Як і багато хто з йогосучасників, Гіппократ багато мандрував, працюючи і одночасно отримуючинові знання та навички в різних містах сучасної Греції, Сирії, Єгипту та вМалої Азії.
Його сини і зять такожбули лікарями. Останній очолив косской медичну школу після смертіГіппократа. Історія зберегла кілька творів Гіппократа, які разом зтворами інших давньогрецьких лікарів були об'єднані в В«ЗбірникГіппократа В»[9].
1.2 Загальна характеристикапоглядів і здобутків Гіппократа
Гіппократ жив в століттярозквіту економічного і культурного життя Древньої Греції. В цей час тутнайбільш інтенсивно йшла боротьба двох філософських підходів до поясненнянавколишнього світу і людини - матеріалістичного і ідеалістичного. Вінподіляв матеріалістичні погляди Демокріта, молодшим сучасником якогобув.
А) Гіппократ підкреслював необхідністьширокого використання філософії в медицині і корисність застосування медичнихвідомостей у філософії (В«лікар-філософ подібний богуВ»). Враховуючи те, що наука ційепохи практично не була диференційована і вся входила в поняття В«філософіяВ»,Гіппократ, кажучи сучасною мовою, наполягав на веденні лікарської практикина основі новітніх наукових досягнень.
Б) Цінними для практичної медицини вінвизнавав лише ті досягнення науки, які, які засновані на спостереженнях,достовірно встановлених фактах, досвіді. Найбільшою заслугою Гіппократа вмедицині визнається її звільнення від умоглядного тлумачення явищприроди (в широкому сенсі слова). Засобом досягнення цього результату ставметод Гіппократа. Суть його - В«вВ« мислячому В»спостереженні біля ліжка хворого,підкріпленні досвіду розумом і перевірки теорії практикою В».
Затвердження цього методурозглядається нині як поворот від медицини-мистецтва до медицини-науці [9].
В) Гіппократ зі своїми послідовникамиє основоположником принципів: 1) В«лікувати не хворобу, а хворогоВ», у томучислі - мобілізуючи всі фізичні і психічні сили останнього; 2)індивідуального підходу у визначенні кількісної міри лікувального впливу[6].
Г) Гіппократ надавав великого значенняфакторів зовнішнього природного і соціального середовища у формуванні його тілесних ідушевних якостей людини. Він витратив багато сил і часу на вивчення впливуна здоров'я людей клімату, вод, грунтів, рельєфу, способу життя людей, законівкраїни і навіть форм державного устрою. Це дало підставу вважатиГіппократа не лише В«батьком медициниВ», але і родоначальником медичноїгеографії [9].
Д) Сер...
