Взаємовідносини Туреччини і США на сучасному етапі
Зміст
Введення
1. Загальна оцінка економічних зв'язків між Туреччиною та США
2. Військово-політичне співробітництво Туреччини і США
3. Сучасні складові американо-турецького політичного діалогу
4. Ядерне питання у відносинах Анкари і Вашингтона
5. Перспективи американо-турецьких відносин
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Формування та зміцнення американо-турецьких відносин відбувалися одночасно з формуванням біполярного світу, в той час, коли Британія - держава, є лідером серед західних країн в цьому регіоні поступалася місцем новому світовому лідеру - Сполученим Штатам. США приділяють величезну увагу Східного Середземномор'я, і ​​постійно посилює свій вплив на даному просторі, так як турецька республіка займає важливе географічне положення між Європою та Азією, контролює вихід з Чорного моря в Середземне. Таке положення дозволяє назвати республіку мостом між Європою та Азією, Азією і Африкою.
Туреччина володіє унікальним географічним становищем, але не має власних ресурсів для ведення війни. Відсутність родовищ нафти і нерозвиненість важкої індустрії, а, отже, і власного ВПК, роблять його сильно залежним від імпорту озброєнь. Тому лідерство в регіоні може бути збережено тільки в тісній взаємодії з Заходом.
Туреччина посилює свій вплив на пострадянському просторі, підтримуючи національні і сепаратистські рухи, але при цьому внутрішня політика держави спрямована на придушення власних національних меншин. Всі права національних меншин обмежуються їхніми релігійними традиціями. Виникає проблема подвійних стандартів.
Основою лідерства Туреччини є її динамічно розвивається економіка, побудована на західних позиках і кредитах.
Туреччина є найдемократичнішим державою серед країн мусульманського світу. Демократичні Західні цінності найбільш успішно прижилися в цій країні, хоча для цього знадобилося ряд військових переворотів.
Для Сполучених Штатів Туреччина стала плацдармом західного впливу в мусульманському світі. Механізм впливу, який розроблений американськими фахівцями, як показує більш ніж піввіковий досвід, виявляється успішним, незважаючи на безліч песимістичних поглядів з цього приводу. Ймовірно, що США влаштовує рівновагу ісламських поміркованих політичних сил і західних ідей, носіями яких є турецька еліта, підтримувана армією.
Туреччина в біполярному світі була послідовним прихильником і союзником США. Держава в 1952 році вступило в НАТО і до сьогоднішнього моменту зовнішньополітичне прагнення в бік Заходу залишається пріоритетним.
Історіографія даної проблематики представлена ​​працями авторів радянського періоду, російськими, зарубіжними дослідниками, політологами і дипломатами.
Монографії та по турецької проблематики можна розділити на декілька частин, в залежності від періоду і від оцінки що відбуваються подій.
З 1945 по 1965 роки у вітчизняній історіографії висловлюються загальні негативні погляди з приводу розвитку країни, американо-турецьких відносин і в цілому зовнішньої політики Туреччини. Політика кабінету і президента Туреччини характеризується як антинародна, антинаціональна. Прагнення Туреччини до інтеграції в західні структури розглядається як політика реакційних кіл усередині Туреччини. Це й зрозуміло: починалася "холодна війна" і радянські вчені розглядали Турецьку республіку, перш за все, як члена ворожого агресивного блоку [1].
американський турецький ядерний взаємовідношення
З середини 60-х років і до середини 80-х років починається новий етап у вивченні історії Туреччини, який характеризується більш гнучким розглядом турецької внутрішньої і зовнішньої політики. Розглядається національна проблема, проблеми економічного розвитку, військового співробітництва із Заходом. Особливою темою стає "потепління" у радянсько-турецьких відносинах, якому передував Кіпрський криза 1964-1965 років. Турецька еліта скористалася розбіжностями, що виникли із США, і використовувала їх для дипломатичного флірту з СРСР. Радянський Союз займав помірковану позицію в Кіпрському питанні, виступаючи проти еносіса, тобто приєднання острова до Греції [2].
Проблематика зовнішньої політики Туреччини в тій чи іншій мірі була відображена в монографії західного політолога, професора Сассекського університету П. Кальвокоресси [3].
Проблеми впливу внутрішньополітичних факторів на зовнішню політику Туреччини досліджені в статтях і публікаціях В.І. Данилова, Б.М. Поцхверія, Н.Г. Кірєєва [4].
У період з початку 2000-х рр.. триває сучасний етап вивчення політико-економічних відносин Турецької Республіки та США. Даний період пов'язаний з іменами А.А. Гур'єва, М.П. Гучаніна, В.К. Єгорова та ін [5].
1. Загальна оцінка економічних зв'язків між Туреччиною та США
Оцінюючи торгово-економічні зв'язки між Туреччиною та США, слід зауважити, що, незважаючи на солідну договірно-правову базу і на наявність великої кількості двосторонніх комісій і платформ, турецько-американські відносини мали досить сильний ухил в область військово-технічного співробітництва та безпеки.
З урахуванням того, що США - найбільший інвестор за межами своїх кордонів (2,8 трлн. дол в 2007р.), а частка Туреччини складає "всього" 10 млрд. дол на 2008р., незадоволеність турецької сторони та бажання привернути більше інвестицій зрозумілі. Половина інвестицій зроблена протягом останніх кількох років: їх обсяг зріс у 5 разів з 2003 р. (рис.1).
Рис.1. Обсяг накопичених прямих інвестицій США в турецьку економіку (За даними US Bureau of Economic Analysis)
З іншого боку, турецькі інвестиції в США скромні і складають менше 2 млрд. дол, але, що до останнього часу Туреччина не була країною, залученою в експорт капіталу [6].
В останні роки американські компанії купують частки в турецьких банках, енергетичних компаніях, брокерських фірмах, медичних центрах і т.д. До прикладу, серед найбільших угод 2007р.: Придбання Citibank Overseas Investment 20% часткою Akbank (другого за величиною приватного банку Туреччини) за 3,1 млрд. дол, General Electric придбав частки турецького холдингу Gama Energy Company і озвучив плани щодо інвестування в турецьку енергетику 3 млрд. дол, Citigroup Venture Capital International придбали 50% часток будинку мод Beymen і 30% торгової мережі Воупег Вьу-ьк Ma azac 1 до за 145 млн. і 48 млн. дол і інш. США виділили кредит 400 тис. дол США Союзу палат і бірж Туреччини для розвитку співробітництва між малим і середнім бізнесом двох країн.
За кількістю компаній з іноземним капіталом, зареєстрованих в Туреччині, США (тут і нижче за даними янв. 2009р.: 936 фірм, понад 600 з них зареєстровано в Стамбулі) сильно поступаються таким країнам як Німеччина (3633), Великобританія (2038) і Голландія (1680), знаходяться на одному рівні з Іраном (1027) і випереджають Китай (338) і Південну Корею (144). З урахуванням того, що загальна кількість компаній з іноземним капіталом в Туреччині 21289, американська частка - 4%, проте одна третина компаній з США почала свою діяльність в Туреччині після 2003р.
Товарообіг між двома країнами розвивається стійкими темпами (З 2004 по 2007 рр.. В діапазоні 7-10% на рік), а в 2008р. він продемонстрував серйозний зростання в порівнянні з роком попереднім (32%) і склав 16 млрд. дол (табл.1). Збільшення товарообігу повністю забезпечується нарощуванням Туреччиною імпорту із США.
У загальному обсязі зовнішньої торгівлі Туреччини, 334 млрд. дол (експорт: 132 млрд., імпорт: 202 млрд.), частка США складає 4,7%. Частка США в турецькому експорті - 3,7% (8 місце), в імпорті - 5,9% (4 місце після Росії, Німеччини та Китаю). Сальдо турецької зовнішньої торгівлі з США з 2005р. - Не...
