Зміст
Введення
1. Європейська ідентичність
1.1 Проблеми ідентичності Євросоюзу
1.2 Трансформація європейської ідентичності
2. Міжнародні відносини та Європейське право
Висновок
Список літератури
Введення
Інтеграційні процеси, розгорнулися в Західній Європі з 50-х років XX сторіччя, отримали в XXI столітті особливий характер і значимість. Поглиблення взаємодії між державами-учасницями Європейського Союзу, узгоджена, достатньо ефективна політика в галузі економіки, освіти, культури, у соціальній сфері, результати якої позитивно відбиваються на якості життя, сприяли формуванню загальноєвропейської солідарності, більш широкої підтримки ініціатив наднаціональних інститутів в громадській думці, підвищенню значущості ідентифікації з Європою для народів європейських держав.
Рівні можливості для громадян ЄС в реалізації основних прав і свобод, наявність атрибутів приналежності до спільноти (загальноєвропейське громадянство, загальні валюта, кордону, прапор, гімн) з плином часу надали на внутрішнє життя держав і народів, що входять в ЄС, настільки серйозне вплив, що це спричинило за собою процес трансформації національної ідентичності і поява феномена наднаціональної ідентичності з єдиними, притаманними майже всьому європейському континенту політичними, правовими, економічними та культурно-ціннісними стандартами.
Мета даної роботи: вивчити проблеми ідентичності Євросоюзу.
Завдання роботи:
1. розглянути поняття ідентичності;
2. розглянути проблеми ідентичності Євросоюзу;
3. вивчити трансформацію європейської ідентичності;
4. розглянути Європейське право, як правову систему.
Об'єкт роботи: Євросоюз.
Предмет роботи: міжнародні відносини.
1. Європейська ідентичність
1.1 Проблеми ідентичності Євросоюзу
Поняття ідентичності прийшло в дослідження міжнародних відносин порівняно пізно - лише в 1990-і роки воно перестало бути екзотикою. Психологи, соціологи, антропологи до того часу вже десятиліттями розробляли тему індивідуальної та групової самоідентифікації, і їх напрацювання були сприйняті міжнародниками.
Інтерес до проблематики ідентичності характерний в першу чергу для напряму науки про міжнародні відносинах, яке прийнято називати конструктивізмом. Конструктивізм може бути В«тонкимВ» (помірним) або В«щільнимВ» (радикальним), В«традиційнимВ», В«ІнтерпретатівнимВ» або В«критичнимВ». Всі варіанти його типологізації залежать від того, наскільки глибоко проблематизує в рамках даного напрямку соціальні факти. [1]
Нинішні вибори в Європарламент збіглися за часом з досить примітною датою в історії співдружності європейських країн - чверть століття тому, в червні 1984 року, глави держав Європейського Співтовариства, які зібралися на саміт у Фонтенбло, взяли рішення поставити в практичну площину формування у громадян своїх країн почуття загальноєвропейської ідентичності. За минулі роки зроблено немало конкретних кроків, покликаних сприяти досягненню цієї мети. Були засновані такі символи єдиної Європи як прапор, гімн, спільне свято В«Дня ЄвропиВ». Жителі країн, що приєдналися до Шенгенської угоди, стали користуватися безвізовим режимом. Була введена єдина європейська валюта. Жителям країн Євросоюзу був надано статус В«громадянина СоюзуВ», засновані єдині загальноєвропейські водійські права і багато що інше. Схоже, однак, що надії і очікування поборників європейської інтеграції, які усвідомлюють, що громадянська єдність європейців, що базується на відчутті ними своєї приналежності до єдиного спільного будинку, є необхідною умовою міцності політичної єдності Європи і, в кінцевому рахунку, запорукою успіху всього інтеграційного проекту, залишаються сьогодні далекими від втілення.
На відміну від політичної інтеграції Європи, яка зайняла порівняно короткий період часу, формування колективної європейської ідентичності, що припускає глибокі зміни в суспільній свідомості, неминуче є тривалому процесом. Тим не менш, сьогодні з'являється все більше свідчень явного гальмування цього процесу, а то й зовсім його позаднього розвитку.
Звичайно, при всій амбітності ідеї створення спільної ідентичності у 450 мільйонів громадян, населяють кілька десятків європейських країн з різною історією, культурою, традиціями, рівнем і способом життя, мова зовсім не йде про витіснення національної самосвідомості європейців таким собі В«постнациональной космополітизмомВ». Нереальність подібної задачі особливо очевидна в світлі даних конкретно-соціологічних опитувань, які свідчать про крайню обмеженість частки жителів країн Євросоюзу, схильних визначати себе лише як В«європейцівВ». У 1994 році таких було лише 7% від загального числа опитаних, а в 2004 році і зовсім нікчемно мала кількість - 3%. На порядку денному інша мета - формування у жителів Євросоюзу почуття В«подвійнийВ» ідентичності, що поєднує в собі одночасно відчуття приналежності і до своєї країни, і до Європи в цілому.
Для значної частини пересічних європейців вигоди європейської інтеграції далеко не очевидні. Як показало загальноєвропейське обстеження, проведене в кінці 2004 року, лише 53% європейців вважало в той момент, що членство в ЄС принесло користь їх країні, тоді як 34% вважало, що, навпаки, воно завдало шкоди. Дані опитування жителів країн Євросоюзу, здійсненого навесні 2008 року, свідчать, що ці показники залишилися практично без зміни (лише 54% опитаних визнало, що членство в ЄС приносить користь їх країні). У найменшій мірі уявлення про благотворний вплив на життя їхньої країни її приналежності до ЄС властиві громадянам основних членів європейського співтовариства. [2]
Опитування жителів Великобританії, Франції, Німеччини, Італії та Іспанії, проведене службою Харріса в 2007 році у зв'язку зі святкуванням 50-ї річниці підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства, виявив, що в середньому тільки 25% з них вважало, що приєднання до ЄС сприяло поліпшенню життя в їхніх країнах, тоді як 44% визнало, що членство в ЄС негативно вплинуло на їхнє життя. Як визнає один з провідних британських політологів Марк Леонард, який займає відповідальний пост в структурах брюссельської бюрократії, Євросоюз не користується значним довірою громадян в плані його здатності вирішувати піклуються їхні проблеми. [3]
У відносинах Євросоюзу з навколишнім світом сьогодні, як ніколи, більш явно виражений імперський момент: об'єднана Європа стурбована не тільки і не стільки досягненням однорідності внутрішнього простору (згадаймо обмеження на свободу пересування працівників з недавно вступили держав), скільки проектуванням власної влади у зовнішній світ. Останнє добре поєднується із зміцненням кордонів між внутрішньою та зовнішньою сферами. При цьому, не заперечуючи продуктивності аналітичного протиставлення імперії і В«вестфальськогоВ» національного держави як ідеальних типів, необхідно підкреслити наступне. Становлення європейської імперії збіглося з моментом втрати Європейським союзом своєї унікальності як політичного суб'єкта і його очевидного переходу до вибудовування власної ідентичності та політичної системи за моделлю суверенної територіальної держави Нового часу. Це зайвий раз підтверджує тезу, вже не раз, що висувався в науковій літературі, про те, що імперія і В«вестфальськаВ» державність не заперечують, а скоріше взаємно доповнюють один одного.
1.2 Трансформація європейської ідентичності
Єдиної європейської ідентичності, як усвідомлення її народами єдиної духовної спільності Європи, небудь не існувало. Визначень цієї ідентичності стільки, скільки версій В«ЄвропиВ»: починаючи з В«ІліадиВ» Гомера і закінчуючи В«сухимиВ» принципами ЄС.
Протягом останніх п'ятдесяти років під європейською ідентичністю розуміли спільність принципів, прийнятих власне Європейським...
