Введення
Актуальність теми даного дослідження обумовлена ​​принциповою значимістю В«гуманітарної інтервенції В»в якості зовнішньополітичного інструменту в сучасному світі: необхідністю чіткого визначення в міжнародному праві і закріплення в світовій політиці загального для всіх країн світового співтовариства підходу у вирішенні однією з найбільш складних і суперечливих дилем - права людини, контроль над їх дотриманням з боку міжнародного співтовариства і суверенітет держави, принцип невтручання в його внутрішні справи. Особливу увагу необхідно звернути на небезпеку використання державами збройного втручання з гуманітарних причин у національних інтересах.
Аналіз феномена гуманітарних інтервенцій принципово важливий при розгляді глобальної системи міжнародних відносин в цілому. Торкаючись позиції державного суверенітету, доктрина В«гуманітарної інтервенціїВ» впливає на формування основоположних принципів міждержавних відносин: незастосування сили, невтручання у внутрішні справи держав.
Необхідність подальшої розробки проблеми гуманітарних інтервенцій в сучасних міжнародних відносинах зумовлена ​​цілим рядом факторів, викликаних процесами глобалізації: зрослою ступенем взаємозалежності рівнів безпеки і стабільності держав, розташованих навіть в різних регіонах земної кулі; прагненням держав В«західного блокуВ» розширити коло країн із демократичним принципом правління; В«ефектом CNNВ».
Найбільше увагу проблемі гуманітарних інтервенцій приділяється в зарубіжній історіографії. Тут необхідно відзначити фундаментальні роботи Ф.К. Ебью і С.Н. Макфарлейн по вивченню історичних основ і еволюції доктрини В«гуманітарної інтервенції В». У роботах даних істориків проблема співвідношення двох концептів - права людини і суверенітет держави - розглядається на основі практики застосування В«гуманітарної інтервенціїВ», в контексті міжнародних договорів XVI-XX ст., з використанням праць більш ранніх дослідників.
При визначенні ролі і місця В«гуманітарної інтервенціїВ» в сучасній світовій політиці в цілях забезпечення і зміцнення міжнародної безпеки важливо відзначити роботу Дж. Холцгріфа і Р. Кеохана. Предметом досліджень цих авторів були історичний, етичний, політичний аспекти проблеми В«гуманітарної інтервенції В», питання впливу доктрини на формується новий світовий порядок.
Концептуальний підхід до проблеми гуманітарного втручання присутня в роботах авторів плюралістского і солідаристської напрямків Англійської школи теорії міжнародних відносин. Плюралісти визначають державний суверенітет і принцип невтручання як формуючі всю систему міжнародних відносин поняття, розмиття яких потягне за собою анархію в світовій політиці. Відповідно, дотримання прав людини представляється плюралістів виключно внутрішньодержавним справою, а В«гуманітарна інтервенціяВ» - порушенням системоутворюючих правил. Серед авторів, що дотримуються даного підходу в дискусії з проблеми В«гуманітарної інтервенції В»після закінченняВ« холодної війни В», слід виділити А. Робертса, який відзначав, що "... незважаючи на транснаціональні тенденції в сучасному світі, принцип невтручання повинен залишатися основним у розгляді питання правомірності вторгнення на територію суверенної держави В». Робертс піддає критиці намітилася після закінчення В«холодної війниВ» тенденцію розглядати гуманітарні причини як підстава для збройного вторгнення.
Автори, досліджують проблему В«гуманітарної інтервенціїВ» в рамках солідаристської підходу, засновують свої міркування на наступному твердженні: форма і способи поводження держави зі своїми громадянами поступово перестають бути його внутрішнім справою, стаючи на законних підставах об'єктом уваги всього міжнародного спільноти. Солідаристи вказують на неможливість оптимального для всього світової спільноти вирішення спектру проблем, які є, з точки зору сучасного міжнародного права, внутрідержавними - гуманітарні катастрофи, тероризм, розповсюдження зброї масового знищення - без кардинальної зміни підходу до визначення державного суверенітету. Як відзначає представник ліберальної школи Стенлі Хофманн, В«... традиційна система суверенних держав в сучасних міжнародних відносинах піддається ревізії В».
В вітчизняній історіографії початок дослідження тематики В«гуманітарної інтервенції В»збігається із закінченням радянського періоду історії нашої країни, так як до 1990-х рр.. питання дотримання прав людини вважалися однозначно внутрішньодержавної проблемою. Даний факт не міг не позначитися на меншій ступеня вивченості розглянутих питань в російській історіографії.
Серед наукових робіт останнього десятиліття XX століття доцільно виділити детальне дослідження інституту інтервенції і концепції В«нового інтервенціонізмуВ» в монографії та ряді статей Т.В. Бордачева. Особливу увагу в роботах даного автора приділено проблемі термінології, ролі регіональних структур і перспективам ООН в міжнародному контролі над дотриманням прав людини, були досліджені праці провідних авторів зарубіжної історіографії з проблематики втручання по гуманітарних причин.
Проблемі відповідності В«гуманітарної інтервенціїВ» чинному міжнародному праву присвячений ряд робіт С.В. Черниченко. Автор аналізує міжнародно-правової аспект дилеми прав людини та державного суверенітету, гуманітарної проблематики в сучасній дипломатії в цілому; приходить до висновку про невідповідність операції НАТО в Югославії нормам сучасного міжнародного права.
Проблема міжнародного контролю над дотриманням прав людини є ключовою в визначенні ролі і місця В«гуманітарної інтервенціїВ» в міжнародних відносинах, аналіз даного питання в рамках діючого міжнародного права представлений в роботах О.О. Хохлишевой. Вона детально розглядає нормативно-правову базу сучасного процесу миротворчості в цілому, результати та особливості окремих операцій з підтримання миру ООН, проблему відповідності міжнародного права сучасному етапу розвитку системи міжнародних відносин.
Об'єктом дослідження в даній роботі є сучасні міжнародні відносини та їх нормативно-правова база.
Предметом дослідження є феномен гуманітарної інтервенції як фактор сучасних міжнародних відносин.
Мета роботи - Визначити місце гуманітарних інтервенцій в сучасній системі міжнародних угод.
Для досягнення поставленої мети ставляться наступні завдання:
- виявити закономірності формування доктрини В«гуманітарної інтервенції В», її основні положення та принципи;
- визначити ступінь відповідності форм і методів В«гуманітарної інтервенції В»нормам міжнародного права;
- дати оцінку ефективності практики втручань і санкцій ООН;
- виявити природу випадків застосування В«гуманітарної інтервенціїВ» НАТО;
Джерельна база дослідження включає:
- Законодавчо-актові матеріали:
Статут ООН 1945 р., декларації Генеральної Асамблеї ООН, резолюції Ради Безпеки ООН. Аналіз даної групи джерел дозволив визначити еволюцію позицій провідних світових держав, міжнародного співтовариства в цілому відносно проблеми В«гуманітарної інтервенціїВ», виявити тенденцію більш чіткого визначення прав і свобод індивідуума, системи їх гарантій в суспільстві і державі на міжнародному рівні.
Північноатлантичний договір 1949 р., Стратегічна концепція НАТО 1999 р., рішення Ради НАТО. Тексти основоположних документів Північноатлантичного альянсу свідчать про кардинальну зміну методів забезпечення безпеки, сталася в 1990-х рр.. у зв'язку з появою нових загроз безпеці після закінчення В«холодної війниВ». В«Гуманітарна інтервенціяВ» була визначена як один з можливих інструментів боротьби з масовими порушеннями прав людини в державі, яка не є членом НАТО.
- Періодична преса:
Газети, журнали та інші періодичні видання, на сторінках яких була дана оцінка етапам розвитку спільної зовнішньої політики і політики безпеки країн Європейського ...
