Російські інвестиції в арабських країнах
Ліберальні економічні реформи в Росії, в особливості обвальний характер масової приватизації, у відносно короткі терміни повністю змінили вигляд суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків. Починаючи з другої половини 90-х років недержавний капітал у різних його формах висунувся на перші ролі в реалізації зовнішньоекономічних цілей і завдань російської економіки. Аналіз основних макроекономічних показників, що характеризують стан зовнішньої торгівлі, партнерських зв'язків Росії з закордонними країнами в цей період дозволяє позитивно оцінити окремі важливі аспекти, напрямки господарської діяльності російського капіталу за кордоном: в 90-ті роки зберігається значний обсяг зовнішньоторговельного обороту країни (близько 125 - 130 млрд. дол), значним представляється позитивне сальдо зовнішньої торгівлі (20 - 25 млрд. дол).
Однак за загальною оцінкою ховаються упущення і порівняно невисока ефективність В«роботиВ» на окремих важливих напрямках складається в 90-ті роки моделі зовнішньоекономічних зв'язків країни, в якій ключова роль належить, якщо відволіктися від деяких деталей, підприємницькому, недержавному капіталу.
Останнє справедливо в щодо діяльності російських недержавних економічних структур в країнах Близького Сходу і Північної Африки - традиційно важливого ділового партнера Росії. При цьому, уникаючи крайнощів, слід зазначити, що нерідко російські аналітики не цілком коректно проектують минулі масштаби співпраці цих штучно гіпертрофованої військової компонентою на його сучасний етап, в результаті чого порівняння виглядають явно не на користь періоду 90-х років. З такими оцінками, природно, погодитися не можна. І, тим не Проте, навряд чи можна визнати нинішній стан російсько-арабського ділового партнерства задовільним.
Підстава для подібного виведення дають, перш за все, найважливіші показники стану російсько-арабської торгівлі, масштаби укладених контрактів, обсяги співробітництва у сфері послуг
, темпи просування партнерської співпраці в останнє десятиліття по найважливішим його напрямками і т.п. Незважаючи на позитивні зрушення другу половини 90-х років, до 2000 р. не подолана різкий спад в обсягах взаємної торгівлі з найбільш пріоритетними для РФ арабськими державами - Єгиптом, Алжиром, Сирією та деякими іншими. Багато в чому це зумовлює невисокий рівень торгово-економічного партнерства з країнами Близького Сходу і Північної Африки в цілому. Зокрема, з найбільшим діловим партнером - Єгиптом - Обсяг торгового обороту в 1997-1999 рр.. становив у середньому 470 млн. дол, що більш ніж в 2 рази нижче передкризового періоду кінця 80-х - початку 90-х років.
До ослаблення міжнародних економічних санкцій в кінці 90-х років майже на нульовій позначці була торгівля з такими найбільшими в минулому партнерами Росії, як Лівія і Ірак. З Алжиром цей показник у 1998 р. склав усього лише 120 млн. дол (0,5% зовнішньої торгівлі цієї країни). Частково згорнуто співпрацю і скоротилися російські позиції в цілому ряді арабських країн в традиційних областях - нафтогазовій сфері, металургії, спорудженні об'єктів інфраструктури, підготовці фахівців різного профілю і рівня й т.д.
У період існування СРСР В«ахіллесовою п'ятоюВ» зовнішньої торгівлі країни був низький обсяг експорту продукції обробної промисловості, в ньому домінували такі статті, як сировину, енергоносії. І в минулому, і в даний час частка продукції обробних галузей РФ в експорті в арабські країни помітно вище, ніж у середньому по російській зовнішній торгівлі. Однак частка сировинних товарів і тут надмірно висока, а можливості російського несировинного експорту (насамперед продукції машинобудування, але в особливості передових технологій) використовуються явно недостатньо, якщо взяти до уваги реальний потенціал російської економіки і потреби багатомільярдного ринку арабських країн. Про ці можливостях, зокрема, досить переконливо свідчить наступне: в розвиток енергетики - одну з багатьох (традиційних) областей російсько-арабського співробітництва - араби за останнє десятиліття інвестували величезні кошти - близько 500 млрд. дол На найближчу перспективу наявні прогнози показують збереження високих темпів нарощування нових енергетичних потужностей в регіоні Близького Сходу та Північної Африки. Однак російська участь, як і в 90-ті роки, може знову опинитися більш ніж скромним, якщо не будуть витягнуті необхідні уроки з співпраці періоду 90-х років.
Причини сформованого в першій половині в 90-х років положення відомі. Це - перш за все ігнорування в минулому таких розвинених форм ділового бізнесу, як взаємні інвестиції, які за своєю природою надають стабільність і динамізм розвитку зовнішньоекономічних зв'язків партнерів. Як добре відомо, в період існування СРСР саме ідеологічні шори перешкоджали взаємним інвестиціям, навколо яких, як свідчить світова практика, і складається весь сучасний комплекс партнерських ділових зв'язків. Плоди такої, м'яко кажучи, недалекоглядної політики і пожинають російська і арабська боку у сфері економічного співробітництва. Поряд з цим російські й арабські партнери виявилися не готовими до переходу на нові умови розрахунків, прийняті в світовій практиці. Знадобилося досить тривалий час, щоб російські й арабські компанії та фірми адаптувалися до них. На масштабах і формах співробітництва негативно позначилися економічна криза в Росії, що стався в ході колапсу колишньої адміністративно-командної господарської системи, посилення орієнтації на економічні зв'язки з промислово розвинутими країнами. У ряду негативних факторів слід зазначити також неврегульованість значного боргу ряду арабських держав - великих у минулому торговельно-економічних партнерів Росії, міжнародні економічні санкції в відносно окремих арабських країн, скорочення в 80-90-ті роки доходів експортерів енергоносіїв в результаті тривалого падіння цін на них на світовому ринку. Відчутний вплив надає і невисокий інвестиційний рейтинг як Росії, так і країн, розташованих в регіоні Близького Сходу. Він багато в чому формується під впливом нестійкості внутрішньополітичного становища, різного роду конфліктів, надмірного втручання держави в господарське життя.
Власне, і російські, і арабські партнери прагнули в 90-ті роки подолати той несприятливий фон, який перешкоджав зростанню ділової співпраці. Тому представляється доцільним оцінити масштаби зрушень, що відбулися до кінця десятиліття в Внаслідок зусиль як російської, так і арабської сторін, старалися подолати застій і кризовий стан торговельно-економічного співробітництва.
До теперішнього часу зберігає своє значення питання про погашення значного боргу СРСР, успадкованого Росією, поряд пріоритетних партнерів Радянського Союзу - Сирією, Лівією, Алжиром та Іраком. Однак його блокуючий вплив серйозно послаблено в Внаслідок позитивних зрушень у вирішенні цієї проблеми, досягнутих в ході переговорів і консультацій в останні роки.
З Єгиптом боргова проблема врегульована в повному обсязі, що вже позитивно позначилося на розвитку співробітництва між АРЄ та РФ. В Алжирі російська сторона має можливість отримувати в рахунок боргу товари національного виробництва. Діючі там з Віднедавна російські комерційні структури намагаються витягти з цього певну користь, однак їх можливості обмежені порівняно вузькою номенклатурою алжирських товарів, що користуються попитом на світовому, і зокрема на російському ринках.
Триваючий економічна криза в Росії, в тому числі фінансові потрясіння 90-х років, що відбувається переділ власності, в цілому не усталені форми і напрямки діяльності недержавного капіталу, інші негативні фактори в господарського життя продовжують надавати гальмівний вплив на весь комплекс зовнішньоекономічної діяльності комерційних структур на близькосхідному напрямку. Саме ці чинники - основна причина того, що російський капітал продовжує орієнтуватися не стільки ...
