America on the issues or "seeing Iraq, thinking Vietnam"
США - порівняно молодий, але, тим не менш, досвідчений і вельми значущий суб'єкт міжнародних відносин. У наші дні жодне важливе рішення у цій сфері не приймається без участі Сполучених Штатів. Вільям Дженнінгс Брайан, американський політолог, в Свого часу так охарактеризував цю державу: В«США - це республіка, яка повільно, але вірно стає вищим моральним мірилом світового прогресу та загальновизнаним арбітром у світових спорах В». І дійсно, США намагаються брати участь у вирішенні будь-якого мало-мальськи важливого військового конфлікту, а їх військові бази є в багатьох незалежних державах світу. Головною своєю гордістю Америка вважає свою унікальну демократію, подібну якій не створила жодна інша держава. США - економічний, політичний і мілітаристський світової гігант; врешті-решт, це єдина збережена в світі наддержава. Але добилася всього цього Америка не відразу. Так вже історично склалося, що під зовнішній політиці США строго дотримувалися ізоляційного курсу. Тому, коли вибухнула I Світова війна, первісна реакція Вільсона, який тоді був президентом Сполучених Штатів Америки, була суто ізоляціоністської: він вважав, що "причини цієї війни США не стосуються ". Однак через 2,5 року Вільсон прийняв рішення про участь Сполучених Штатів у війні, але не з метою збереження і зміцнення балансу сил: він узявся за знищення рівноваги сил і Вестфальської системи . Доктрина Вільсона відкидала таке моральне рівність, яке ставило б США в один ряд з іншими державами. За Вільсоном, у Америки більш високе моральне покликання: переробити світ за своїм образом і подобою. Це і було причиною вступу у війну.
МО по Вільсону: Гармонія - Це природний стан МО, тому на першому плані має бути бажання встановити в світі порядок, який міжнародна насильство зруйнувати не в стані;
1. Неприйнятна
сама ідея привнесення змін силовим шляхом: будь-яка ж трансформація повинна здійснюватися на основі законів і правових норм;
яка країна, наступна цим постулатам, ніколи не обере військового шляхи вирішення проблем; країни, які не будуть їм слідувати, рано чи пізно, залучать світ в конфлікт. Саме тому встановити в світі демократію є акт розсудливості, а не тільки вимога моралі.
Саме цими принципами Америка, як вона сама стверджує, керується у всіх своїх міжнародних починаннях. Але в повній мірі США змогли ними скористатися тільки по закінченні II Світової війни, з якої Штати не тільки вийшли в ранзі переможця, але й набули статусу наддержави. Це обставина і дозволило Сполученим Штатам почати активно втручатися в справи інших самостійних держав і нав'язувати їм свої [американські] ідеали і горезвісні вільсоніанскіе принципи, навіть не замислюючись про те, що вони застосовні далеко не до всіх країн і народів світу. Зрештою, надмірне захоплення вільсоніанства втягнуло США під В'єтнамську війну. А поразка американської зброї в Індокитаї виявило нездатність США сформулювати чіткий підхід до проблем зовнішньої політики: як примирити універсальні принципи з практичними потребами регіону, у якому досягнення високих цілей можливо тільки поступово, крок за кроком? І чи слід дотримуватися універсальних принципів, якщо їх доводиться впроваджувати силою? Відповіді на ці питання Америка, схоже, шукає досі.
Отже, Сполучені Штати тріумфально завершили 2 Світові війни, абсолютно заслужено набувши статусу наддержави. Але дії їх були далеко не так однозначні, як їм самим, можливо, здавалося. Ще до завершення II Світової війни США скинули 2 ядерні бомби на міста єдиного залишився у війні агресора - Японії, яку вже зобов'язався приборкати Радянський Союз. Звичайно, це стало демонстрацією військової могутності США і стало відправною точкою американо-радянського ядерного протистояння. Бентежить лише те, що США, увірували в принцип В«бояться - значить, поважаютьВ», ні на секунду не задумалися про моральні мірилом свого авторитету і про те, як вони [Сполучені Штати] виглядають в очах решти світу. І це був лише початок! Засим послідували 2 незрозумілі акції в Кореї і В'єтнамі, по завершенні яких Америці, по всій видимості, стало небайдуже, як на них дивляться їхні союзники і супротивники.
Привід до таких роздумів дав Г. Кіссінджер у своїй В«ДипломатіїВ», коли вивів 2 універсальних принципу західної демократії:
В«Демократія західного стилю припускає наявність консенсусу щодо цінностей, що ставить межі партійним ідеологіям. Америка не була б сама собою, якби не наполягала на універсальної застосовності ідеї свободи. Те, що Америка зобов'язана віддавати перевагу демократичним урядам у порівнянні з репресивними, безперечно В».
В«Якщо американська проповідь добра і осуд зла повинні виходити за рамки патріотичної риторики, то, безумовно, з метою реалістичного усвідомлення американських можливостей. Америці слід з обережністю ставитися до розширенню моральних зобов'язань, коли скорочуються фінансові та військові ресурси для проведення глобальної зовнішньої політики В».
Перше твердження є класичне тлумачення суті та призначення американської демократії, проте очевидно, що зроблена вона була на самому старті в'єтнамської кампанії і в деякій мірі служило виправданням варварським діям американських солдатів в ЮВА. Зате друге твердження, безсумнівно, навіяно поразкою американської глобальної стратегії в цьому регіоні і в ньому вчувається щось Ніксонівський, то, що вже колись було сказано і тут же забуто. Вашингтон витлумачив цей заклик як застереження уникати втручання в В«дрібніВ» конфлікти, де США будуть зв'язані по руках і ногах.
Суперництво з СРСР, тим часом, тривало, але Вашингтон уже не дозволяв собі В«втрачати обличчяВ», а послідувала незабаром розпад Радянського Союзу дозволив США і зовсім оголосити про своїй перемозі в В«холодній війніВ». Здавалося б, США, втративши свого головного і, по суті, єдиного рівного суперника в світі, повинні були переглянути низку своїх методів ведення зовнішньої політики. Але цього не сталося. США як і раніше вирішували всі свої проблеми шляхом військового втручання, поворот до якого під зовнішній політиці США, як стверджує Г. Кіссінджер, стався після 1974 р.
А далі був Ірак, який поряд з косовським інцидентом став найпомітнішим американським заходом на міжнародній арені в 90-і рр.. XX сторіччя. Головні баталії цих конфліктів давно вже відгриміли, проте наслідки їх носять затяжний і неоднозначний характер, що робить вплив на світопорядок вже в XXI столітті.
США втрутилися у внутрішні справи Іраку після його агресії проти Кувейту в серпні 1990 р. 2 Серпень іракські війська окупували країну і оголосили її іракської провінцією. Пояснювалося це історичною приналежністю даної території Іракському державі, на ділі ж метою Іраку стало захоплення найбагатших нафтових родовищ Кувейту і посилення позиції Іраку в регіоні. У відповідь на дії Іраку Рада Безпеки ООН прийняла ряд резолюцій, що визначили санкції в відношенні агресора. На основі цих резолюцій до Іраку було направлено військові сили США, деяких європейських і арабських держав. На початку 1991 р. ці збройні сили зробили відносно Іраку військові дії, звільнили Кувейт і відновили його незалежність (знаменита операція В«Буря в пустеліВ»). Оскільки Ірак все ще представляв загрозу для інших країн Близького і Середнього Сходу, було вирішено створити в країні інспекційну систему ООН, яка б могла стежити за дотриманням умови припинення вогню і контролювати іракську програму створення зброї масового ураження. Однак, прийнявши ці заходи, ООН, так само як і США, допустили грубу помилку: вони дозволили іракському лідеру Саддаму Хусейну залишитися на своєму місці. Хусейн ліквідував інспекційну систему ООН, зміцнився і продовжив тероризувати сусідні народи і держави, особливо ті, які співпрацювали з США. Так, у 1996 р. були вби...
