Е.І.Мінгіновіч, Академік Європейської Академії Природничих Наук, кандидат медичних наук, лікар-фітотерапевт
В Останніми роками, таке захворювання, як ендометріоз, має чітку тенденцію до збільшення чисельності захворюваності жіночого населення. За частотою ендометріоз стоїть на третьому місці після запальних процесів і міоми матки. Відповідно, приблизно близько 15% жінок репродуктивного віку страждають цим захворюванням. Ще близько 2-4% припадає на жінок, що страждають ендометріозом під час постменопаузи.
Основну частину складає генітальний ендометріоз (92-94%), значно рідше зустрічається екстрагенітальний ендомеріоз (6-8%).
На сьогоднішній день існує не менше 11 різних концепцій про походження і розвитку ендометріодних вогнищ. Однак ендометріоз, як і раніше залишається загадкою для дослідників, так як причини його виникнення і механізми розвитку остаточно не виявлені.
Лікування ендометріозу в офіційній медицині зводиться до трьох методів: медикаментозним, хірургічним, комбінованим. Медикаментозних препаратів, які забезпечують повне виліковування від ендометріозу, не існує. Основним і пріоритетним методом лікування ендометріозу в офіційній медицині є гормональна терапія, спрямована на придушення утворення власних естрогенів в організмі жінки.
Незалежно від локалізації, ендометріоз є не місцевим, а загальним захворюванням з певними нейроендокринними порушеннями. Тому в фітотерапії використовується комплексний підхід, як до захворювання, так і до організму жінки в цілому, враховуючи вихідні анамнестичні дані.
В реалізації комплексного підходу до лікування ендометріозу фітотерапевтичні шляхом, треба намагатися охопити всі передбачувані концепції розвитку даного захворювання. Для реалізації цього завдання варто виділити обгрунтовані групи симптомокомплексом, які регулюються лікарськими рослинами.
На підставі цього, лікування ендометріозу має в себе включати наступні напрямки:
ОСНОВНІ
-->p>
- нормалізація нейроендокринних взаємовідносин
- безпосередній вплив на вогнища ендометріозу
- імуномодуляція
ДОПОМІЖНІ
- лікування захворювань щитовидної залози й мастопатії
- регуляція і стабілізація обмінних процесів в організмі
- усунення венозного застою в малому тазі (тут треба відзначити такий метод лікування, як гірудотерапія)
- ліквідація синдрому дисбактеріозу кишечника
- антидепресивну і седативна терапія
- заповнення дефіциту вітамінів і мінералів
Отже, сформулювавши напрямку лікування, ми відповіли на питання: що робити?. Непогано було б відповісти і на наступний: як це зробити?
Почнемо з реалізації основних напрямів. Перше-нормалізація нейроендокринних взаємин. Тут ми відводимо місце гонадотропних рослинам, які в силу різних механізмів, вибірково діють на статеві залози.
Гонадотропні рослини можна умовно розділити на дві великі групи:
1. Отруйні (або сильнодіючі)
2. Звичайні (неотруйні)
Таке розподіл має безпосереднє практичне значення. Для першої групи характерно швидке настання лікувального ефекту, його стійкість при порівняно короткочасному лікуванні. За такі чудові властивості рослини цієї групи розплачуються вузьконаправлених дії і великою кількістю побічних реакцій. Оптимальна лікарська форма для отруйних рослин - спиртова настоянка з краплинної системою дозування.
Основні представники: простріл луговий (Pulsatilla pratensis), клопогон даурський (Cimicifuga dahurica), болиголов краплистий (Conium maculatum), княжик охотский (Atragene ochotensis), кирказон скручений (Aristolochia contorta).
Друга група - звичайні (або неотруйні трави) - діють повільніше, і стабілізація лікувального ефекту наступає пізніше, ніж у отруйних. Але дія цієї групи трав більш м'яке, ніжне, що дає мінімум побічних ефектів, що немаловажно для пацієнтів із супутньою патологією.
Для звичайних трав характерний, як правило, більш широкий спектр лікувальної впливу на організм хворого. У більшості випадків вони непогано поєднуються з іншими травами в складі зборів. Оптимальна лікарська форма - відвари, настої і напари.
Основні представники: Шандра звичайна (Marrubium vulgare), зюзник європейський (Lycopus europaeus), дягель лікарський (Angelica archangelica), маренка запашний (Asperulla odorata), родіола Четирехчастная (Rhodiola quadrifida), лаванда гірська (Lavandula montana), первоцвіт травневий (Primula veris), борова матка (Orthilia secunda), полин естрагон (Artemisia dracuncus), материнка звичайна (Origanum officinale), меліса лікарська (Melissa officinale), дудник лісовий (Angelica silvestris), Хміль звичайний (Humulus lupulus).
Під другому пункті основного напрямку лікування ендометріозу ми реалізуємо використання рослин з безпосередньою дією на вогнища ендометріозу. Так як ендометріоз розглядається, як доброякісне пухлинне захворювання, то в даному випадку мова йде про, так званих, протипухлинних рослинах.
Їх ефект проявляється в гальмуванні росту вогнища, у зменшенні його розміру і в повної ліквідації ектопії.
Показанням для призначення протипухлинних трав при ендометріозі є наявність у хворих пухлин іншої локалізації (різні форми мастопатії, вузли щитовидної залози). Особливо, якщо є тенденція до їх зростання. Дані трави показані при наявності в сімейному анамнезі пацієнтів родичів, що страждають або страждали онкологічними захворюваннями будь-якої локалізації, а в першу чергу - на рак репродуктивної системи.
Необхідно зауважити, що деякі гонадотропні рослини, особливо отруйні, мають властивість безпосередньо діяти на пухлину. Яскравими прикладами є болиголов краплистий, простріл луговий і княжик сибірський.
Як і гонадотропи, протипухлинні рослини можна розділити на отруйні (Сильнодіючі) і неотруйні. Основні представники:
Отруйні рослини: борець джунгарський (aconitum soongari *****), болиголов краплистий (Conium maculatum), віх отруйний (cicuta virosa), чистотіл великий (chelidonium majus), омела біла (vis ***** album), дурнишник татарський (xanthium strumarium), кирказон скручений (aristolochia contorta), ферула джунгарська (ferula soongarica), барвінок малий (vinca minor).
Надавати рослини: Шабельник болотний (comarum palustre), репяшок аптечний (agrimonia eupatoria), лопух великий (arcteum lappa), буркун лікарський (melilotus officinalis), підмаренник чіпкий (galium aparine), вероніка лікарська (Veronica officinalis), полин звичайний (artemisia vulgare), аїр болотний (Acorus calamus), комірник шестілепестной (filipendula hexapetala) та ін
Третій етап основного напряму - імуномодуляція. Імунна система - дуже складна функціональна структура людського організму, покликана, крім усього іншого, підтримувати постійність клітинного складу органів і тканин. Для здійснення цієї функції імунна система повинна своєчасно виявляти чужорідні клітини, знищувати їх і виводити з організму.
Виходом в даній ситуації можна вважати застосування певних рослин, які, завдяки своєму непростому, тонко збалансованому самою природою складу, викликають складні зміни функції імунної системи. Ці зміни, що включають в себе вибіркову стимуляцію відстаючих ланок імунологічного реагування і вибіркове пригноблення надмірно активних ланок, називаються імуномодуляцією. Відповідно, рослини, застосовувані з цією метою, називаються імуномодуляторами.
Яскравими їх представниками є адаптогени: женьшень (Panax ginseng), елеутерокок колючий (Eleutherococcus senticosus), аралія маньчжурська (Aralia mandshurica), левзея сафроловідная (Leusea safroloidea), родіоли рожева і перісторазделенная (Rhodiolae rosea et pinnatifida), лимонник китайський (Schizandra chinensis), заманиха висока (Acanthopanax elatus).
До групи імуномодуляторів відноситься немало відомих рослин. Наприклад, чистотіл великий, оман вис...
