ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.І.Вернадського
Спеціальність: Фізична реабілітація.
РОБОТА ПО ТЕОРІЇ І МЕТОДИКОЮ АДАПТИВНОЇ ФІЗКУЛЬТУРИ
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
В«Адаптивна фізична культура для дітей з ДЦП В»
Виконала: Студентка IV курсу
Заочного відділення
Група № Р401
Левицька Катерина
Володимирівна
Прінял____________________
Севастополь 2006.
ПЛАН
1. Введення
2.Адаптівная фізична культура для дітей з ДЦП
2.1 Принципи роботи з дітьми з ДЦП
2.2 Організація ЛФК для дітей з ДЦП
2.3 Завдання і специфіка адаптивної фізкультури для дітей з ДЦП
2.4 Індивідуальні та групові заняття
2.5 Форми занять адаптивною фізичною культурою
3.Заключеніе
4.Література
1. Введення
У широкому сенсі слова АДАПТАЦІЯ (Від середньовічного лат. Adaptatio - пристосування), в біології - сукупність морфофізіологічних, поведінкових, популяційних та ін особливостей біологічного виду, що забезпечує можливість специфічного способу життя в певних умовах зовнішнього середовища. Адаптацією називається і сам процес вироблення пристосувань. У фізіології та медицині позначає також процес звикання. Соціальна адаптація є процес взаємодії особистості із соціальною середовищем.
адаптивної фізичної КУЛЬТУРА-це соціальний феномен, метою якого є соціалізація людей з обмеженими можливостями, а не тільки їх лікування, за коштами фізичних вправ і фізичних процедур. Зміст такої фізкультури направлено на активізацію, підтримку і відновлення життєвих сил, підвищення життєвих сил через задоволення і психологічний комфорт. Це забезпечується повною свободою вибору форм, методів і засобів занять.
Темою даного реферату є адаптивна фізична культура для дітей з ДЦП. Для всіх форм ДЦП характерні рухові порушення рефлекторного характеру, порушена координація, підвищений тонус м'язів, руху, якщо вони можливі, не управляються дитиною. Лікування дітей з ДЦП комплексне і включає медикаментозне, ортопедичне, логопедическое, гідрокінезотерапія, електростимуляцію м'язів в спокої і ходьбі. Особливе значення має лікувальна фізкультура і масаж. Трудотерапія необхідна дитині для розвитку основних прийомів самообслуговування, придбання певних трудових навичок, необхідних для соціалізації особистості.
2.Адаптівная фізична культура для дітей з ДЦП
2.1 Принципи роботи з дітьми з ДЦП
1.Созданіе мотивації. Найкращий результат можна отримати при оптимальній мотивації, бажання і потреби працювати. Необхідно створювати ситуації, при яких дитина може проявити активність-потягнутися за іграшкою, повернутися, сісти, встати, брати участь в грі. Формування інтересу, мотивації можливо при правильній організації занять: використання ігрових моментів, особливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, правильний вибір складності і темпу виконання вправ, підбору різних вправ і засобів. Діти з ДЦП, як і всі діти, люблять грати. У грі, особливо колективної, вони часто виконують рухи, дії, які в інший ситуації не виконують. Лікувальні ігри включають корекцію рухових, кінестетичних, зорово-просторових, мовних та інших порушень. Ігор повинно бути багато, різноманітних і цікавих для дитини, але завжди цілеспрямованих. Якщо гри дуже складні, то дитина відмовляється працювати, якщо занадто легкі- йому не цікаво.
2.Согласованность активної роботи і відпочинку. Висока стомлюваність при фізичної і психічної навантаженні вимагає узгодження активної роботи і відпочинку, своєчасного переходу до іншої діяльності, до настання втоми, пересичення, треба трохи В«не дограти В», щоб не погасити бажання діяти.
3.Непреривность процесу. Заняття не можуть проводитись курсами. Вони повинні бути регулярними, систематичними, адекватними, практично постійними і в школі і вдома.
4.Необходімо заохочення. Хлопці з ДЦП, як і всі діти потребують заохочення, і якщо на уроці сьогодні дитина була більш активним, винахідливим, щось зробив краще, то це треба відзначити, похвалити його, в кінці заняття підвести підсумок, але не в якому разі не можна порівнювати успіхи дітей.
5.Соціальние спрямованість занять. Працювати над соціально значущими руховими актами (простягнути руку, взяти кружку, піднести до рота, перекласти іграшки), а не над окремими рухами (згинання або розгинання в ліктьовому суглобі).
6.Необходімость активізації всіх порушених функцій. На кожному занятті активізувати найбільше число постраждалих аналізаторів (рухові, кінестетичні, мовні, зорові, слухові)
7. Співпраця з батьками. Обов'язково співпрацювати з батьками, щоб і вдома тривало адекватне вплив. Використовувати лікувальну силу рухів в простому і різноманітному домашньому праці - почистити зуби, застелити постіль, помити посуд, підмести підлогу. Не відбивати бажання у дітей що-небудь робити самим, заохочувати їх до цього, ні в якому разі не робити за дітей те, що вони можуть самі.
8.Воспітательная робота. Необхідно виховувати взаємодопомога, самостійність, почуття відповідальності. Велику роль відіграє сім'я, в якій дитина проводить основну частину часу, підхід і ставлення батьків до вирішення проблем дитини. Батьки повинні створити умови для формування максимальної самостійності і рухової активності дитини, можливості його всебічного розвитку. Родині не можна замикатися в собі, уникати контактів, широкого спілкування. Це шкідливо і для дитини і для батьків.
2.2 Організація ЛФК для дітей з ДЦП
Лікувальна фізична культура є одним з основних компонентів лікувально-відновлювальної роботи. Вона спрямована на мобілізацію всіх рухових можливостей для відновлення функції уражених м'язів, для корекції дефектів моторики з метою оптимального формування основних локомоторно-статичних функцій: прямостояння, ходьби, маніпулятивної діяльності рук. Будучи методом активної терапії та педагогічним проссом ЛФК виконує терапевтичні та педагогічні завдання і являє собою провідну ланку в корекційно-відновної роботі. Основним засобом ЛФК є різні рухи у вигляді дозованих фізичних вправ, що проводяться під керівництвом і за допомогою педагога ЛФК. Педагог ЛФК повинен мати чіткі знання з питань динамічної анатомії, засобів і методик ЛФК, добре орієнтуватися в особливостях моторики і психіки, інтересів і нахилів дітей. Педагог ЛФК працює спільно з лікарями: логопедом, невропатологом, ортопедом. Особливу увагу потрібно приділяти виробленню тонких рухів пальців рук, кисті і підготовки їх до виконання завдань за ліпленню, малюванню, письма. Рухи кінцівками, головою, тулубом повинні поступово ускладнюватися, виконуватися у різних вихідних положеннях, з предметами і без предметів, при контролі за становищем язика, нижньої щелепи, губ. Спочатку диференціюються артикуляційні рухи від рухів тулуба і кінцівок. Потім починається навчання поєднання різних рухів з мовним супроводом (Проголошення певних слів, віршів, пісеньок з виконанням відповідних рухів). Логопед присутній на занятті і контролює вправу.
Необхідність ЛФК конкретно для кожної дитини визначає лікар з лікувальної фізкультури.
2.3 Завдання і специфіка адаптивної фізкультури для дітей з ДЦП
Незважаючи на крайнє різноманітність патології в руховій сфері при дитячому церебральному паралічі, клініцистами виділено загальні причини порушень моторики, що обумовлюють завдання і специфіку фізичних вправ.
1.Задача: нормолізація тонусу м'язів. Навчання придушенню посиленого прояву позотонических реакцій. Використовуються пози, спрямовані ...
