Небажані реакції при застосуванні "Нових" антибіотиків
Е. Рубінштейн
При прийомі антибіотиків у 3-12% пацієнтів відзначається розвиток небажаних реакцій (НР). Незважаючи на те, що діти не відносяться до групи з підвищеною чутливістю, поява НР часто служить підставою для припинення антибіотикотерапії та постановки дитині діагнозу "алергія". В західних країнах НР, особливо серйозні, спричинили госпіталізацію хворого або порушення функції внутрішніх органів, є частою причиною скарг і звернень до суду. Крім того, НР можуть негативно вплинути на репутацію лікаря й обмежити число його пацієнтів.
У дітей до 2 років немає первинної алергії до бета-лактамних антибіотиків. Шкірні висипки, що виникають нібито на тлі терапії бета-лактамами, часто обумовлені вірусами (Епштейн-Барра, парвовірусом), які нерідко помилково розцінюються як бактеріальні інфекції і є приводом до призначення антибіотика.
Поширеною НР при прийомі бета-лактамних антибіотиків є діарея, яка відзначається у 8% дітей, що одержують цефотаксим, у 27% - одержують цефтріаксон, в 22% випадків при призначенні ампіциліну та хлорамфеніколу і 20% - при комбінації ампіциліну і гентаміцину.
Призначення цефтриаксону у високих дозах маленьким дітям, особливо з нирковою недостатністю, у рідких випадках супроводжувалося утворенням жовчних каменів і явищем псевдохолелітіаз.
Прийом меропенему і іміпенема супроводжується приблизно однаковою частотою розвитку НР, при цьому найбільш часто спостерігаються діарея, висипи, свербіж та блювання. Повідомлялося про більш високій частоті судом при призначенні іміпенема у високих дозах, в особливості при порушеній функції нирок. Однак дане спостереження не було підтверджено клінічними дослідженнями. Враховуючи велику кількість дітей, отримують бета-лактамні антибіотики, можуть мати місце такі рідкісні НР, як гемолітична анемія, тромбоцитопенія, синдром Стівенса-Джон
са, коагулопатія, панкреатит, енцефалопатія, неврит периферичних нервів. На щастя, підстав для великої тривоги з приводу подібних НР немає через украй низької частоти їх розвитку.
Для макролідних антибіотиків, що одержали широке поширення в педіатричній практиці, характерні НР з боку ШКТ у вигляді нудоти і блювання. При цьому найбільш безпечним макролідом є рокситроміцин. При його призначенні НР з Шлунково-кишкові розлади зустрічаються в 4,2% випадків у порівнянні з 5,7% у азитроміцину і до 23,6% у кларитромицина і еритроміцину. Іноді можуть спостерігатися зміни активності печінкових ферментів, що характерно, в основному, для еритроміцину. Крім того, при прийомі макролідних антибіотиків відзначається лікарський взаємодія з іншими препаратами при їх спільному примі-неніі. Так, еритроміцин збільшує концентрацію теофіліну і зменшує його кліренс на 40-50%. Еритроміцин і джосаміцін подвоюють концентрації циклоспорину в сироватці крові. Еритроміцин і кларитроміцин значно збільшують концентрації карбамазепіну в сироватці крові, викликаючи сонливість, апатію і іноді кому.
Необхідно диференціювати резидентну і факультативну флору, маючи на увазі базисний (Облігатних) характер першою і випадковий (тимчасовий) - другий. Своєрідність мікрофлори пов'язано, головним чином, з її факультативним компонентом.
Застосування сучасних антибіотиків не тільки підвищило можливості антибіотикотерапії, але і призвело до появи нових НР, які необхідно знати і враховувати. Однак, в Загалом, сучасні антибіотики відрізняє велика безпеку порівняно зі "Старими" препаратами. Так застосування аміноглікозидів, включаючи гентаміцин і амікацин, істотно знизилося з введенням в клінічну практику цефалоспоринів III покоління і карбапенемов, які мають подібний спектр активності, але набагато безпечніше аміноглікозидів. Значно скоротилося і використання еритроміцину у зв'язку з появою нових макролідів, що відрізняються кращу переносимість. Застосування у дітей фторхінолонів, добре зарекомендували себе при лікуванні інфекцій у дорослих, обмежена у зв'язку з побоюванням розвитку артроропатій, що спостерігалися в експерименті у тварин. Передбачається, що нові фторхінолони, що володіють активністю щодо респіраторних збудників, грам (+) коків і добре проникають у СМЖ (наприклад тровафлоксацин), зможуть у майбутньому застосовуватися і в педіатричній практиці по суворими показаннями. Глікопептиди (ванкоміцин і тейкопланін), що володіють активністю щодо метицилінрезистентні стафілококів та інших пеніцилін-резистентних грам (+) коків, дозволені до використання у дітей та новонароджених при повільному введенні. Однак безпека використання тейкопланіну у дітей вивчена недостатньо і потребує додаткового дослідженні.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .antibiotic.ru/
