Кабельники С.А.
В прагненні визначити своєрідність художнього світу Чехова дослідники не раз вдавалися до філософських паралелей. Це тим більше виправдано, що в творчості письменника зрілого періоду виразно відчувається філософська, гносеологічна проблематика.
Одна з таких напрошуються і вже проаналізованих паралелей - це антіраціоналізм Льва Шестова. На думку А. Д. Степанова, в чеховському творчості Шестов В«знаходить обидва основних елементи своєї філософії: відкидання раціонального і пошук чудесного, але тільки в естетичній сфері, через героїв В». [I] Питання, втім, можна поставити і по-іншому: якою мірою шестовскій В«апофеоз безпідставностіВ» породжений творчістю Чехова? Відповідаючи на нього, ми отримаємо ще одну яскраву ілюстрацію ідеї В. Дільтея про те, що художня література прокладає дорогу філософії. [Ii] Втім, і сам Шестов зізнавався в тому, що витоки своїх ідей він знайшов в художній літературі, [iii] а В«Апофеоз безгрунтовності В»(1905), як відомо, виріс із задуму книги про Тургенєва і Чехові. [Iv]
Якщо говорити про філософської орієнтації самого Чехова, то, як зазначав той же Шестов, В«Єдина філософія, з якою серйозно вважався і тому серйозно боровся Чехов, був позитивістський матеріалізм. <...> Усім єством своїм Чехов відчував страшну залежність живої людини від невидимих, але владних і явно бездушних законів природи В». [V] Питання про вплив на Чехова філософії позитивізму нещодавно отримав нове освітлення. Визнаючи, що Чехов В«не тільки відчував вплив позитивізму, але і полемізував з крайнощами позитивізму В», П. Н. Долженков, тим не менш, надзвичайно розширив сферу зближення з ним Чехова: В«Комплекс: агностицизм, гіпотетичність і відносність знань, - характерний для позитивізму, його складові частини приблизно в один і той же час починають виявлятися у творах та висловлюваннях Чехова В». [Vi]
Образ позитивістської філософії все ж кілька відретушовані дослідником, щоб надати йому більшу схожість з Чеховим: при цьому він наділений деякими рисами, більшою мірою властивими А. Шопенгауером. В дійсності раціоналізм і сцієнтизм позитивізму, який долинав з того, що закони соціального світу так само об'єктивні, як і закони природи, рішуче розводять його з Чеховим. Критика позитивізму таки грає у творчості Чехова більш істотну роль, ніж опора на нього. Більш зважену позицію з цього питання займає, як здається, В. Б. Катаєв, [vii] бачить у чеховському світовідчутті навіть окремі риси, що ріднять його з В. В. Розановим, [viii] а С. Г. Бочаров небезпідставно вбачає в позиції Чехова близькість до підпільного героєві Достоєвського, [ix] як відомо, більше всього нападника саме на позитивізм. [X] Показово ставлення Чехова до одному з російських філософів-позитивістів - В. В. Лесевича, про який в одному ряду з Н. К. Михайлівським і С. Н. Южакова Чехов писав у листі до видавця журналу В«Північний вісникВ»: В«Запрошуйте справжніх учених і справжніх практиків, а про відхід несправжніх філософів і справжніх соціологів-наркотістов НЕ жалкуйте В»(П. 3, 279).
Як відомо, в цілому ряді творів Чехова герої чи оповідач розвивають думка про те, що людям дано не вирішувати питання, а лише спостерігати явища життя. В«Багато чого було сказано вночі, але я не відвозив з собою жодного вирішеного питання, і від усієї розмови тепер вранці у мене в пам'яті, як на фільтрі, залишалися тільки вогні та образ Кісочкі, - сказано в кінцівці повісті В«ВогніВ» (1888), - <...> А коли я вдарив по коню і поскакав уздовж лінії і коли, трохи згодом, я бачив перед собою тільки нескінченну, похмуру рівнину і похмуре, холодне небо, пригадалися мені питання, які вирішувалися вночі. Я думав, а випалена сонцем рівнина, величезне небо, темніючої вдалині дубовий ліс і туманна даль як ніби говорили мені: "Так, нічого не зрозумієш на цьому світі!"
Стало сходити сонце ... В»(С. 7, 140; курсив мій - С. К.).
В. Б. Катаєв відмовлявся поширювати агностичний дискурс оповідача на самого автора. [Xi] Навпаки, П. Н. Долженков вказував на збіг позиції оповідача з точкою зору Чехова, як відомо, помітив в одному з листів: В«пишучі людям, особливо художникам, пора вже визнати, що на цьому світлі нічого не розбереш, як колись зізнавався Сократ і як зізнавався Вольтер <...>. Ми не будемо шарлатанів і станемо заявляти прямо, що на цьому світі нічого не розбереш В»(П. 2, 280-281, 283; курсив мій - С. К.). [xii] Ця паралель досить красномовна, і все ж позиція героя-оповідача В«ВогнівВ» складніше, ніж позиція самого Чехова, як вона сформульована в його листі. Адже заключним рядкам повісті передує наступний текст: «ѳвши на коня, я в останній раз глянув на студента і Ананьєва, на істеричну собаку з мутними, точно п'яними очима, на робітників, миготіли в ранковому тумані, на насип, на конячину, витягує шию, і подумав:
"Нічого не розбереш на цьому світі! "В» (С. 7, 140).
В«Читач повинен задуматися про те, - зауважував з цього приводу В. Б. Катаєв, - як, скажімо, пес Азорка або мужик, поневірялися з котлами "по лінії", може бути пов'язаний з історією Кісочкі? <...> Ось що, виявляється, породжує кінцевий висновок оповідача: труднощі знайти скільки розумне пояснення зв'язку будь-якого одиничного явища, кінцевого фрагмента життя з нескінченним різноманітністю світу В». [Xiii] Перед нами все ж не стільки самі одиничні явища, скільки образи зовнішнього світу, у свідомості оповідача з'єднуються з думками про почуте їм вчора. При цьому, як вірно зазначає П. Н. Долженков, відбувається непомітна В«підміна світу собоюВ», яка найяскравіше проявляється В«у відчутті інженера вночі в альтанці: "А потім, коли я задрімав, мені стало здаватися, що шумить не море, а мої думки, і що весь світ складається з одного тільки мене "(VII, 125). На цю ж тему "працює" в повісті і мотив луни, яким "Вогні" і закінчуються: "Так, нічого не зрозумієш на цьому світі!" (VII, 140) - неначе говорять оповідачеві випалена сонцем рівнина, величезне небо і т. п., тобто як би голос самої природи, але хіба це не "луна" його ж попередньої думки: "Нічого не розбереш на цьому світі!" (VII, 140). Ехо власних думок - ледь Чи не все, що отримує людина ззовні В». [Xiv] Якщо перевести все це на філософський мова, то, по суті, можна сказати, що, тут у Чехова декларується принцип неподільності суб'єкта та об'єкта, навіть їх В«тотожностіВ». А це нагадує вже не позитивістську, а феноменологічну філософію (В«немає об'єкта без суб'єкта В», як формулював цей принцип Е. Гуссерль), яка виникне на Заході і в Росії незабаром після смерті письменника. У В«Феноменології і теорії пізнання В»(1913-1914) М. Шелера навіть стверджувалося, що предмети надають В«ОпірВ» їх пізнання. [Xv]
В повісті В«Нудна історіяВ» (1889) фінальний внутрішній монолог оповідача В«ВогнівВ» як би розбитий на В«партіюВ» Миколи Степановича і В«партіюВ» Каті: В«Допоможіть! - Ридає вона, хапаючи мене за руку і цілуючи її. - Адже ви мій батько, мій єдиний друг! Адже ви розумні, освічені, довго жили! Ви були вчителем! Говоріть же: що мені робити?
- По совісті, Катя: не знаю ...
Я розгубився, зніяковів, зворушений риданнями і ледве стою на ногах.
- Давай, Катя, снідати, - кажу я, натягнуто посміхаючись. - Буде плакати!
І негайно ж додаю слабким голосом:
- Мене скоро не стане, Катя ....
- Хоч одне слово, хоч одне слово! - Плаче вона, простягаючи до мене руки. - Що мені робити?
- Дивачка, право ... - бурмочу я. - Не розумію! В»(С. 7, 309). [Xvi] взаємонерозуміння чеховських героїв, постійні В«провали комунікаціїВ» [xvii] віддалено нагадують трансцедентально суб'єктів у феноменології Гуссерля, які складають спільноти, не стикаючись один з одним безпосередньо. [Xviii]
Як і в В«ВогняхВ», суб'єкт тут злитий з об'єктом і не здатний вийти за власні межі, лише реєструючи відбувається зовні і всередині нього: В«Вона падає на стілець і починає ридати. Вона закинула назад голову, ла...
