Ничипора І. Б.
В творчій свідомості І. Буніна відбувалося поступове формування цілісного сприйняття особистості Л.Толстого - від приватних щоденникових записів різних років до романом В«Життя АрсеньєваВ», де висловлюється захоплення перед силою як толстовського відчування красу земного єства, так і в не меншому ступені його пронизливих інтуїцій про таємницю смерті. Підсумковим на цьому шляху стало художньо-філософське есе В«Звільнення ТолстогоВ» (1937). Дане твір представляє глибоке онтологічне і одночасно естетичне дослідження життя і творчості Толстого, утворює сферу діалогу двох художників, стаючи для автора актом В«впізнаванняВ» себе в В«іншомуВ» [i]. Надзвичайно значимі для Буніна В«пошуки художника, що зумівВ« звільнитися В»від смерті ... привели письменника до Толстому, який став героєм самого складного і своєрідного його твори В»[ii]. Крізь призму Бунінська осмислення в лейтмотівной структурою оповідання відтворюються фрагменти художніх, щоденникових, публіцистичних творів Толстого, робляться всілякої мемуарні екскурси.
В науковому вивченні книги Буніна про Толстого традиційний пріоритет віддається її релігійно-філософської проблематики, в тіні якої залишаються естетичні прозріння про таємницю творчої індивідуальності. При цьому сам Бунін саме в дзеркалі творчості, в створених Толстим образах оглядає перипетії його життєвого шляху та філософських пошуків. Симптоматично, наприклад, що, В«дізнавшись про смерті Толстого, автор книги згадує не його моральні проповіді, а його художні творіння В»[iii], саме ж образне поняттяВ« звільнення В» В«Стає і категорією естетичної, відкриває глибинні процеси творчої діяльності справжнього художника В»[iv].
Структура твори підпорядкована кільцевому композиційному принципом, який націлює на осягнення тривалої і драматичною боротьби Толстого як особистості, художника і мислителя за В«звільненняВ» від В«цього тимчасового і тілесного існування В»[v]. В експозиції діалектична взаємод
ія і протистояння шуканого В«звільненняВ» і вимушеного В«підпорядкуванняВ» особистості видимим формам буття яскраво ілюструється ключовими моментами життєвих шукань князя Андрія Болконського. Показова відчувається їм під час співу Наташі В«страшна протилежність між чимось нескінченно великим і невизначеним, колишнім в ньому, і чимось вузьким і тілесним, ніж був він сам і навіть була вона В». Це і подальше, не раз пригадував Буніним зображення того, В«як вмирав князь Андрій В», прямуючи в областьВ« вічної любові В», відрікаючись від земного життя і знаходячи В«визволенняВ» від страху смертного кінця. Пережите толстовським героєм В«пробудження від життяВ» з її нерозв'язними дисонансами проектується в есе на сокровенні устремління самого автора роману, який, нудячись В«ПротилежністюВ» явленого і сущого "з народження до останнього подихуВ», затвердив, по Буніну, В«викликає презирство до загальноприйнятого [vi], теж йде з спрагиВ« звільнення В», боротьби з В«підпорядкуваннямВ» В».
З опорою на названі світоглядні домінанти творчої особистості героя книги Буніним розгортається багатошаровий сюжет догляду-звільнення Толстого. Первинним рівнем цього сюжету стають символічно і містично трактуючі біографічні реалії - від легендарної історії про В«зеленої паличціВ», нездійснених спроб розриву з усталеними життєвими ритмами до фінального В«відходуВ», осягнення явних і прихованих обставин якого виявляється в бунинском есе стрижневим. Від зовнішніх фактів дослідження даного В«сюжетуВ» простягається до з'ясуванню його буттєвих, творчих підстав.
В знаменитому толстовському діленні біографії на семирічні фазиси Буніним прозріває особливу художницьке почуття Шляху - від життя В«тільки для своїх пристрастей В»- до служіння для блага людей - і в кінцевому підсумку до злиття з універсальним Всебитіем, здійсненню Царства Божого, набуттю В«чистоти Божеською суті в мені В». Подолання многотрудний віх обраного шляху сполучається Буніним з антропологічними інтуїціями Толстого-художника і мислителя. Міцніючий відчуття недостатності раціональних ресурсів освоєння буття (В«все більше і більше усвідомлюю те, що не можна розуміти, а можна тільки усвідомлювати В») переходить в драматичне переживання власної особистості як перешкоди на шляху до всеедіной, бо В«особистість є те, що заважає злиттю моєї душі з Усім В».
ріднять автора і героя есе виступає смілива творча мрія досягти, в тому числі і через створення особливої вЂ‹вЂ‹художньої реальності, радикального подолання диктуються емпіричну дійсністю просторово-часових і причинно-наслідкових закономірностей (В«навіщо простір, час, причинність?В»). Проникнення в таємницю поетичного образу стає запорукою В«звільненняВ» від диктату зримих обрисів буття і зміцнює художника в переконанні, що В«речовина і простір, час і рух відділяють мене і всяка жива істота від усього Бога В».
Творче подолання влади земних простору і часу асоціюється у Буніна з стихією прапамятью. В толстовських висловлюваннях про душу, таємниці творчості автор есе наполегливо підкреслює дію глибинних струмів прапамятью, що розцінюється ним як невід'ємного властивості істинно художницької натури, В«Раптом явівшей в собі особливо повний образ свого дикого пращура з усією свіжістю його відчуттів, з усією образністю його мислення і з його величезною Підсвідомо ... безмірно збагаченої за свій довгий шлях, і вже з величезною свідомістю В». На основі авторемінісценцій з Бунінська лірико-філософської прози в есе вибудовується містична концепція творчої особистості: В«Це люди, обдаровані великим багатством сприйнять, отриманих ними від своїх незліченних попередників, які почувають нескінченно далекі ланки Ланцюги, істоти ... дивно воскрес у своєму обличчі силу і свіжість свого райського праотця, його тілесності В».
Під зовнішньому вигляді Толстого, який відображений в есе з різних точок зору, за допомогою лейтмотівной портретних замальовок, автор, враховуючи значний досвід портретування, накопичений психологічної прозою ХIХ в., відзначає вплив особливого роду спадковості, близькість до В«типу атавістичні, печерному, горіллоподобному, жагучому, жівотолюбівому і отличающемуся багатою і сильною образною мовою В». Це і В«зоологічний жестВ» Толстого, і В«щось зоологічнеВ» в його манері тримати перо, і В«бугри бровних дугВ», які В«насунені на очіВ», і В«вовчіВ», В«пильно-допитливі очі, твердо стислі зуби В», і великі,В« селянськи-дворянські В»руки ... Подібної розсипом штрихів породжується ефект В«надлишковоїВ», не вкладається в інтерпретаційні поле деталізації. Загадка співвідношення і деколи разючого невідповідності явленого і глибинного, емпіричного і естетичного вимірів творчого процесу відкривається в парадоксальному співставленні портретів письменника та створених ним в цей же час творів. Так, на зображеннях 60 - рр.. В«Пози у нього невимушені, гордо-красиві, очі панськи-зневажливі, в недбало кинутої руці цигарка ... дивишся, дивлячись ... на ці портрети: адже в ці роки писалася «³йна і мирВ» - Наташа і Петя Ростови, П'єр і смерть В«маленької княгині В», остання зустріч Наташі з князем Андрієм, їх любов, його вмирання ...В».
За Буніну, В«звіринаВ» первісність, виростання з земних коренів буття антиномічно поєднуються в особистості Толстого з не менш яскраво вираженими витонченістю смаку і вишуканістю артистичної натури, що веде автора есе до промальовуванні контурів естетичного ідеалу: В«Простота і царственість, внутрішнє витонченість і витонченість манер зливалися у Толстого воєдино В». Багато колізії життя і творчості письменника прямо або побічно мотивуються Буніним діалектичним зіткненням, часом зіткненням В«первісності ... фізичної та духовної основи В»- іВ« зосередженості самого тонкого і самого багатого розвитку всього того, що набуло людство за всю свою історію на шляхах духу і думки В».
Складні, рухливі в часі відносини між позначеними полюсами художницького складу Толстого викликали часом болісне пр...
