Ранчін А. М.
В«КущВ» - Приклад віршів-двойчаток, у Цвєтаєвої нерідких. Дві частини співвідносяться за принципом дзеркальної симетрії: у першій йдеться про тяжіння куща до ліричному В«яВ», про рух куща всередину В«яВ» поета, причому це прагнення представлено як парадоксальне. Рослина володіє повнотою буття, сенсу, і від людини, йому, здавалося б, нічого не повинно бути потрібно:
Що потрібно кущу від мене?
Не мови ж! <...>
<...>
А потрібно ж! інакше б не йшов
Мені в очі, і в думці, і у вуха.
Не потрібно б - тоді б не цвів
Мені прямо в роззявлену душу ...
Затвердження В«Не промові ж!" Начебто б заперечує ймовірність того, що кущу потрібно до-втілення, вираження свого буття, свого сенсу в слові, у вірші поета. Взаємозв'язок між кущем і призначенням поета на перший погляд не проглядається в тексті. Однак вона є, причому всупереч явному змістом вірша В«недорікуватийВ» поет співвіднесений з пророком - служителем Господа. Епітет В«роззявленіВ» у виразі В«роззявлені душаВ» - це алюзія на вірш А.С. Пушкіна В«ПророкВ», в якому про Серафима, який змінює тіло покликаного до служіння, сказано:
І він мені груди розсік мечем,
І серце трепетне вийняв,
І угль, палаючий вогнем,
Під груди отвору водвінул.
Але у Пушкіна В«поетична тема страждання грунтується на точних, конкретно-чуттєвих зорових деталях. <...> Трепетне серце - тремтяче, ще живе; Отвір груди - розрубана мечем ... В»(Вацуро В.Е. Записки коментатора. СПб., 1994. С. 14). Правда, поет В«весь час зберігає дистанцію між словесним описом і зоровим уявленням, не допускаючи, щоб картина зробилася прямо образотворчої. І тут він користується <...> абстрактністю і багатозначністю "високого" старослов'янського слова <
...> В»(Там же. С. 14). Однак для Цвєтаєвої навіть ця полуметафоріческая предметність неприйнятна. У Пушкіна допомогою зміни тіла герой В«перероджуючись в прямому сенсі цього слова - перероджуючись в Пророка В»(Там же. С. 15. Курсив в цитатах тут і далі завжди відтворює виділення оригіналу). У Цвєтаєвої набуття повноти буття ліричної героїні представлено тільки як зміна душі, яка, разом з тим, як би наділена ознакою тілесності: вона, а не плоть, не груди - В«РоззявленіВ». Це глибоко не випадково. Цвєтаєвська лірична героїня - це насамперед маніфестація душі, тілесне в ній другорядне, проте В«переважаючий тип Л <іріческой> Г <ероіні> - не чистий дух, а душа, ув'язнена в земну оболонку: тіло. Звідси явна фізична цвєтаєвської душі ("фізика душі", за висловом Цвєтаєвої) і духу. СР "Руки душі", "очі душі", "вуха душі", "голова в п'ять почуттів "<...>. Бо світ Цвєтаєвої не земля - ​​чи небо, - а земля, перетворена небом, і небо, що зійшло на землю. <...> Таким чином, фізична душі і натхненність-натхненність "фізики" - характерна особливість Л <іріческой> Г <ероіні> Цвєтаєвої В»(Єльницька С. Поетичний світ Цвєтаєвої: Конфлікт ліричного героя і дійсності. Wien, 1990 (Wiener Slawistischer Almanach. Sonderband 30). С. 93-94).
Відгукуючись на пушкінський текст, Цвєтаєва замінює епітет В«отворівВ» його синонімом, але з іншим префіксом: В«роззявленіВ», наділяючи свою героїню незрівнянно більшою, екстатичної відкритістю світу та кущу: приставка раз-семантично В«сильнішеВ», ніж від-, означаючи В«РозкритістьВ», В«повне розкриттяВ». До В«ПророковіВ» відсилає і вираз шум вушної: у Пушкіна йому відповідають рядки: В«Моїх вух торкнувся він,/І їх наповнив шум і дзвін:/
І послухав я неба дрожу,/І гірський ангелів політ,/
І гад морських підводний хід,/І часткових лози животіння В».
Така В«РозкриттяВ» в художньому світі Цвєтаєвої - знак відкритості божественної енергії, заполняющей В«порожнюВ» душу і/або тіло героїні, покликаної до пророчої місії. Такий ключовий мотив віршованого диптиха «ѳвіллаВ», в якому ліричне В«яВ» постає теж в образі пророчиці, але язичницької:
Сівілла: випалена, сивилла: стовбур,
Всі птиці вимерли, але Бог увійшов.
<...>
Так Благовіщення здійснилося в той
Година не старіючий, так в седость трав
Брен незайманість, печерою ставши
Дівна голосу ...
(«ѳвіллаВ», 1)
Тіло твоє - печера
Голоси твого.
(«ѳвіллаВ», 2)
Як пише Людмила Зубова, В«героїня творів Цвєтаєвої, що виражає її ліричне "Я", завжди активна і в своїй активності гранично максімалістічна. За цим межею і перебуває стан пасивності як схильності стихійним початків, готовності до сприйняття натхнення В»(Зубова Л.В. Поезія Марини Цвєтаєвої: Лінгвістичний аспект. Л., 1989. С. 26). В ціннісному відношенні для автора В«КустаВ» роль джерела натхнення була вище ролі віршотворця; Цвєтаєва прямо висловила цю думку в нарисі В«Полонений духВ»: В«Вже шістнадцяти років я зрозуміла, що вселяти вірші більше, ніж писати вірші, більше "дар Божий", бГільшая богообраність <...> В».
Повернемося до В«кущіВ» і В«ПророковіВ» Пушкіна. За традиційним думку, пушкінський герой не є пророк у власному значенні, він - символ поета, В«чистий носій того безумовного ідеального істоти поезії, яке було притаманне кожному істинному поетові В»(Соловйов В.С. Значення поезії в віршах Пушкіна// Соловйов В.С. Філософія мистецтва і літературна критика/Сост. і вступ. ст. Р. Гальцева та І. Роднянської; Комент. А.А. Носова. М., 1991. С. 352). (Існує й інше прочитання, згідно з яким у вірші Пушкіна описується саме біблійний пророк. Так вважав, зокрема, Владислав Ходасевич: див.: Ходасевич В. В«Жереб ПушкінаВ», стаття о. С.Н. Булгакова// Ходасевич В. Зібрання творів: У 4 т. М., 1996. Т. 2. С. 405.)
Автор В«КустаВ», нагадуючи про пушкінському вірші, наділяє слово поета вагомістю і незаперечністю пророчого дієслова.
Але мова героїні абсолютно неадекватна потаємного змістом, який несе в собі кущ: В«спотикання пніВ», В«пунктуації звукиВ», В«осколкиВ». Вона зізнається, що не в змозі висловити те, що В«знала, поки не розкрила// РотаВ» і що знайде знову за межею смерті (В«як тільки буду мовчатиВ»). І все ж, В«незважаючи на тільки що сказане "Не промові ж!", Цвєтаєва саме їй присвячує свій звернений до кущу монолог В»(шевеленки І. Літературний шлях Цвєтаєвої: Ідеологія - поетика - ідентичність автора в контексті епохи. М., 2002. С. 423). Суттєво, однак, що саме це недорікуватість, ущербність (пеньки, протиставлені гілкам куща) можуть бути знГЎком пророчого вибраності. В«У міфології різних народів існує уявлення: пророки недорікуваті. Недорікуватий був біблійний Мойсей. Про нього в Біблії сказано: "І сказав Мойсей до Господа: О Господи! людина я НЕ красномовний, і такий був і вчора й третього дня, і коли Ти почав говорити з рабом Твоїм: я важко говорю і недорікуватий. Господь сказав Мойсеєві: Хто дав уста людині? Хто робить німим, чи глухим, чи зрячим, або сліпим? не Я, Господь Бог? тепер іди, а Я буду з устами твоїми ... "(Вихід, 4, 10-12). Пушкін показав свого пророка в момент закінчення німоти і набуття ним мови. Недорікуватість Демосфена - один з багатьох прикладів легенди про те, що здатність "дієсловом" палити "серця людей" народжується з подолання німоти В»(Лотман Ю.М. Поетичне недорікуватість Андрія Білого// Лотман Ю.М. Про поетів і поезії. СПб., 1996. С. 681). У XV строфі десятої глави В«Євгенія ОнєгінаВ» про декабриста Луніна сказано: В«Тут Лунін зухвало пропонував/Свої рішучі заходи/І натхненно бурмотівВ». Цей приклад Ю.М. Лотман розглядає як аналог В«НевнятіциВ» Андрія Білого.
Як зауважує один з інтерпретаторів вірші, В«відповідь на запитання, що потрібно кущу від людини, можна сформулювати приблизно так: кущ (природа) чекає від поета-творця, що він напише про неї, тобто створить нову форму його існування в мистецтві В»(Кавакіта Н.С. Архетипи природи у творчості М. Цвєтаєвої// На шляхах до осягнення Марини Цвєтаєвої: Дев'ята цвєтаєвська міжнародна науково-тематична конференція ...
