Кабельники С.А.
Основний завданням статті є дослідження джерел і визначення естетичного напрямку цього класичного твору російської літературно-теоретичної думки. У зв'язку з цим предметом аналізу будуть лише В«маркованіВ», тобто характерні для певного напряму елементи В«РиторикиВ». Переважна увага ми приділяємо попередньої естетичної традиції. Саме до неї, а аж ніяк не до наступною, ломоносовской естетиці, примикає В«РиторикаВ» Феофана. У такій традиціоналістської області, який є естетика, зрозуміло, можна виявити цілий пласт категорій і навчань, у трактуванні яких Феофан не виходить за рамки естетичної теорії російського класицизму. Однак в тлумаченні В«МаркованихВ» елементів риторики Прокопович у більшості випадків займає протилежну позицію по відношенню до цієї теорії.
В Останнім часом набуває все більшого визнання погляд на Феофана як на представника російського бароко. Така точка зору прийнята і в передмові до українському виданню його В«РиторикиВ».
Розбіжності, які викликає у дослідників проблема літературного напряму Феофана Прокоповича, в кінцевому рахунку пояснюються тим, що бароко в літературі під В¬ загально, а тим більше в російській літературі так і не склалося, не оформилося в особливу напрямок, залишившись на рівні елементів, віянь, тенденцій, хоча і вельми значних. Якщо ж говорити про близькість Феофана до якогось напрямку, то, без В¬ умовно, про близькість до бароко, а не до класицизму. Саме цю близькість виявляє насамперед детальний аналіз джерел та змісту його В«РиторикиВ».
1
В«Десять книг про мистецтво риторики В»- риторика традиційного типу, включає п'ять розділів: винахід, розташування, прикраса, вимова і пам'ять. Крім цієї классиче В¬ ської сітки в прикладної риторики Феофана в окремі книги виділені вчення В«про порушення пристрастейВ», В«про спосіб писання історії і про листах В»,В« про судовий і дорадчому пологах красномовства В»,В« про епідиктичному, т. тобто хвалебному роді
красномовства В»іВ« про священному красномовстві В». Прикладну риторику в творі Феофана за звичаєм, прийнятому в Києво-Могіляпской академії, передує загальна риторика (кн. I).
Таким чином, в цілому В«РиторикаВ» Феофана містить сле В¬ дують книги:
I. Загальні настанови.
II. Про винахід аргументів і ампліфікації.
III. Про розташування.
IV. Про красу.
V. Про порушення пристрастей.
VI. Про спосіб писання історії і про листи.
VII. Про судовий і дорадчому пологах красномовства.
VIII. Про епідиктичному або хвалебному роді красномовства.
IX. Про священному красномовстві.
X. Про вимові і пам'яті.
Відмінною рисою риторики як типу навчального твори є наявність суворого сценарію. У загальній риториці звичайно містилися похвали красномовства, визначення його, вчення про підстави красномовства, про трьох стилях мови і т. д. Саме так будується загальна риторика Феофана Прокоповича. Феофан вихваляє Риторику, В«цю королеву душ і головне з мистецтв, яке багато наділяють перевагою В»(л. 5). Особливий інтерес в загальній риториці Прокоповича представляє вчення В«Про вадах помилкового красномовства В»(I, 5-7). Це вчення є характерною особливістю риторики нового часу і часто зустрічається в риториках епохи Ренесансу та бароко.
В вченні В«про пороки помилкового красномовстваВ» Феофан Прокопович спирається на відому позднеренессансной риторику Ні В¬ кола Коссе. Такими вадами, по Феофану, є надутий і пихатий, наслідувальний, дитячий, шалений, шкільний, поетичний, пристрасний (тобто алегоричний), низький і грубий, сухий, бурхливий, нескладний і курйозний стилі.
Розглядаючи ці В«порочні стиліВ» красномовства, Феофан засуджує перевантаженість мови прикрасами, надмірну В«піднесеністьВ» або В«холодністьВ», безглузде наслідування, занадто суворе дотримання риторичних правил, наближення мови до поезії, занадто часте або неправильне вживання алегорій і метафор, грубість або сниженность стилю, недоста В¬ ток прикраси - фігур, тропів і т. д. Виступаючи в розділі про алегоричне, або пристрасному, стилі проти перевантаженості мови ораторськими квітами і прикрасами (gemmae), Прокопович, можливо, має на увазі київську риторику В«Соnchа ... artis oratoriae gemmas continens В»(1698), автором якої, мабуть, був Стефан Яворський. Багато хто з цих пороків - надутий, бурхливий і нескладний, а також курйозний стилі - Феофан приписує польському красномовству і головним чином відомому польському проповіднику Томашу Млодзяновскому.
Особливістю побудови прикладної риторики в епоху ба В¬ Рокко було приміщення в центрі її навчань про прикрашання і про порушення пристрастей. Обидва ці навчання виділені у Феофана в від В¬ слушні книги, значно переважаючі розміром решту книг риторики.
Вчення Прокоповича В«про прикрасуВ» в цілому сходить до трактату Цицерона В«Про оратораВ». Так, Феофан вважає головними достоїнствами мови, В«щоб вона була на чистій латині В», ясною, прикрашеної і відповідала предмету мови. Незвичайно докладно розроблено розділ про фігури. Прокопович рекомендує до вживання більше сімдесяти фігур, які разде В¬ лени па три групи: призначені для висловлювання, для втіхи і для збудження пристрастей. Серед них такі складні меньерістіческіе форми, як гіпербат, Амфіболія, перифраз, парономасія, рекапітуляції, логодедія, АСІНДЕТОН і багато інших (IV, 8-10).
2
Риторика - Одна з найбільш традиційних наук. Для риторики бароко характерна не тільки опора на такі незаперечні у всі часи авторитети, як Цицерон, Квінтіліан, Аристотель і Горацій, але також і інтерес до пізньоримських риториці, риториці софістів і посібникам нового часу.
В Відповідно до традиції з античних зразків першорядну роль для Феофана грають В«РиторикаВ» Аристотеля, трактати Цицерона, В«Риторичні настановиВ» Квінтіліана, В«Про мистецтво поезіїВ» Горація. Крім цих джерел в В«РиториціВ» Феофана використовуються В«Риторика до ГеренніюВ», діалоги Платопа, В«ПрогімнасматиВ» Гермогена, твори Светонія. У вченні про історію Прокопович цитує твір Лукиана В«Про написання історіїВ» та В«Римські стародавностіВ» Діонісія Галікарнаського.
Можна помітити певну орієнтацію Феофана на софистическую риторику. Він вихваляє Горгія (I, 1), часто посилається на нього, називаючи В«вчений ГоргійВ» (Doctus Gorgius). У вченні про вправи Прокопович так само, як і в В«ПоетиціВ», спирається на В«ПрогімнасматиВ» учня знаменитого Лібанов софіста Афтон. Що ж стосується іспанського єзуїта Кипріяна Суарез, то його твір, Як і В«ПоетикаВ» Феофана Прокоповича, його В«РиторикаВ» побудована на широкому використанні ренесансних і позднеренессансной джерел: риторик Юнія Мельхіора і Нікола Коссе. Крім того, Феофан посилається на Еразма Роттердамського, одного з найяскравіших французьких маньєристів Жана Бодена, а також рекомендує в якості зразка таких представників західноєвропейського маньєризму і бароко, як Якоб Понтано, Фаміано Страда, Франциск Мендоза і Кипріан Суарез (I, б). В якості прикладів (а тут він проявляє енциклопедичну освіченість) Прокопович частіше інших авторів призводить епіграми Марціала. В естетиці та літератури бароко з їх культом дотепності і епіграматичної початку Марциал був одним з найпопулярніших авторів. Багато, на В¬ чіная з Грасіана, вважали його В«батьком дотепності В».
Широко цитує Феофан Вергілія і Овідія, яких він ставив вище інших поетів (I, 12). Прокопович справедливо вважає, що в їх поезії можна знайти багато прикладів красномовства. З Овідія найчастіше цитуються В«МетаморфозиВ». Як відомо, тема метаморфоз - одна з найпопулярніших тем у літературі та мистецтві бароко. З цим пов'язаний і культ В«МетаморфозВ» Овідія в естетиці цього напрямку.
Очевидна також тяга Прокоповича до творів стоїків, характерна взагалі для письменників бароко. Сенека Молодший - одне з головних джерел прикладів в В«РиториціВ» Феофана. Крім нього...
