Л.В. Червякова, Саратовський державний університет, кафедра новітньої російської літератури
Роман А. Платонова В«Щаслива МоскваВ» - твір надзвичайно насичене ідейно і неоднозначне. Його осмислення в платоноведеніі відрізняється дискусійністю. Дослідники нерідко висловлюють протилежні точки зору. Так, наприклад, Б. Соколов, зіставляючи роман А. Платонова з В«Майстром і МаргаритоюВ» М. Булгакова, стверджує, що В«в" Щасливої вЂ‹вЂ‹Москві "на сатиру немає навіть натякуВ», В«у Платонова іронії немає В»1, тоді як С. Залигін2 підкреслює іронічне звучання заголовка роману, а Н. Корнієнко, проводячи паралель з Булгаковим, вбачає схожість саме в В«сатиричному відношенні до сучасного московському центру літератури В»3.
Неоднозначно оцінюються і герої роману, їх життєві підсумки. Наприклад, якщо більшість дослідників характеризують спосіб життя Комягина як В«егоїстично замкнутеВ», а його життя як безглузду, то Т. Ніконова4 розглядає його спосіб існування як спробу затвердити загальнозначущі людські цінності В«Єдиною і одиничною життяВ» в соціалістичній реальності з її суспільним ідеалом, а Н. Божідарова проводить аналогію з Обломова, підкреслюючи, що В«в порівнянні зі Штольца роману вневойсковік здається мудрим дідом, колись давно подолав всі прагнення, всі спроби переробити життя, всі мрії В»5.
Настільки ж неоднопланови і характеристики Сарторіуса. По думці С. Семеновой6, герой знайшов єдність з людьми через любов-жалість, любов-жертву (В«агапеВ»), пройшовши шлях зречення від існування для себе. X. Костова7, навпаки, вважає, що історія Груняхіна - це крах спроби відновлення цілісності буття, оскільки самотність героя посилюється. М. Абашева8 характеризує В«доглядВ» Сарторіуса від себе як В«смерть особистостіВ», а П. Бергер-Бюгель говорить про життєвий шлях героя як В«розвиток від техніка, який бажає неможливого, до реалістично мислячого гуманіста В»9. Н. Малигіна10 також розуміє життя Сарторі
уса як рух до знаходження світла, розумінню світу.
Амбівалентність дослідних трактувань, безумовно, відповідає амбівалентності роману, відкритий фінал якого залишає невирішеним безліч питань і актуалізує проблему В«Кордонів спектру адекватних тлумаченьВ» (І. Єсаулов) 11. На наш погляд, в вивченні цього твору А. Платонова необхідно йти шляхом аналізу однієї з найбільш значущих для письменника проблем, вказаній у заголовку, - проблеми щастя.
Слід відзначити, що її осмислення в романі А. Платонова дослідниками творчості письменника відрізняється деякою однобічністю. Наприклад, С. Залигіним12 назва твору В«Щаслива МоскваВ», співвіднесені з образом головної героїні, осмислено як трагічна іронія письменника. У тому ж ключі усвідомлена проблема щастя і Х. Гюнтером. Дослідник підкреслює, що В«щастя Москви обіцяно читачеві лише в назві роману В»13, тоді якВ« лінія життя В»героїв є В«низхідноюВ», В«ущербноїВ». Як стверджує Х. Гюнтер, В«щастя, що є центральним гаслом епохи, відсутня в романі, і повторення цього тільки підкреслює цей факт В»14.
За думку П. Бергер-Бюгеля, В«за назвою роману ховається скоріше цинічний питання, ніж ім'я героїні: "Щаслива Москва?" В»15. Аналіз сюжетних ліній, пов'язаних з образами головних героїв роману - Сарторіуса і Москви, - через призму пануючого в країні міфу про В«нову людинуВ» дозволяє досліднику прийти до висновку про абсолютне неспівпадіння восхваляемого В«нового світуВ» і справжньої реальності, переповненій людськими стражданнями.
Запропоноване в дослідницьких роботах розгляд проблеми щастя, на наш погляд, представляє собою лише один з можливих шляхів її осягнення. Філософська глибина платонівських творів і неоднозначність осмислення письменником проблем буттєвого характеру вимагають більш ретельного вивчення, тим більше що в романі очевидні два рівня вирішення проблеми щастя - рівень героїв і рівень автора, який здійснює свого роду перевірку способів знаходження щастя. Авторське присутність в романі В«задаєВ» оцінну перспективу, визначальну значущість життєвих пошуків героїв.
В коментарях до першої публікації роману В«Щаслива МоскваВ» Н.В. Корнієнко вказує, що роману, який повинен був стати складовою частиною більш масштабного твору В«Подорож з Ленінграда до МосквиВ», був предпослан епіграф з радищевского В«Подорожі ...В»: В«Я глянув навкруги мене - душа моя стражданнями людськими вражена стала ... Вже Чи, віщав я сам собі, природа настільки скупа була до своїх чад, що від блукаючого невинно сховала істину навіки? Невже грізна мачуха справила нас для того, щоб відчували ми лихо, а блаженство николи? Розум мій встрепетал від се думки і серце моє далеко її від себе відштовхнуло В»16.
В цьому епіграфі позначені основні проблеми, які є центральними і для платонівського роману: думка про невідповідність житті людському прагненню до щастя і неприйняття подібного стану речей. Показово, на наш погляд, що в обраному Платоновим уривку виникає значущий для письменника образ людини, В«блукаючогоВ» в пошуках істини, причому поняття істини і щастя виявляються синонімічні. Платонівські герої, як і герой Радищева, прагнуть знайти щастя-істину не стільки в соціальному вимірі життя (хоча для творів цих письменників характерна гостра політична актуальність), скільки в буттєво відношенні, через твердження гармонії між людиною і світом.
Поняття В«ЩастяВ» в романі А. Платонова багатопланово - це і В«щаслива тіснота людей В»17 (С. 11), іВ« чисте почуття об'єднаного подвоєного щастя В»(С. 19), і В«Щастя теплоти людиниВ» (С. 16), що осягається через любов, і В«щастя за все сміливе людство В»(С. 16), народжуване почуттям причетності з грандіозними звершеннями, і В«щаслива беззвітністьВ»
(С. 17) - як наслідок відчуття людиною гармонії зі світом і самим собою. Семантичне поле В«щастяВ» в романі В«Щаслива МоскваВ» дуже широко: воно включає значення В«свободиВ» і В«наснагиВ», В«з'єднанняВ» - зі світом і людьми, В«ІстиниВ», В«творчостіВ», В«безсмертяВ», В«життяВ». Різноманіттю смислів, пов'язаних з образом щастя, в романі відповідає різноманіття шляхів його здобуття, втілених в долях героїв В«Щасливої вЂ‹вЂ‹МосквиВ».
Проблема пошуків щастя визначена як центральна вже у відкриваючому роман епізоді, породжує прометеївські асоціації. Важливу роль виконує контрастне протиставлення світла й темряви: з образом людини з факелом зв'язана думка про діяльному перетворенні життя. Для героїні роману крик людини стає свого роду В«Покликом совістіВ», що спонукає до активних дій: В«Дівчинка заснула і забула все, що бачила потім в інші дні: вона була дуже мала, і пам'ять і розум раннього дитинства зарості в її тілі назавжди подальшої життям. Але до пізніх років у ній несподівано і сумно піднімався і біг безіменний чоловік - в блідому світлі пам'яті - і знову гинув у темряві минулого, в серці вирослого дитини В»(С. 9). Образ загиблого у свідомості Москви Честновой стає символом трагедії людини, чиє страждання робить необхідним докорінна переміна життя, а його загибель переживається героїнею як свого роду В«прикордонна ситуаціяВ», в якій актуалізується ідея подолання смерті.
Ставлення до життя героїв В«Щасливої вЂ‹вЂ‹МосквиВ» визначено їх натхненним життєвим поривом, спрямованим на перетворення реальності, - вони чують В«поклик сумлінняВ», звернений до них і спонукає їх до активної діяльності. Для Москви Честновой це В«Бідний, сумний крикВ» втікали з факелом людини, для хірурга Самбікін - В«Неясний і шматує, совісний крик в душіВ» (С. 32), для інженера Сарторіуса - В«Темний кричущий голосВ» (С. 30), що змушує його працювати В«із занепокоєнням від відповідальності свого життя В»(С. 73),В« слабкий крик В»(С. 101), подібний стону дитини, яка померла, не змирившись з втратою батька.
Подібним чином, як В«поклик турботиВ», визначає совість і М. Хайдеггер, підкреслюючи, що усвідомлення людиною своєї екзистенціальної значимості та відповідальності за буття є В«причиною внутрішньої творчої мобілізаціїВ» 18...
