Ничипора І. Б.
Роздуми про книгу свящ. Георгія Ореханова
Заявлена в назві книги тема неодноразово ставала предметом широкого кола міждисциплінарних і спеціальних досліджень - історичного, богословського, культурфілософской, літературознавчого планів. Наукова праця свящ. Г.Ореханова має фундаментальний характер і націлений на системне вивчення як світоглядних основ проповіді Л.Н.Толстого, так і історичного контексту його протистояння з Православною Церквою.
Досліджуючи Толстого як В«історичний факт, унікальний феномен російської історіїВ» (С.11), автор відтворює менявшийся в часі контекст церковно-державних, церковно-громадських відносин в Росії ХIХ в., пов'язаний з набиравшей гостроту проблемою російської релігійного кризи. Богословські побудови письменника співвіднесені в книзі з конфесійними досвідом інтерпретації Святого Письма, зі Священним Переданням Православ'я, з історією Церкви і в той же час побачені в якості ємного відображення соціокультурних процесів від середини ХIХ століття до кордону ХІХ - ХХ ст. Вражає блискуче освоєна історіографія даної проблеми: це і різнопланові прижиттєві для Толстого джерела, і роботи мислителів і письменників еміграції, і радянські методологічні схеми, і сприйняття релігійних ідей Толстого в інославної (католицької та протестантської) середовищі. Вперше залучаються цінні архівні матеріали, частина з яких поміщена в додатку.
Структурно дослідження про. Георгія Ореханова підрозділене на дві великі частини. Глави та розділи першої з них звернені до виникнення релігійно-філософських поглядів Толстого і особливостям їх сприйняття в Росії. Предметом другої частини стали поширення ідей Толстого в суспільстві і динаміка його конфлікту з церковною і державною владою, викликала поява Синодального акту від 20-22 лютого 1901
В початкової частини книги многомерно показана суспільно-культурне і духовне грунт формування релігійних ідей Толстого.
Вибудовуючи стрижневу канву історичних роздумів від останніх років царювання Миколи I, о. Г.Ореханов простежує процес активізації російського політичного й ідейного радикалізму, який в 1860-і рр.. і пізніше призводить до нігілістичного відкидання культурних цінностей, релігійною бродінню в середовищі народу та інтелігенції, до виробленню в останньої комплексу В«отщепенстваВ». На тлі посилення секуляризаційних тенденцій малюється непроста духовна ситуація в суспільстві, суперечливо поєднує В«синодальнийВ» тип благочестя, різноспрямовані шукання інтелігенції та сектантську релігійність. Історично об'єктивно виведено складне співвідношення кризових сторін В«державної церковностіВ», сполучених, зокрема, з несвободою Церкви, негативних явищ в російській богослужбовій практиці тієї пори - і одночасного відродження духовного життя, яке обернулося в останні десятиріччя XIX ст. розквітом Оптинського старчества, пробудженням широкого інтересу до церковного мистецтва, суспільно значимою діяльністю св. прав. Іоанна Кронштадтського, релігійним творчістю Ф.М.Достоєвського ... Разом з тим під впливом освітянської ідеології в інтелігентської середовищі стрімко наростав політичний і культурний антиклерикалізм, все більше виразними ставали містико-догматична бездушність, притуплення євхаристійного почуття: говіння і участь в церковних Таїнствах нерідко зводить до формальних ознак благонадійності. Релігійний надрив опинявся чреватим відчайдушним богоборством.
Під взаємозв'язку з названими та іншими колізіями церковної, суспільного життя Росії другої половини століття промальовується історія духовного перевороту Толстого, що призвів його на шлях антиправославного проповідництва. Це рух активізується після останнього в житті письменника причастя (між 1877 і 1881 рр..) і знаходить відображення в його В«СповідіВ», В«Критиці догматичного богослов'я В»,В« перекладі В»Євангелія, вВ« Вченні Христа, викладеному для дітей В»та інших пізніх трактатах, листах, щоденникових записах.
Проповідь Толстого мотивована, як показано в дослідженні, спробою представити Євангельський текст очима європейськи освіченого людини, що перебуває під впливом антицерковних по суті, освітянських, руссоїстських ідей, що базується на визнання в релігії лише етичного початку і тотальному запереченні догматики і обрядової сторони. Толстой підводить під християнство раціонально-моралістичну основу і схильний сприймати Бога не як Особистість, але як узагальнене втілення духовної сутності в людині, яка проявляється в любові. Творячи В«нову христологіюВ», він послідовно виганяє зі свого В«ВерсіїВ» Євангелія всі чудеса, навіть зцілення сліпого алегорично трактує як духовне просвітництво. Заперечуючи віру у Воскресіння Христове, в загальне приватне воскресіння і вічне життя, він висуває на авансцену виключно моральний і соціальний сенс вчення Христа - перш за все на матеріалі Нагірної проповіді. Поставляючи в главу кута проблеми свободи думки, совісті, соціальні питання, Толстой приходить до переконання у недостатності християнства для сучасного культурного людини, в автономній здатності останнього перетворювати світ добром.
Висвітлюючи контекст христологічних побудов Толстого, автор цікаво розмірковує, в Зокрема, про симптоматичних для позитивістського свідомості спробах створити В«Світську біографіюВ» Христа, предпринимавшихся Д.-Ф.Штраусом (1835), Е.Ренаном (1863). Вельми змістовним, хоча і дещо абстрактним від літературного матеріалу вийшов розділ, присвячений зіставленню релігійних інтуїцій Толстого і Достоєвського, що містять в собі В«своєрідну спробу повернення до релігійним корінням ... боротьби з процесом дехристиянізації російської культури, поворот від культури секулярної до культури релігійної, від атеїзму до віри, глибоке проникнення в душевну життя людини В»(с.272). Однак для Достоєвського першорядно значущою виявляється Особистість Христа, без якої сама по собі християнська мораль не може бути рятівною для світу і людини. Толстовське ж невіра в буквальний сенс Воскресіння тягне за собою визнання Христа не Відкупителем світу від первородного гріха, але лише в якості одного з великих моралістів. У цьому розділі цікаво намічено, але не до кінця прояснена соположеніе власне естетичних концепцій двох художників у світлі їх релігійних ідей.
Підсумковими для першої частини монографії стають точні судження автора про те, що Толстой В«фактично запропонував російській освіченій суспільству набір релігійних ідей особливого роду, вважаючи, що він носить безальтернативний характер і повинен замінити парадигму історичного християнства ... Поява релігійно-акцентованих романів і трактатів Л.Н.Толстого, Ф.М.Достоєвського і В.С.Соловьева знаменувало найважливіший етап інтелектуальної та культурному житті російського суспільства - перехід від тотального захоплення ідеями прогресу (політичного, економічного, науково-технічного) до релігійних пошуків ... В»(с.360, 361).
Під другій частині книги реконструюються важливі етапи сприйняття ідей Толстого в російській суспільстві, а також конфлікту письменника з Церквою і державною владою.
Інформативними і аналітично ємними стали розділи про роль В.Г.Черткова в житті і творчості Толстого, в пропаганді його ідей в Росії і на Заході. Тут скрупульозно, з опорою на широку джерелознавчу базу простежуються передумови їх світоглядного зближення, видавничого співпраці, суперечливе сприйняття особистості Чорткова сучасниками. Предметом осмислення стає книга Чорткова В«Догляд ТолстогоВ» (1-е изд. 1922 р.); йдеться про історію поширення антицерковних і антиурядових творів Толстого в Європі; для створення об'єктивної картини залучається великий матеріал свідоцтв сучасників, членів сім'ї Толстого.
Абсолютно виправдано, що центральна увага в даній частині дослідження про. Г.Ореханов приділив історії підготовки, змістом та значенням Синодального акту 1901 про відлучення Толстого від церковного спілкування. В якості передісторії цього докумен...
