Ничипора І. Б.
Відправною точкою осягнення особистості Чехова у присвяченому йому творі [i] служить осмислення витоків формування письменницької індивідуальності, що складаються в тісному переплетенні факторів містичних, спадкових (В«східна спадковість В») і соціально-психологічних, пов'язаних з впливом атмосфери повітового міста, з В«сидінням в крамниціВ» [ii], яке В«дало йому раннє знання людей В», сприяло розвитку природнихВ« сприйнятливості і спостережливості В». Від цих попередніх індивідуальних властивостей, збагачених згодом В«Знанням медициниВ», простягаються нитки до розуміння прихованої парадоксальності ще ранніх літературних спроб Чехова 1880-х рр.., які В«вражають життєвим досвідом В»і деВ« дивує ... знання життя, глибоке проникнення в людську душу в такі ще молоді роки В»:В« Мене вражає, як він молодший тридцяти років міг написати В«Нудна історіяВ», В«КнягинюВ», В«На шляхуВ», В«Холодну кровВ», В«ТінуВ», В«ХористкаВ», В«ТифВ» ... В».
Значущою для розуміння творчої особистості виступає у Буніна категорія шляху художника в літературу, що типологічно перегукується зі знаменитими Цвєтаєвський інтуїціями в есе В«Поети з історією та поети без історіїВ» (1933). Унікальність чеховського В«випадкуВ» таїться, по Буніну, в діалектичній взаємодії спонтанності, початкової непреднамеренности приходу у велику літературу - і етики невпинної особистісного та художницького самовиховання. З одного боку, В«Чехов - рідкісний письменник, який починав, не думаючи, що він буде не тільки великим письменником, а навіть просто письменником В», а з іншого - наводяться в есе фрагменти його листів 80-х рр.. свідчать про В«безперервному денному і нічному працю, вічному читанні, штудіровке, волі В». Остання якість в загальному контексті Бунінська оцінок ріднить Чехова з Толстим, про чию особливої вЂ‹вЂ‹В«схильності до міркувань В», продиктованої прагненням здолатиВ« вісімдесят тисяч верст навколо самого себе В»[iii], докладно говориться вВ«
Звільненні Толстого В».
Ключовими засобами проникнення в таємницю творчої індивідуальності головного героя есе стають лейтмотівние психологічні, портретні, мовні характеристики, просочені досвідом напруженого авторського самоосмислення і виводять до широких узагальнень про літературу і мистецтво не тільки в історичному, а й онтологічному масштабі.
Підстава художньої концепції про Чехова як особистості і письменника утворює в есе авторське прозріння глибинної органічності його творчої натури, яскравим проявом якої стало антіномічное поєднання і взаємопроникнення зовнішнього В«СтриманостіВ» і прихованою пристрасності, В«спраги радості, хоча б найпростішою, самої повсякденного В». З'ясування природи чеховської стриманості виявляється найважливішим у творі. Це якість проглядається тут в характері її спілкування В«з людьми, найближчими йому В», тоні листів, в усвідомленій творчої установці сідати писати, В«коли відчуваєш себе холодним, як лідВ». У цій діалектиці В«Особливою холодностіВ» і В«душевної чуйності і сили сприйнятливостіВ» укладена, по переконання Буніна, серцевина всього світовідчуття та мислення Чехова, внаслідок чого В«ще не скоро розгадають у всій повноті його тонку і цнотливу поезію, його силу і ніжність В». В особистісному плані ця стриманість трактується як потужного противаги всьому неприродного, Погрішить проти розумного почуття міри, настільки значимого і для самого автора. Саме тому стриманість як спосіб протистояння зовнішньої і внутрішньої неправді В«свідчить про рідкісної силі його натури В», співвідноситься в загальній системі психологічних характеристик з любов'ю тільки до В«щирого, органічномуВ», з В«жагою найвищої простоти В». У плані ж творчому - це вираз В«почуття особистої свободи В», того самостояння в мистецтві, яке дозволяєВ« не схилитися ні перед чиїм впливом В», що виразно ілюструється, наприклад, інтонаціями чеховського іронічного зауваження про те, як в критиці його В«допікали В«Тургенєвськими нотамиВ» В». У цьому сенсі індивідуальне якість душевного складу Чехова розглядається у творі розширено, як необхідна свідоцтво справжнього мистецтва, суть якого осягається не в логічно ув'язаних між собою побудовах, але в глибинах антиномічного мірочувствія художника.
лейтмотівной характер мають в есе і портретні замальовки. Одиничні проникливі штрихи, закарбовується особа В«розумне і дуже спокійнеВ», людини В«дуже стрункого і дуже легкого в рухах В», який пізніше під дією недугиВ« схуд, потемнів в особі В», але зберігВ« витонченість багато пережив людини В»; приватні спостереження, що виконують функцію своєрідних В«ремарокВ» до епізодів безпосереднього спілкування (В«Пам'ятаю його мовчання, покашлювання, прикривання очей, думу на обличчі, спокійну і сумну, майже важливу В»), - поступово переходять у розгорнуті динамічні портрети. Допомогою знаменитої бунинской В«зовнішньої образотворчості В»ємко вимальовується те, якВ« у Чехова щороку змінювалося особа В», проглядається потаємна еволюція внутрішнього світу героя від Чехова-гімназиста, студента до Чехова В«на початку двадцятого століттяВ». Подібно до того, як багато чеховські твори іменують розповідями В«романного типуВ», бунинский портрет через уривчасті В«мазкиВ» прагне охопити В«романнуВ» багатоплановість і повноту долі художника:
« 79 році після закінчення гімназії: волосся на прямий ряд, довга верхня губа з сосочком.
В 84 році: мордатий, незалежний; знятий з братом Миколою, справжнім монголом.
В ту ж приблизно пору портрет, писаний братом: губатий, башкирський малий.
В 90 році: красивість, сміливість розумного живого погляду, але вуса в стрілку.
В 92 році: типовий земський лікар.
В 97 році: в каскетці, в пенсне. Дивиться холодно в упор.
А потім: яке стало тонке обличчя! В».
Надзвичайно виразно відтворені в есе фрагменти безпосереднього спілкування з Чеховим, де на перший план висуваються мовна характеристика, прийоми В«жестовоїВ» психологізму. Це і його захоплені слова про красу південної ночі, що прозвучали В«з незвичайної навіть для нього м'якістю і якоюсь сумною радістю В», і чеховський сміх, виявляє те, наскільки він В«любив жартувати, вигадувати різні різниці, безглузді прізвиська В», причому парадоксальним чиномВ« там, де знаходився хворий Чехов, панували жарти, сміх і навіть витівка В». Таке іскрометне почуття гумору, за спостереженнями автора, було повністю вільне від проявів якого б то не було самомилування, бажання В«насолоджуватися своїм вдало сказаним словомВ».
В композиційному плані монтаж окремих реплік Чехова, бесід автора з ним обумовлює поетику фрагментарності ессеістскій тексту, за якою криється прагнення не передати цілісне і цілком сформувалося світогляд художника, але осягнути антиномізм як корінне властивість його мислення, а тому настільки часто сполучними ланками між різними чеховськими висловлюваннями служать проникливі, парадоксально загострені авторські коментарі: В«Одного разу він сказав (за своїм звичаєм, раптово)В»; «³н, наприклад, не раз питав мене (кожного разу забуваючи, що вже говорив це, і кожного разу сміючись від усієї душі) В»;В« Іноді говорив ... а іноді говорив зовсім інше В». У цих та інших поясненнях укладений прихований ліризм твору, який лише в рідкісних випадках експлікується в прямих авторських зізнаннях. Так, В«об'єктивнаВ» фіксація творчої спільності, обумовлена ​​тим, що В«вигадування художніх подробиць і зближувало нас, може бути, більше всього В», несподівано В«ПерекриваєтьсяВ» в одному із завершальних фрагментів твору схвильованим звучанням ліричного голосу: «³н міг два-три дні поспіль повторювати з замилуванням вдалу художню межу, і вже по одному цьому не забуду я його ніколи, завжди буду відчувати біль, що його немає В».
Смисловим центром епізодів особистого спілкування автора і героя виступають бесіди і висловлювання на літературно-естетичні теми. Наскрізними стають інтуїції Чехова про нелегкій...
