Твори романтиків часто мають не тільки один, прямий сенс. За реальними предметами і явищами, які в них описуються, ховається ще щось невисловлене, недоговоренное. Розглянемо з цієї точки зору елегію Жуковського В«МореВ». Поет малює море в спокійному стані, в бурю і після неї. Всі три картини виконані майстерно. У спокійній морській гладі відбиваються і чиста блакить неба, і В«хмари золотіВ», і блиск зірок. В бурю море б'ється, здіймає хвилі. Не відразу воно заспокоюється і після неї. Чотиристопний амфібрахій у віршах елегії передає і безмовність моря, і рух хвиль. Двічі повторене на початку вірша В«безмовне море, блакитне мореВ» допомагає створенню образу, прекрасного, спокійного моря. А ось опис бурі: В«Ти б'єшся, виєш, ти хвилі под'емлешь, Ти рвеш та душити ворожу імлу В». При читанні створюється ілюзія шипіння киплячих, клокочущих хвиль. Але як не прекрасно саме по собі море, не тільки воно займає уяву поета. Неважко помітити, що Жуковський хоче сказати ще про щось сокровенне, дорогому йому. Море представляється йому живим, тонко відчуває і мислячою істотою, яке таїть в собі В«Глибоку таємницюВ». Звідси - метафори, порівняння, уособлення: море В«дихаєВ», воно наповнене В«смятенной любов'ю, тривожність думоюВ». Поет звертається до мору з питанням, немов до людини:
Що рухає твоє неосяжне лоно?
Чим дихає твоя напружена груди?
Відповідь на це питання поет дає як припущення. У розгадки В«таємниціВ» моря розкриваються погляди на життя Жуковського-романтика. Море знаходиться в неволі, як і все земне. На землі все мінливе, непостійне, життя повне втрат, розчарувань і печалі. Тільки там, на небі, все вічно і чудово, ось чому море тягнеться В«з земної неволіВ» до В«далекого, світлогоВ» небу, милується ним і В«Тремтить за ньогоВ». Автор через опис природи показує нам свої переживання. В елегії морська безодня асоціюється з безоднею людського В«яВ». Настрій автора злито з цієї вільної, безмежної
стихією. Він занурений в неї, живе разом з нею. І коли читаєш рядки: В«Ти жваво: ти дихаєш смятенной любов'ю, Тривожні думою наповнене ти В», розумієш, що тут йде мова про почуття поета, прийшов до берега моря, щоб заспокоїти схвильовану душу. Жуковський уособлює море, і ось перед нами безмовний співрозмовник, розуміючий найменші нюанси почуттів героя. Поет ставить йому запитання, на які немає відповіді, але які виникають при погляді на це В«неосяжне лоноВ». І тут виникає мотив, притаманний багатьом творам Жуковського, - мотив двох світів. Його можна яскраво побачити і в баладах, і в ліриці автора. Перший з них - земний, гріховний, низький, а другий - піднесений, небесний. Тоді виходить, що за тим фактом, що небо відбивається у воді, ми бачимо й інший, що море і є відображення того другого, кращого світу:
Ти ллєш його светозарной блакиттю,
Вечірнім і ранковим світлом гориш,
пестити його хмари золоті
І радісно блещешь зірками його.
Але ось світ змінюється: якась вища сила порушує усталену гармонію, виникають темні грозові хмари. Море, відображаючи їх, стає чорним, тривожним і починає боротьбу. Можливо, така ж боротьба двох начал відбувається і в душі поета. Але світло завжди перемагає темряву, стверджує романтик Жуковський: І імла зникає, і хмари йдуть ... Але відбиток бурі залишається, і море ще довго хвилюється, згадуючи про це. Так і пам'ять людини, переживши нещастя, нескоро забуде про нього. Тепер перед читачем постає зовсім інше море - оманливе. І якщо з вигляду воно таке ж гарне і спокійне, то насправді повно страху, сум'яття. Образ моря стає символом неволі, туги. Ліричні мотиви так природно і непомітно змінюються, що вірш стає живим, єдиним. Автор заворожений постали перед ним видом, на одному диханні розповідає про подію, що триває не одну годину. Він не зображує нам видимі явища, а показує динаміку почуттів. Розум має справу лише з видимістю. Зовнішня точність опису заважає осягнути таємниці світобудови, доступні тільки інтуїції, моральному почуттю. Тому Жуковський і зосереджений на почуттях душі, що на них відгукується В«незрима душа" природи. Прочитавши цей вірш до кінця, розумієш, що перед тобою дійсно елегія: сумна, сумна дійсність, розчарування в цій стихії, у життя. Мова цього твору вражає своєю музикальністю, мелодійністю. Автор змушує читача чути і бачити развернувшуюся картину. Жуковський висловив все те, що було в нього на душі. І в цьому, безперечно, йому допомогла природа. У вірші переважають особисті інтонації. Тут море - символ душі людини. Природа необхідна Жуковському, щоб глибше зрозуміти найтонші переливи душі людської. У Жуковського вийшло оригінальне, незвичайної краси твір. Бєлінський писав: В«Трепет обіймає душу при думці про те, з якого обмеженого і порожнього світу поезії в якій нескінченний і повний мир ввів він нашу літературу, яким змістом збагатив і запліднив він її ... В»
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .fictionbook.ru/
