Ничипора І. Б.
В«Нижегородський текст В»утворює один з найважливіших просторово-часових планів на всьому Впродовж творчості М.Горького - від ранніх оповідань і газетних репортажів 1890-х - початку 1900-х рр.., Коли В«життя Нижнього рубежу ХІХ - ХХ століть стала сприятливим живильним середовищем для становлення письменника В»[11, с.217], до повістей В«Городок ОкурВ» (1909), В«Життя Матвія Кожем'якінаВ» (1911), циклу В«По Руси В»(1912 - 1917), в яких письменник постає якВ« урбаниста провінційної Росії В»[5, с.62], і підсумкового романуВ« Життя Клима Самгіна В» (1925 - 1936), де вибудовується система образів міст [3] і, зокрема, відбувається взаємодія В«нижегородськогоВ» і В«петербурзькогоВ» В«текстівВ» [10]. У цьому хронотопіческом континуумі центральне місце належить першим двом частинам автобіографічної трилогії (В«ДитинствоВ», 1913 - 1914, « людяхВ», 1916), оскільки в них В«укладенийВ« шифр В»до всієї біографії Горького та його творчостіВ» [2, с.14]; тут В«автор наче сам здивований формується перед ним особистістю, з недовірою вивчає її і робить для себе якісь висновки В»[2, с.15]. Нижегородський хронотоп художньо розкривається в цих повістях як осереддя внутрішнього буття і становлення автобіографічного героя, як комплекс його многоразличних зв'язків із середовищем і світобудовою в цілому, а також в Як невичерпного джерела культурно-історичних асоціацій.
В експозиції В«ДитинстваВ» задається той мажорний поетичний настрій у сприйнятті укоріненого в давнину нижегородського світу, який і в подальшому оповіданні буде явно або поволі проступати крізь нашарування болючою дійсності. У пам'яті юного героя відклалися радісний стан бабусі (В«Пам'ятаю дитячу радість бабусі при вигляді НижньогоВ» [1, с.31]), її образна, емоційно насичена мова про В«богівВ» місті, В«батюшки НижньомуВ», про його церквах, що В«летять ніби В». Подібна спрямованість від
побутового, явленого - до потаємним глибин освоюваного життєвого простору проступає і в початкових пейзажних штрихах, які супроводжують зображення поворотів долі героя і поступово складаються в систему лейтмотивів: діти в будинку Каширіна В«навчалися грамоті у дячка Успенської церкви; золоті глави її було видно з вікон будинку В». Із самих перших епізодів споглядання цього найближчого заоконний виду відволікало Альошу Пєшкова від В«дому, битком набитого людьмиВ», відкривало душі сферу творчості і свободи, наповнювало її елегійного В«приємною нудьгоюВ» - переживанням, в якому сплавлялися приватні враження з почуттям нескінченності буття і яке згодом буде приростати у героя різними, часом взаємовиключними конотаціями. Задатки художницької натури виразилися в його спостереженнях над тим, В«Як в червоному вечірньому небі навколо золотих цибулин Успенського храму в'ються-метушаться чорні галки, злітають високо вгору, падають вниз і, раптом покривши згасаюче небо черною мережею, зникають кудись, залишивши за собою порожнечу В».
Структура В«Нижегородського текстуВ» в горьківських повістях заснована на взаємодії планів синхронії і діахронії, живому переплетенні історії та сучасності і вбирає, крім того, надтимчасовий, буттєвий рівень зображення.
Діахронічний план, органічно вписується нижегородський топос в загальноросійське простір, проявився, по-перше, у фрагментах передісторію основних персонажів, які не тільки стають предметом напруженої рефлексії автобіографічного героя, але і входять в орбіту його особистісної екзистенції. У В«ДитинствіВ» це факти біографії діда Каширіна, які неодноразово пригадуються їм і задають свого роду просторову В«міруВ» людської долі: В«Сам своєю силою супротив Волги баржі тягнув ... Тричі Волгу-мати виміряються: від Самбірського до Рибінська, від Саратова досюдова да від Астрахані до Макарьева, до ярмарку, - у цьому багато тисяч верст! В». Під впливом сили народної віри ці багатотисячні В«верстиВ» пережитого, картини тяжкого Бурлацький праці виявляються просвітленими відчуттям того, що В«жили у Бога на очах, у милостивого Господа Ісуса Христа! В». Процес осідання історичних пластів в надрах особистої пам'яті, значущі штрихи до зображення парадоксів національного характеру вкарбовуються і в його розповідях про Балахне, В«про старовину, про свого батькаВ», який В«був порубаний розбійниками на дзвіниці В»; про те, як приганяли французьких полонених, якВ« із Нижнього барі приїжджали на трійках дивитися полонених В»іВ« один барин-дідок чужій народ пожалів В». Примітно, що і в повісті « людяхВ» спогади Каширіна про молоді роки, про те, що їм В«випробуваноВ», будуть з'єднувати відчуття безміру буття, таємничого російського простору з топографічною конкретикою: В«Вели ми з Саратова расшива з маслом до Макарію на ярмарок В».
В В«ДитинствіВ» В«шматок свого життяВ» прочиняє перед героєм і бабуся. Незаперечна верховенство в її індивідуальній картині світу належить Вищим Божественним силам (В«Пресвята Богородиця квітами обсипала поляВ», В«Гаврило архангел мечем змахне, зиму віджене, весна землю доганяє В»), однак і тут передача власне біографічних реалій співвіднесена з просторовими орієнтирами, де серцевиною виступає образ нижегородської землі. Мандри бабусі з її матір'ю, коли вони В«в Муромі бували, і в Юрьевце, і по Волзі вгору, і по тихій Оці В», увінчуються перебуванням в Балахна, яка асоціюється в її пам'яті як з драматичними переживаннями матері (В«соромно стало матінці по світу водити мене, засоромилась вона і осіла в Балахне В»), так і з картинами народного життя,В« славними балахонскімі теслями да мереживницями В». У нижегородські координати вписана і коротка передісторія Максима Пєшкова - обдарованого майстра, який В«шістнадцяти років прийшов в Нижній і став працювати у підрядника В», аВ« в двадцять років він був уже хорошим краснодеревцем, шпалерником і драпірувальника В». Відчуттям таємних велінь Провидіння, що зводить далекі людські долі, пронизане просторове уточнення про те, що В«майстерня, де він працював, була поряд з будинками діда, на Ковалиха В».
друге, діахронічний аспект В«нижегородського текстуВ» пов'язаний в горьківських повістях з багатовіковими фольклорними пластами, в яких збунтувався народний досвід творчого освоєння волзького світу. Так, в В«ДитинствіВ» в передачі діда відтворюються грані бурлацьке пісенної культури, невіддільною від ритмів навколишнього природного буття: В«Як заведе Горевой бурлака серцеву пісню, да як заступиться, гряне вся артіль, - аж мороз по шкірі смикне, і ніби Волга вся швидше піде В».
Міфопоетична риси, що асоціюються з традиціями нижегородської землі, вчуваються у вигляді бабусі, бо вона В«була схожа на ведмедицю, яку нещодавно наводив на двір бородатий, лісовий мужик з Сергача В». Від бабусі, що втілює в собі В«саму Росію в її найглибшої народної релігійної сутності В»[9, с.519], герой чує народне сказання про отрока Йони, мужньо обличие мачуху у вбивстві батька І виявляється причетним потаємного Китежська простору:
Старенький рибалка взяв Іонушку
І відвів його в далекий скит,
Що на світлій річці Керженці,
Близько невидимий град Кітеж.
В повісті « людяхВ» з розповідями бабусі про град Кітеж, який у фольклорі В«Співвідносився з образом Росії як історичного цілогоВ» [12, с.360], у героя буде пов'язано сприйняття таємничого, відокремленого від звичної Насправді храмового простору. Альоша Пєшков навіть В«думав у формі її віршів В»,В« намагався складати свої молитви В»і уявляв, щоВ« церква занурена глибоко у воду озера, сховалася від землі В», в нійВ« все живе странною життям казки В». У звучать у В«ДитинствіВ» оповіданнях і спогадах бабусі часом вимальовуються одиничні, але дуже яскраві прояви місцевої народної культури: В«А от у нас в Балахна була дівка одна ... так інші, дивлячись на її танець, навіть плакали в радості! В». Глибока сращенность з національними традиціями духовної життя обумовлює те, що і реально-історична, міський простір пронизано в бабусиній картині світу ...
