Кабельники С.А.
Тема ця, неодноразово затрагиваемая в загальних роботах про Сергія Тимофійовича Аксакова, приватних статтях і публікаціях, присвячених окремим конкретним моментам особистих і творчих взаємин Аксакова і Пушкіна, тим не менш, до теперішнього часу не стала предметом особливої, узагальнюючої роботи. Між тим, велика кількість накопиченого матеріалу робить таку роботу необхідної. Критичне розгляд всього наявного матеріалу у всій його сукупності дозволяє по-новому поглянути на окремі приватні аспекти цієї теми і спробувати вирішити її в загальному плані.
Деяка парадоксальність проблеми творчого співвідношення цих двох великих письменників полягає в тому, що, будучи старшим сучасником Пушкіна, С. Т. Аксаков, що почав писати в пізньому віці, сформувався як письменник на основі творчих відкриттів Пушкіна. В«Народившись за вісім років до Пушкіна і за вісімнадцять років до Гоголя, він як письменник, - зазначав С. І. Машинський, - сфор В¬ мировалось набагато пізніше їх, на основі художнього досвіду цих корифеїв російської літератури ... Засвоївши багато чого від реалістичних традицій Пушкіна і Гоголя, він збагатив ці традиції своїм власним художнім досвідом і в чималому ступені сприяв їх подальшому розвитку В».
Ймовірно, творчо використовувати художні досягнення Пушкіна-прозаїка, втіливши їх у власному глибоко оригінальному і самобутньому творчості, Аксакову дозволило та обставина, що він ще за життя поета цілком усвідомив усю незмірність генія Пушкіна і все значення його творчої діяльності.
Ще в 1815 році при своєму знайомстві з Г. Р. Державіним З Т. Аксаков почув від останнього наступне пророцтво: В«Скоро з'явиться світло другого Державін: це Пушкін, який вже в ліцеї перевершив всіх письменників В». Якщо ця атестація Державіним не В¬ відомого ще широким колам літераторів Пушкіна не є результатом аберації пам'яті Аксакова, то цілком можливо, що саме вона зумовила той постійний пильний інтерес, який випробовував С. Т. Аксаков до творчості Пушкіна протягом всьог
о його життя.
Те, що Державін у бесідах з Аксаковим згадував про Пушкіна, досить імовірно. У своїй статті В«Знайомство з ДержавінимВ» Аксаков пише, що приїхав до Петербурга В«в половині грудня 1815 В»і що перше відвідування ним будинку Державіна виро В¬ ся на наступний день по його приїзді. Публічний іспит у Ліцеї, на якому в присутності Державіна Пушкін з успіхом читав свої В«Спогади у Царському Селі В», відбувся 8 січня. Незабаром після цього Пушкін послав Державіну це вірш, власноруч їм переписане. Таким чином, якщо не при першій зустрічі, то при подальших Державін не тільки міг, але певною мірою навіть і повинен був поділитися з С. Т. Аксаковим - як і з багатьма іншими з свого оточення - своїми враженнями про вірші Пушкіна, які справили на нього сильне враження.
Про те, наскільки пильною було увагу Аксакова до творчості Пушкіна, свідчить той факт, що його наслідування пушкінської В«Чорної шаліВ» вірш В«Уральський козакВ» було написано з дивовижною швидкістю. Цензурний дозвіл на вихід у світ п'ятнадцяти номерів В«Сина батьківщиниВ» з пушкінської В«Чорної шаллюВ» було підписано 5 квітня 1821, а в липневому номері «³сника ЄвропиВ» за той же рік читачі вже могли прочитати В«Уральського козака В». Правда, сам С. Т. Аксаков згодом відгукувався про це своєму вірші як про В«слабкому і блідому під В¬ ражанііВ« Чорної шалі "Пушкіна (III, 48), але це не завадило вірша стати народною піснею. Заслуговує уваги також і те, що свого В«Уральського козакаВ» Аксаков надрукував у «³снику ЄвропиВ», друкованому органі М. Т. Каченовський, колишнього вже в той час літературним супротивником Пушкіна і пушкінського кола поетів.
За своїм літературним зв'язкам Аксаков належав до дещо іншого кола, ніж Пушкін. Ось чому, ніколи не виступаючи в пресі проти Пушкіна, Аксаков іноді стикався в пресі з його друзями і літературними союзниками. Так, наприклад, в тому ж 1821 Аксаков заступився за М. Т, Каченовского, якому П. А. Вяземський незадовго перед цим адресував своє віршоване послання, присвячене захисту Н. М. Карамзіна від критичних нападок «³сника ЄвропиВ» і різке по відношенню до самого Каченовський. Послання Вяземського починалося віршами:
Перед судом розуму наскільки, Каченовський! жалюгідний
Талантів низький ворог, заздрісний Зоїл ...
Аксаков відповів на це послання своїм В«Посланням до П. А ВяземськомуВ»:
Перед судом розуму, скільки. Вяземський, смішний,
Хто самолюбством, пристрасть захоплений
Століття раболепствуя з сліпим благоговінням,
Вважає критику жахливим злочином
І хоче, всім на зло, щоб весь підмісячний світ
За бога брав їм славимо кумир! ..
В«Я зовсім не був упереджений до скептичному Качі В¬ новський, - пояснював С. Т. Аксаков згодом, - але мені шкода стало старого, що мав деякі поважні якості, і я написав початок послання, щоб показати, як можна відобразити тим ж зброєю кн. Вяземського, але Загоскіна, особливо Писарєв, а всіх більш М. А. Дмитрієв, прохали мене дописати послання і навіть надрукувати. Вони самі відвозили вірші Каченовський, який надзвичайно був ними задоволений і з раде В¬ стю їх надрукував: Але до цих пір не знаю, з якої причини замість В«Послання до кн. В. В» він надрукував В«До Птелінскому-УльмінскомуВ», і замість підпису; С. А. - поставив цифри 200-1 В».
Так, В«ПоважнийВ» Каченовський, без відома автора, перетворив послання Аксакова в анонімний памфлет проти Вяземського. Можливо, цей вірш потрапило на очі і Пушкіну. Послання з'явилося в травневому номері «³сника ЄвропиВ», а 2 Січень 1822 Пушкін в листі до Вяземському писав: В«Дякую тобі за все твої сатиричні, пророчі і натхненні творіння, вони чарівні - дякую за все взагалі - Бран з тобою за одне послання до Каченовський; як міг ти зійти на арену разом з цим кволим кулачним бійцем - ти збив його з ніг, але він облив безславний твій вінок кров'ю, жовчю та сивухою ... В»Пушкін мав на увазі цілий ряд відповідних випадів Каченовского про В¬ тів Вяземського, але не виключено, що в ряду їх подразумевал також і аксаковском послання, яке проти волі автора прийняло характер памфлету.
Поезія Пушкіна присутня в житті Аксакова постійно і незмінно викликала в ньому побожне ставлення і пієтет. У його В«Літературних і театральних спогадах В»ми знаходимо багато тому свідоцтва. Так, говорячи про постановку в 1827 році на петербурзької сцені трилогії А. А Шаховського В«Керім-ГірейВ», взятої з В«Бахчисарайського фонтануВ», з утриманням багатьох віршів Пушкіна, Аксаков зазначає, що В«в трилогії зустрічаються цілі тиради, написані сильними, живими, звучними віршами, зігрітими непідробним почуттям В»,В« незважаючи на невигідне сусідство віршів Пушкіна В»(III, 85).
Коли навесні 1827 року, приїхавши в підмосковний маєток Ф. Ф. Кокошкина, Аксаков В«Прийшов у захватВ», то до нього В«застосовувалиВ» вірші Пушкіна з В«Братів-розбійниківВ»: В«Мені душно тут, я в ліс хочуВ» (III, 89). Вірші Пушкіна Аксаков читав разом зі знаменитим Мочаловим (III, 107). З Н. Глінка розповідає у своїх В«ЗапискахВ», як любив, бувало, В«остропамят В¬ нийВ» Аксаков читати напам'ять пушкінські вірші.
Майже незмінно захоплені відгуки у Аксакова знаходимо ми про більшість великих творів Пушкіна. Так, згадавши про публікації а першій книжці В«Московського вісника В»уривка зВ« Борис Годунов В¬ ва В», він пише:В« Сцена в монастирі між літописцем Пимоном і ченцем Григорієм справила глибоке впе В¬ чатление на всіх простотою, силою і гармонією віршів неримованої п'ятистопного ямба; здавалося, ми в перший раз його почули, здивувалися йому і зраділи. Не було людини, який би не захоплювався цією сценою В»(III, 111).
Про винятковому захопленні Аксакова поезією Пушкіна свідчать і рядки з його вірші В«ОсіньВ», зверненого до брата Аркадію Тимофійовичу Аксакову в Петербург. Живучи в селі один, С. Т Аксаков в цьому вірші ...
