Доля і життєвий фінал Настасії Пилипівни Смушкова, її роль у моральній проблематиці роману Ф.М.Достовского "Ідіот"
Введення
Актуальність дослідження образу Настасії Пилипівни обумовлена ​​її особливою роллю в російській драматургії, в якій пошук духовності в "занепалої" жінці представлявся одним з основоположних великої кількості творів.
Особливості російської літератури XIX ст., обумовлені її роллю осереддя духовного життя країни, - напружений пафос шукання громадської й особистої правди, насиченість допитливої, неспокійної думкою, глибокий критицизм, з'єднання дивовижною чуйності на важкі, болючі питання і суперечності сучасності з спрямованістю до найбільш стійким, постійним В«вічнимВ» темам особистого і суспільного буття Росії і всього людства. Риси ці набули найбільш яскраве вираження в творах двох видатних письменників другої половини XIX ст. - Ф. М. Достоєвського і Л. Н. Толстого. Ці художники-титани багато в чому продовжують і сьогодні залишатися живими нашими сучасниками; їх творчість набула світове значення, неосяжно розсунуло кордону реалістичного мистецтва, поглибило, оновило і збагатило самі його можливості.
Федір Михайлович Достоєвський (1821-1881) народився в Москві, в сім'ї лікаря Маріїнської лікарні для бідних. У роки навчання в Інженерному училище (1837-1843) в Петербурзі майбутній письменник жадібно вбирає враження європейської романтичної літератури.
Роман "Ідіот" (1868) був задуманий і написаний Достоєвським у Швейцарії, на батьківщині великого просвітителя Руссо, а тому доречно згадати і його сучасника Вольтера, автора "Простодушного", книги, яка стала однією з перших спроб показати "ідеальної людини" в цьому недосконалому світі. "Головна ідея ... - Писав Достоєвський про свій роман, - зобразити позитивно прекрасної людини
. Важче цього немає нічого на світлі ... "Чи не для того Достоєвський виявив миру" Князя Христа ", щоб ми не забували: "Співчуття є найголовніший і, може бути, єдиний закон буття всього людства ".
Роман "Ідіот" займає особливе місце у творчості Ф.М. Достоєвського. В центрі інших творів стоять трагічні образи бунтівних героїв - "Заперечувачів". У "Ідіоті" головним героєм, по власному визначенням, "позитивно прекрасного", ідеальної людини, прагнучого внести гармонію і примирення в нескладіцу суспільного життя, і провів його через пошуки й випробування, також приводять до трагічного кінця.
В системі жіночих персонажів роману В«ІдіотВ» дослідники виділяють образи Настасії Пилипівни Барашкова і Аглаї Іванівни Епанчиной. У достоевсковеденіі більш затребуваний образ Настасії Пилипівни. Ця тенденція в рівній мірі проявляється як у російській, так і в англомовному літературознавстві. Образ героїні трактується багатозначно. Увібравши в себе всі раніше створені жіночі образи В«принижених і ображенихВ», образ Настасії Пилипівни в сприйнятті літературознавців останніх десятиліть представляє один з найскладніших і суперечливих характерів. Героїня - В«горда бідна мрійницяВ», В«Хлистовскіх богородицяВ», В«інфернальніцаВ». В кінці ХХ ст. в літературознавстві актуалізується проблема зв'язків образу Настасії Пилипівни з жіночими образами світової літератури (Г.М. Фрідлендер, Д.Д. Благий, Р.Ф. Яшенькіна, Д.Франк, Н.М. Лері, М. праз). Крім того, перспективними напрямками у вивченні цієї героїні в даний час є міфологічне (В.А. Міхнюкевіч, В.А. Смирнов, Н.Ю. Тяпугіна) і психологічний (О.М. Осмоловський, А.М. Міріманян).
Мета роботи - охарактеризувати моральний вигляд Настасії Пилипівни.
Для виконання поставленої мети нами були вирішені наступні завдання: визначено особливості морально-поетичної характеристики роману Ф.М. Достоєвського "Ідіот", досліджено образ Настасії Пилипівни в романі Ф.М. Достоєвського.
Дипломна робота складається та вступу, двох розділів і висновку.
Глава 1. Морально-поетична характеристика роману Ф.М. Достоєвського "Ідіот"
1.1. Історія написання роману
Роман В«ІдіотВ» займає у творчості Достоєвського особливе місце. У центрі інших його творів стоять трагічні образи бунтівних героїв - В«заперечувачівВ». В В«ІдіотіВ» ж письменник обрав своїм головним героєм, за власним визначенням, В«Позитивно-прекрасногоВ», ідеальної людини, що прагне внести гармонію і примирення в нескладіцу суспільного життя, і провів його через пошуки і випробування, також приводять до трагічного кінця.
Подібна задача гостро висувалася російської громадської життям 60-х років. Різними шляхами її вирішували Тургенєв, Чернишевський, Толстой, Лєсков. І в цих умовах Достоєвський повинен був випробовувати пристрасне бажання намалювати образ сучасної російської людини, наділеної високим моральним досконалістю [1].
Мотиви, передував задум В«ІдіотаВ», вже зустрічалися в попередньому творчості Достоєвського. Так, взаємини красуні Катерини, одержимого шаленої пристрастю до неї купця Мурина і закоханого в неї мрійника Ординова в ранній повісті В«ГосподиняВ» (1847) не без підстави можна розглядати як зародок сюжетної ситуації: Настасья Пилипівна - Рогожин - Мишкін. У видіннях хворого Ординова Катерина постає як світла, чиста В«голубкаВ». Моральна чистота і самовідданість Мрійника з В«Білих ночейВ» (1848) та Івана Петровича, героя В«принижених і ображенихВ» (1861), перейдуть до Мишкіна, людині загостреної духовності. З іншого боку, у тих же В«принижених і ображених В»Альоша Валківський, як пізніше Мишкін, підкорює обох героїнь своєї безпосередністю, простодушністю і дитячої добротою. Деякими рисами нагадує Мишкіна полковник Ростань з повісті В«Село Степанчиково та його мешканці В»(1859), особливо в прямій авторській характеристиці. Ростань - людина В«витонченої делікатностіВ», В«найвищого благородстваВ», для виконання боргу він В«не побоявся б ніяких перепонВ», був душею В«чистий, як дитинаВ», поміркований серцем до того, що соромився В«припустити в іншій людині погане В». У цій атестації як би розроблена психологічна канва образу Мишкіна. У В«Записках з Мертвого домуВ» (1860-1862) оповідач як про одну з кращих зустрічей свого життя згадував про спільне перебування в острозі з юнаків, дагестанським татарином Алеем. Чистота і доброта Алея представлені тут як чинник естетичного і етичного впливу на оточуючих.
В В«Зимових замітках про літні враженняВ» (1863), полемізуючи з евдемоністіческая мораллю просвітителі, Достоєвський висловив свій етичний ідеал. Як на прояв В«найвищого розвитку особистостіВ», В«найвищої свободи власної волі В»він вказав наВ« абсолютно свідоме і ніким не вимушене самопожертву всього себе на користь всіх В», такВ« щоб і інші всі були точно такими ж самоправним і щасливими особистостями В»[2]. Ця формула знайшла своє художнє втілення в 1860-х роках у Мишкіну.
Заглавие роману багатозначне. Основними для поняття В«ідіотВ» (від грецького ОЇОґО№ПЋП„О·О¶ - буквально: окремий, приватний чоловік) є такі значення, як В«нерозумна від народженняВ», В«нерозумногоВ», В«ЮродивийВ» [3]. У В«Кишеньковому словнику іноземних слів, що входять до складу російської мови, видаваному Н. Кириловим В», спеціально пояснюється, що сучасне тлумачення слова увазі людину В«лагідного, не схильного припадків сказу, якого у нас називають дурником, або дурнем В»[4]. Зазначені значення слова своєрідно відтіняються в романі, підкреслюючи всю незвичність образу Мишкіна.
Обдумуючи образ В«Князя ХристаВ», Достоєвський виходив не лише з Євангелія, він враховував співчутливо або полемічно численні пізніші трактування цього образу в літературі та мистецтві, а також у сучасній йому філософської та історичної науці [5]. Зокрема, відому роль при створенні образу Мишкіна зіграли роздуми Достоєвського над В«Життям Ісуса В»(1863) французького письменника, філософа та історика Е. Ренана (1823 - 1892), ім'я якого Достоєвський тричі згадує у підготовчих матеріалах до роману [6].
Але...
