Вірш Бродського "На смерть Жукова"
Ольга Глазунова, кандидат філологічних наук, доцент, СПбДУ
До питання про громадянську позицію автора
В Нині серед любителів поезії Бродського і професійних критиків загальновизнаним є думка про те, що політикою Бродський не цікавився - ні до, ні тим більше після еміграції в США в 1972 році. З цим важко не погодитися. Звичайно ж, поет - це завжди бунтівник, але не в політичному, а в вищому сенсі цього слова: у запереченні старих істин, в творчих пошуках, у прагненні у всьому дійти до суті на межі людських можливостей.
Разом з тим той факт, що поет не входив ні в які партії та об'єднання і не приймав активної участі в суспільно-політичних заходах, ще не свідчить про відсутність у нього громадянської позиції, тому що події, які відбувалися навколо, неминуче оцінювалися їм, накладали відбиток на його творчість. Точка зору великого поета, виражена у віршах, інтерв'ю або розмовах з друзями, рано чи пізно стає надбанням всіх, викликаючи відповідний відгук у читачів.
В 1974 Йосип Бродський пише вірш "На смерть Жукова", присвячене герою Великої Вітчизняної війни маршалу Георгію Костянтиновичу Жукову. Через два роки після того, як поет змушений був залишити Советсткого Союзу, навряд чи хто-небудь міг чекати від нього звернення до подібної теми.
Соломон Волков в бесіді з Бродським говорить про те, що цей вірш варто "Особняком" в його творчості, так як "відновлює давню російську традицію, висхідну ще до вірша Державіна "Снигирь", яке є епітафією іншому великому російському полководцю - Суворову ". Жанрове і структурний своєрідність дозволяє, на думку Волкова, розглядати "На смерть Жукова" як "Державне" "або, якщо завгодно," імперське "" вірш 1.
Відповідь Бродського на зауваження співрозмовника для багатьох пролунав несподівано:
"Між іншим, в даному випадку визначення "державне" мені наві
ть подобається. Взагалі-то, я вважаю, що цей вірш свого часу мали надрукувати в газеті "Правда" ".
Говорячи про причини неприйняття вірші в емігрантських колах, Бродський зазначає:
"Ну, для давешній емігрантів, для Ді-Пі 1 Жуков асоціюється з найнеприємнішими речами. Вони від нього втекли. Тому до Жукова у них симпатій немає. Потім прибалти, які від Жукова натерпілися ".
Треба сказати, що і реакція російських читачів на вірш часто була далека від захопленої. У розмові з Волковим поет згадує:
"З Росії я теж чув всяке-різне. Аж до абсолютно комічного: мовляв, я цим віршем бухати в ніжки начальству "2, і продовжує вже серйозно: "Адже багато з нас зобов'язані Жукову життям. Не завадило б згадати і про те, що це Жуков, і ніхто інший, врятував Хрущова від Берія. Це його Кантемировская танкова дивізія в'їхала в липні 1953 року в Москву і оточила Великий театр "2.
Можна привести багато прикладів з російської історії, коли письменникам доводилося "Виправдовуватися" за свої твори, але треба визнати, що для Заходу така ситуація ніяк не може розглядатися як типова. Ще більш дивним видається та обставина, що це не найскладніше у творчості Бродського вірш викликало у дослідників численні здивування з приводу присутніх у ньому суперечностей і далеко не неупереджені варіанти прочитання.
В статті Михайла Лотмана, наприклад, аналізу вірша "На смерть Жукова" передує зауваження про те, що "вірші" На смерть ... "займають особливе і надзвичайно важливе місце в спадщині Бродського "3. Само твердження не потребує коментарів, викликають сумнів причини, згідно з якими М. Лотман приходить до цього висновку. Особливе значення вірша "На смерть Жукова ", в уявленні дослідника з Естонії, зводиться виключно до великій кількості подібного роду віршів у творчості поета.
На підставі цитати Бродського про те, що "в будь-якому вірші" На смерть "є елемент автопортрета ", М. Лотман робить висновок:" Складається навіть враження, що Бродського більше цікавить сама смерть, ніж той, хто помер "4. Беручи до уваги зміст вірша "На смерть Жукова", цю думку М. Лотмана, ймовірно, слід трактувати в тому плані, що і свої власні похорони бачилися Бродському такими ж пишними та урочистими, як у маршала, що і послужило причиною для написання вірша.
Можна було б, звичайно, не надавати значення іронічним підтексту статті, якщо б за ним не прочитувалося бажання применшити подія, з нагоди якого було написаний вірш, і образ людини, якій воно присвячене, звести проблематику твору виключно до переживань автора з приводу його власної смерті. Протягом всієї статті М. Лотман висловлює здивування з приводу задуму Бродського, звертає увагу читачів на присутні в тексті невідповідності і недолугості 3, які, на його думку, ніяк не можуть бути обгрунтовані.
В цьому зв'язку доречно запитати: що ж спонукало автора приступити до розбору вірша за відсутності цілісного концептуального підходу до його структурою і змістом? Не можна ж, справді, задовольнитися заявою, що "віддаленість (хочеться вжити тут Ломоносовський слівце "Далеченько") і - ширше - невідповідність взагалі і стають одним з основних мотивів розглядуваної тексту "5.
Сенс звернення дослідника до заявленої теми прояснюється у заключній частині статті. Говорячи про "безпристрасно логічності оповідання" поета, за якої виразно прозирають "хаос" і "безодня", М. Лотман переходить до висновку:
"Всі це вводить нас в своєрідний "імперський дискурс" Бродського і, далі, в саму імперську образність Бродського, де всі незграбно, різностильові, різночасно " 6.
Після подібної заяви навіть у найбільш затятих прихильників аполітичності Бродського повинні виникнути сумніви. Твори людини, далекої від політики, не можуть викликати настільки бурхливої вЂ‹вЂ‹емоційної реакції. З іншого боку, прикметник "імперський" саме по собі не містить жодного негативного заряду, тому що вказує на приналежність до держави з певним суспільно-політичним статусом. А вже де народитися в країні, яка має імперськими амбіціями, або постійно потрапляє в залежність, або до недавнього часу не мала самостійності, нам вибирати не доводиться.
Імперська образність часто розглядається як основоположна риса російської культури взагалі і творчості російських письменників зокрема. Навіть Пушкін в свій час не залишився в стороні від прославлення імперського духу як символу величі і потужності Російської держави. На думку ряду дослідників, своєрідність "Петербурзького тексту", який поклав початок російській класичній літературі, як раз і полягає в наданні їй "чітко імперського, (а не вузьконаціонального) характеру "7. Виходячи з цього, вірш Бродського "На смерть Жукова "можна розглядати не інакше як продовження літературних традицій минулого.
Присутній у вірші Бродського "дискурс", про який Михайло Лотман говорить як про "Імперському", з тим же правом можна назвати "патріотичним". Все залежить від точки зору, але і не тільки. Вибір слова в цьому випадку обумовлений об'єктивними факторами. У лінгвістиці як приклад оцінної номінації часто розглядається опозиція "розвідник" - "шпигун", члени якої позначають одне та ж особа в залежності від того, чи є він для відправника мови представником "свого" або "чужого" держави. Судячи з зауважень, присутнім в статті, М. Лотман розглядає Бродського як носія "Чужого" свідомості. Але чи можна це ставити в провину поетові?
"Якщо випало в Імперії народитися ", то марно посипати голову попелом або проклинати долю навіть тоді, коли у представників "неімперского свідомості" будуть виникати претензії по відношенню до більш могутньому сусідові. Почуття провини, взагалі, річ досить небезпечна. Вина, яку російська інтелігенція відчувала по відношенню до народу, в сімнадцятому році, як відомо, призвела до однієї з найкривавіших в історії революцій.
Хоча Зараз важко сказати, що на початку дев'яностих років минулого століття послужило підставою для рішення відпустити союзні респ...
