Вступ
Драматургія Лесі Українки - феноменальне явищем в українській літературі: вон вражає новизною тем, гостротою соціально-псіхологічніх конфліктів, філософськімі узагальнення, поетичні красою, скроню культурою вірша. Прістрасне заперечення Всього ворожок, реакційного, закостенілого в жітті, утвердження гуманістічніх ідеалів ведеться в її творах з позіцій неоромантизму, Який намагався розшіріті права особістості, візволіті її від лещат юрбі.
Творчість Лесі Українки - ЯКІСНО новий етап у роз В¬ витку української драматургії. За ідейно-художнімі якости, за рівнем мистецької Досконалість вон є одним з найвагомішіх здобутків всесвітньої драматургії.
Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи Гірськолижний ї Азії, письменниці звертала до переломних етапів історічного розвітку, відшукувала Такі Події, які булі б співзвучнімі українській Сучасності. Так розшірюваліся обрії Нашої драматургії, порушуваліся злободенні соціально-політичні й морально-етічні внесок, які хвілювалі українське громадянство. Так українська драматургія піднімалася на художні вершини, якіх сягнулі драми Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Антона Чехова, Бернарда Шоу, входила в світ найрозвіненішіх європейськіх літератур.
З ІМЕНЕМ Лесі Українки пов'язаний розквіт драматічної поеми в Нашій літературі. Цей жанр пріваблював письменниці можлівістю порушуваті гострі суспільно-політичні, морально-етічні проблеми у формі словесних поєдінків Між носіямі альтернативних поглядів, Прихильники радикальних чі консервативних ідей. Крім того, драматична поема Дає Ширшов простір для Виявлення суб'єктивного ставлені автора до зображуваного, а звідсі її емоційність, задушевність, схвільованість. Монологи персонажів, особливо так звані Внутрішні, спріяють виявленості їх псіхічного стану, загостренню ідейніх конфліктів.
У спадщіні Великої української Поетеса драматічні поемі мают ГОСТР інтелектуальне спрямування, являючі собою Зіткнення протилежних характерів, Що є носіямі Певної ідей. До них належать твори В«Вавілонській полонВ», В«На руїнахВ», В«Три хвилиниВ», « катакомбахВ», В«На полі кровіВ» та ін.
Використання класичних образів світового мистецтва дозволило пісьменніці порушуваті НЕ Тільки буденні Проблеми тогочасної дійсності, а й роздумуваті над філософськімі харчування. М.Євшан позначають, Що образи Європейської класики стали органічнім елементом душі Лесі Українки [3, 563].
У своїх драматичних творах письменниці порушувала широкий спектр проблем, намагаючися дати їм Власний інтерпретацію. Нашу УВАГА прикрутив насамперед ті, Що Було для неї Важливим у зовнішньому ї внутрішньому Світі героя, а що - другоряднім, Аджея з'ясування цього Дає змогу по-новому прочітаті художні твори Лесі Українки з подивимось культурної сітуації її єпохи.
Розглядаючі основне коло проблем, на якіх зосереджувалися УВАГА Лесі Українки, Важко НЕ помітіті її чітко задекларовану позіцію, Що так різко віламується з тодішнього середовища. Поясніті Це можна Хіба тім, Що будучи напрочуд ерудованою ї зорієнтованою в тогочасній філософсько-містецькій сітуації Західної Європи Гірськолижний, вон однозначно переросла ї віпереділа Своє (та й не Тільки) Покоління, запропонувавші колонізованому народові літературу з державницький свідомістю. Такий підхід до реалізації художнього тексту ставити творчість Лесі Українки в цілковито окрему нішу тогочасної українського Літературного процесу.
леся українка лісова пісня
1. Драматічні поеми Лесі Українки
Першим драматичним твором Лесі Українки, написання віршамі, булав В«Іфігенія в ТаврідіВ», твір про тяжкий и Почесний спадок Прометея. Його, Як належности, пріймає Іфігенія Задля рідної Країни.
В«Іфігенія в Тавріді В»- твір незакінченій, драматична сцена, кілька строф и антистрофи та монолог Іфігенії, дінамізованій ремарками.
Сюжет про Іфігенію відомій. Про неї писали и грецькі, й рімські трагікі. Писав Расін. Писав Гете. Писав Гауптман. За два минулих Століття Було Створено близьким 50 трагедій и не менше опер. Коженов митець творив свою Іфігенію, по-своєму інтерпретуючі міфологічний диптих: В«Іфігенія в АвлідіВ» та В«Іфігепія в ТаврідіВ». В Авліді її малі принести в жертву розгніваній богіні Артеміді, щоб Врятувати грецький флот. Колі ж богіні від серця одлягло, вон підмініла її на жертовніку ланню и зроб жрицею свого храму далеко від Греції, в Тавріді, а по-сучасна мовлячі, в Кріму.
Основний пафос цього фрагмента - сум Іфігенії на чужіні, нестерпна туга за Батьківщиною. Величносте жінка Зі срібною діадемою над чолом, найміліша жриця Артеміді, вон Майже стогне, дівлячісь на море, в Далін - Туди, де Греція, де Еллада: В«А в серці Тільки ти,// ​​Єдиний мій, коханий рідний краю! В»
У шкірного народу Свій тип ностальгії, зв'язаний з ментальністю самє цього народу, зумовленості багатьма факторами Його політічного, історічного, звичаєвого буття.
Тут - українська модель ностальгії. Тім болючіша, Що українцю годиною доводитися відчуваті тугу за Батьківщиною на Батьківщині. Чи не ті ж слова вірваліся у самої Лесі Українки галі за юнацьких літ, у посвяті Івану Франкові: В«Сторононько рідна! коханий мій краю! В», и Вже потім, незадовго до Смерті, у Єгіпті, в казці В«Про ВелетаВ»: В«Кохана стороно моя!// Далекий рідний краю!В»
Наступні твори написано на сюжети з часів стародавньої Іудеї й Вавілона. Це В«ОдержимаВ», В«Вавілонській полонВ» и В«На руїнахВ» - прістрасне заперечення підкори ї болісні роздуми над Покликання співця.
Поема В«ОдержимаВ» (1901) написана на Основі євангельського мотиву - вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючі на ті, чі ВІН один, чі ворог. Поему Було Створено одним Подих - у ніч, коли письменниці перебувала Біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського, від Якого відсахнуліся Його колішні товариші. Звідсі виразности суб'єктивізм авторки в окресленні конфлікту Між Міріам и Месією, Який в Останні Дні свого земного життя глибоко страждає від самотності, від нерозуміння Його стану людьми, особливо учнямі.
Міріам, Яка любити Месію, не Може змиритися з байдужістю, ліцемірством, безтурботністю людей, які завдають болючих ударів Учітелеві. Одержима високим духом справжньої любові, Міріам НЕ Може спрійняті проповідей Месії любити ворогів. Для неї В«тихий усміх фарисея В»гіршій заВ« скорпіона злого В», їй БридкоВ« не так сама отрута, Як всі оте Гнучкий, підступне Тіло В»[10, 12]. Жінка проймається ненавистю до Всього облудного и фальшивого:
В моїх очах я чую зброї Полиск,
в моїх промовах я чую зброї брязкіт,
так я узброєна в свою ненависть,
Як вартовій коло царської брами,
Що радій віхопіть на шкірного Свій меч,
хто Тільки злі замісліть на Владар [10, 13].
Більше того, Міріам обурена, Що й ті, хто вважає себе друзями Месії, зокрема Його учні, не відчувають болю Учителя. Смороду В«сплять непробудним сномВ» [10, 17], коли душа Месії В«сумна до СмертіВ» [10, 17]. З Вуст жінки зріваються прістрасні слова зневагі до людей, В«твердішіх від камінняВ» [10, 17], до В«сонного кодлаВ» [10, 18], Байдужим до страждань інших. Взагалі образ каміння несе у творі Значне сміслове навантаженості, зокрема в сімволічному узагальненні людської черствості.
страждань Міріам посілюються галі ї от того, Що вон нічім НЕ Може Допомогті дорогій її серцю людіні, котра приносити собі у жертву, щоб Врятувати людство. Любов до Месії и ненависть до юрбі В«спалюють душуВ» Міріам. Вона Хотіла б кинути гнівні слова в обличчя фальшивим друзям, Що В«Тричі одрікалісяВ» від Месії, Що не побачим в ньому Сіна Божого, Що віддалі Вчителі в руки катів:
... хай бі очі
їм віпекло, ті очі безсоромні,
Що смілі тут смотреть на борошно
того, чійого ВСІ НЕ варт
мізінця [10, 19]!
Міріам в Останній сцені вислову юрбі в...
