Введення
Оцінюючи творчість Гоголя, Достоєвський сказав, що його твори В«тиснуть розум найглибшими непосильними питаннями, викликають у російській думці самі неспокійні думки В». Але, мабуть, ще з більшим правом ми можемо віднести ці слова до романів, повістей, публіцистиці самого Достоєвського. Найголовніші, найважчі - непосильні - питання піднімає він у своїй творчості, самими неспокійними і турбують думками пронизує кожний свій твір.
У Достоєвського вражає не тільки сила образотворчості, не тільки напруженість конфліктів, драматизм катастрофічно подій, що розвиваються, але і безмірна сила до межі напруженої думки, що б'ється в подіях, вчинках, зіткненнях завжди неабияких, завжди пристрасно розмірковують, що страждають, борються особистостей.
Викликає глибоке повага і особистість самого письменника, який настільки оголено, з такою душевною болем сприймає соціальні та моральні конфлікти сучасності, розкриває духовні, і моральні безодні людської душі.
І в сьогоднішньому світі тривожний набат Достоєвського гуде, неумолчно волаючи до людськості і гуманізму.
Глава 1. Соціальні та психологічні аспекти відображення дійсності в романі В«Брати КарамазовиВ»
В«Брати КарамазовиВ» - підсумкове твір Достоєвського, найбільш повно відбило його світогляд останніх років життя. Роман переломив духовну сутність художника в її сильних і слабких сторонах і представив його думка в процесі нерозв'язною внутрішньої боротьби, сумніви і відчаю. Всі ті питання, які хвилювали письменника на Протягом життя, в ньому були підняті з новою силою. Саме тут ще різкіше позначилися соціальні та психологічні аспекти відображення художником дійсності. Достоєвський ще аз продемонстрував свій незвичайний дар: зв'язати в органічну єдність постановку самих абстрактних філософських проблем з самим конкретним зображенням сучасного йому суспільного життя, з тонким проникненням в таємні глибини людської психології.
Одностороння оцінка В«Братів КарамазовихВ» як В«містико-
аскетичного романуВ», дана ще Антоновичем, або як В«церковніческого романуВ» не могла ні в якій мірі відобразити сутності цього останнього, найбільш складного роману Достоєвського, який розглядається як саме філософський твір письменника.
Серед різноманіття філософських і моральних проблем, поставлених у романі, важливу роль відіграють питання гносеології, пізнання. На це звернули свого часу увагу такі дослідники творчості Достоєвського, як Лев Шестов, Д. Мережковський, додають, однак, ідеалістичні трактування в тлумаченні романів Достоєвського.
Гносеологічний питанням в В«Братах КарамазовихВ» присвятив свою роботу Я. Е. Голосовкер. Характеризуючи романи Достоєвського як В«трагедії розумуВ», він виводить особливості їх побудови з тлумачення нерозв'язних суперечностей людського розуму, що прагне до пізнання: В«На фабульної сцені романів - трагедій Достоєвського лише тому залишається стільки трупів, що автор вбиває не людей, а ідеї В». Відзначаючи заслуги дослідника в прагненні привернути увагу до гносеологічним питань роману В«Брати КарамазовиВ», не можна не помітити деякої перебільшення їм значення одного боку (філософської) роману за рахунок неуваги до інших, не менш важливим (Соціальної і психологічної), в той час як все це в романі так само органічно злито, нерозривні, як і в колишніх романах Достоєвського. В«Брати Карамазови В»- як справедливо пише Н. М. Чирков, - найбільш завершений у Достоєвського синтез соціального і психологічного роману, є і цілковитим виразом так званого філософського роману В». (7, с.234) В. Я. Кирпотин, відзначаючи ознаки трагедії в романах Достоєвського, які він пов'язує, в Зокрема, з особливостями героїв Достоєвського - героїв-В«злочинцівВ» В«в філософському сенсі слова В», носії ідей і переконань, що знаходяться в зіткненні В«з моральним боргом і ще більше - з непреоборимое логікою реальної дійсності В», разом з тим так само говорить про синтез пластів в романах письменника: В«У Достоєвського був свій особливий шлях. Ледве торкнувшись політичної сторони теми, Достоєвський відразу ж переводить її в сферу психологічну і філософську. Його герой піддається необщественному, а моральному суду В».
Безумовно, в романі В«Брати КарамазовиВ» В«СШИБКА ідейВ», - несуть в собі гострі доводи pro і contra, скільки б абстрактними вони не здавалися на перший погляд, - завжди зачіпає найактуальнійші соціальні питання. І одночасно битва ідей протікає в зіткненні, і не рідко трагічному, людської натурою, з самою найтонші її психікою. Тому стосовно до В«Братам Карамазовим В»можна говорити про органічному синтезі соціально-філософського та соціально-психологічного в єден синтетичному романі, що увібрав у себе також і певні риси трагедії, (в тій же мірі, в якій слід говорити в Відносно таких романів, як В«Злочин і караВ», В«ІдіотВ», В«ПідлітокВ»). У 60-70-х роках Достоєвський розробляє один і той же тип роману, піднімаючи його останнім твором на нову художню висоту.
З різноманіття проблем В«Братів КарамазовихВ» В«вічніВ» питання, пов'язані з майбутнім людини і людства, з можливою небесної або земної гармонією і з можливістю для людського розуму все це пізнати - розрахувати і зрозуміти, займають центральне місце в романі і відображають, на думку Достоєвського, безперервний пошук істини молодим поколінням. В«Вся молода Росія, - говорить Іван Карамазов своєму братові в главі В«Брати знайомлятьсяВ», - тільки лише про віковічних питаннях тепер і тлумачить ... В«Како віруєш, али зовсім не віруєшВ» <...> Про світових питаннях, не інакше: чи є бог, чи є безсмертя? А які в бога не вірують, ну ті про соціалізм і про анархізмі заговорять, про переробку всього людства за новим штатом, так адже це один же рис вийде, все ті ж питання, тільки з іншого кінця В». (1.т.9.с.239) Іван Карамазов у ​​найбільшій мірі втілює авторську суб'єктивність: головне питання, яким письменник мучився все життя, - питання про існування бога, рівний питання про призначення людини.
Герої роману не тільки піднімає певне коло питань, що підлягають пізнанню в першу чергу, але і намічає нерозривну єдність чисто філософських питань з питаннями соціальними, пов'язаними з В«переробки всього людстваВ». Можна простежити, як все В«віковічні питанняВ», сформульовані в pro і contra Івана і Зосими і займають особливо велике місце в центральних розділах роману, таких, як В«Брати КарамазовиВ», В«БунтВ», В«Великий інквізиторВ», В«Чорт. Кошмар Івана Федоровича В», мали місце не тільки в суперечках, діях і долях братів Карамазових, але захопили, мало не з перших сторінок роману майже всіх дійових осіб, починаючи зі старого Федора Павловича Карамазова і включаючи таких підлітків, як Коля Красоткін і Ліза Хохлакова.
Серед найголовніших філософських, зокрема гносеологічних, питань, а також моральних і соціальних виділяються такі, як: можливості та межі людського розуму в пізнанні В«таємницьВ» життя і смерті; можливість майбутньої гармонії - небесної або земної - і право на В«відплатаВ» тут, на землі; в чому справжня свобода людини, і чи потрібна вона йому; яка взаємозв'язок свободи і необхідності (причинності); чи є бог і безсмертя, яка нужда людини в них (чи виправдана формула: В«Якщо бога немає, то його треба вигадатиВ»); які властивості і можливості людської натури; чи є різниця в любові до В«людствуВ» і в любові до В«ЛюдиніВ», В«ближньогоВ» ...
Велике місце в їх вирішенні займає кульмінаційна глава роману В«Великий інквізиторВ» і глави, що їй передували. Основні поняття, сформульовані в таких словах, що стали символічними, в Легенді про великого інквізитора, як В«чудоВ», В«таємницяВ», В«АвторитетВ», пройдуть через весь роман, з'єднуючи його єдиної філософської думкою. Неправомірна трактування Легенди тільки лише з соціологічної точки зору.
Людський розум говорить Іван Карамазов, - В«евклідовскогоВ», емпіричний, звиклий лише до трьох вимірам простору. Тому він в п...
