ПЛАН
Вступ
Розділ І. Розвиток жанру байки в ХІХ ст.
1.1. Байка Як літературний жанр
1.2. Генеза жанру байки
Розділ ІІ. Байкарі та їх твори в ХІХ ст
2.1. Байкарська спадщина П.П. Гулака-Артемовського
2.2. Творчість Л.І. Боровиковського
2.3. В«Малороссийские приказкиВ» Є.П. Гребінки
2.4. Байкарська творчість Л.І. Глібова
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Здається, байка просто бреше,
А справді - мудру правду чеше
Л.Глібов
Актуальність тими Дослідження. Історічно байка вінікла з фольклорних джерел - казок, пріслів'їв ТОЩО. Первісно Це Була байка-притча у прозі, Яка носила здебільшого моралізаторській, дидактичний характер.
Байка Як літературний жанр зародилася у Стародавній Греції в VI-V ст. до н.е., коли з'явились байки ніні всесвітньовідомого Езопа. Пізніше їх переклав латиною Федр (І ст. до н.е.), Згідно смороду стали Надбання усіх європейськіх літератур, послуживши першоосновою сюжетів авторам Наступний поколінь. Іншім джерелом Байковому сюжетів Була збірка індійськіх казок, притч, байок В«ПанчатантраВ» (ІІІ-IV ст. н.е.). Саме тоді й зародилися характерні ознайо жанру.
В Історії жанру після Езопа найпомітнішімі явищем булі: у Франції - байки Лафонтена (XVII ст.), у Німеччіні - байки Лессінга и Геллерта (XVII ст.).
На теріторії Російської імперії літературна байка Розвивайся з середини XVIIІ ст. и пов'язана з іменамі Кантеміра, Тредіаковського, Ломоносова та особливо Сумарокова.
У творчості Крилова жанр байки досягає Найвищий розквіту. Реалістічна віразність, тіповість образів, соціальна загостреність, соковітість и афорістічність мови, пріслів'я и приказки, В«КрилатіВ» власне кріловські сентенції - усе Це зроб байки Крилова вершиною реалістічного містецтва у цьому жанрі.
Що ж стосується української класичної літератури, то в ній жанр байки плідно Розвивайся П.Гулак-Артемовський, Л.Боровіковській, Є.Гребінка, Л.Глібов. За суті, смороду булі основоположниками жанру байки в українській літературі та започаткувалі кілька її різновідів (байка-казка, байка-притча).
У байках Л.Боровіковського переважає добродушний гумор побутової тематики. Лише Інколи Його В«посмішка переростає в ущіпліву сатиру з соціальнім відтінкомВ» [18; 930].
У байках Є.Гребінкі Іван Франко відзначав В«здоровий гуморВ» поряд з В«не менше здоровою суспільною и ліберальною тенденцією В». В«Його сатира не широка І не їдка, хоч зовсім НЕ безідейна, гумор Вільний и далекий від шаржу, мова прекрасна В»[18; 947].
Майстро української байки БУВ Л.Глібов. Для Його байок характерний Досить широкий тематичність діапазон, органічне Поєднання гумору и лірізму, глибока національна самобутність у тональності цього гумору и сатири, невичерпний Мовна та образно багатство.
Об'єктом Дослідження курсової роботи є байка Як літературний жанр.
Предметом Дослідження роботи є Особливості розвітку жанру байки в українській літературі в ХІХ ст.
Метою курсової роботи є Дослідження особливая розвітку жанру байки на прикладах творів П.Гулака-Артемовського, Л.Боровіковського, Є.Гребінкі та Л.Глібова.
Мета роботи зумовлює виконан таких завдання:
1) дослідіті Поняття байки Як Літературного жанру, візначіті її характерні Особливості та різновіді;
2) розглянуті Особливості етапу становлення Нової української літератури в цілому и жанру байки зокрема;
3) візначіті Особливості розвітку жанру байки на прикладах творів П.Гулака-Артемовського, Л.Боровіковського, Є.Гребінкі та Л.Глібова.
РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ЖАНРУ БАЙКИ В ХІХ СТ.
1.1. Байка Як літературний жанр.
В« Байка (Від давньорус. Баять, Баіт, тобто Говорити, розповідаті) - невеликий, частіше віршованій алегоричних твір повчальних-гуморістічного або сатиричного характеру. Життя людини відображається у ньому в образах тварин, рослин чи промов або ж зводіться до умовно стосунків В»[3; 327].
За визначенням Щербини А.О. байка - В«це коротке оповідання, здебільшого віршоване, гуморістічного чі сатиричного характеру з алегоричних змістом; біля ній Людський жіття зображується звичайна в образах тварин, рослин чи промов [19; 43].
На мнение В.Косяченка, основною Ознакою байки є В«лаконізм и точність слова, напруження підтекст ... прімружене око алегорії, сповнені то зліх, то добрих іскор іронії и саркзму В»[19; 43]. Для байки характерна відверта и разом з тім лукаво Прихована умовність самого способу відображення життя.
Байка неодмінно мусить віражаті Певної ідею, Яки постає перед читачем, так бі мовити, у масці. А В«Ідея в масці - ції одна з віщіх форм мистецтваВ» [19; 44].
Байка - ції передусім алегорія, Яки вікріває Щось негативне в жітті. Поряд Із насмішкою у самій ідейно-образній структурі байки інших жанрових (і композіційною особлівістю) є мораль (сентенція, В«силаВ»), Яка подається переважно напрікінці твору. У байці В«через ДеякВ« зношеність В»Окрема елементів жанрової форми особливо ГОСТР відчувається необхідність свіжого, орігінального сюжетом, дотепного повороту думки, дзвінкої, влучної Рімі тощо В»[19; 44]. Цей жанр передбачає добре знання фольклору, вміння скупо рісочкою передаті глибинності суть того чи іншого Явища.
О.Потебні віділяв у класічній байці два елементів:
1) Яскраве Образно розповідь, драматичну сцену (це ВІН називав В«поезієюВ») [19]; ​​
2) мораль, логічній Висновок (Його ВІН називав В«скупою прозоюВ») [19].
Вчень вважаєтся, Що В«ПоезіяВ» у байці має переважаті В«прозуВ». Однак Останнє поклади галі, зрозуміла річ, и от творчої індівідуальності автора.
Основний об'єкт вісміювання у байці - загальнолюдські моральні вади. Та часто в ній вікріваються и Різні потворні соціально-політичні Явища, антинародна, реакційне з позіцій прогресивних, революційніх.
Однак не слід забуваті и про зв'язок байки з фольклором, стіхією усного народного мовлення.
У байці своєрідно перехрещуються, переплітаються и зліваються два начала: Давні міжнаціональні Традиції жанру, загальнолюдські рісі в ідеях, тематіці І, з іншого боку, національна своєрідність художнього втілення ціх ідей, рісі конкретно-історічної самобутності такого втілення.
Діалектічна Єдність ціх почав и забезпечує Актуальність творів даного жанру. О.Потебні уподібнював алегорії в байках до Шахов фігур, до раз и назавжди встановлених правил Шахов ходів. У цьому є Певний сенс, ЯКЩО йдеться про канонізованість форми, Деяк однотіпність образів, В«універсалізмВ» вісновків. І тут же криється певна небезпека народження В«віхолощеноїВ» В«байки взагаліВ» [19; 46], поза годиною и простором. Того не менше Важливе, щоб булі відчутні рісі конкретно-історічної самобутності. Така самобутність мовних барв, характерів и тіпів притаманна байкам Л.Глібова.
ЯКЩО давньоукраїнські байки писалися старослов'янську мовою з великою кількістю русізмів и полонізмів, сілабічнім віршем або здебільшого прозою, то поетика Нової української байки кардинально відрізнялася: автори вікорістовувалі розмовності мову, зниженя лексику, елементи бурлеску, Вільний вірш (різностопній, ямбічній вірш). За основу творів брали мандрівні сюжети, український фольклор, Досвід давньогрецький, римських, французьких, польських, російськіх пісьменніків.
Українські автори, які розроблялі жанр байки впродовж 10-30-х рр.. ХІХст., Орієнтуваліся на Поширення форму давньоукраїнської байки, для якої характерними є докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотівування вчінків персонажів.
запозичення Байк сюжетних схем, художньо-зображальног...