"Слово о полку Ігоревім "як історичне джерело і літературна пам'ятка
В«Слово о полку ІгоревімВ» розповідає про похід на половців в 1185 році хороброго князя невеликого Новгород-Сіверського князівства Ігоря Святославича.
З невеликими силами, не змовившись з київським князем Святославом, Ігор Святославнч Новгород-Сіверський, відправився в далекий похід на половців, замисливши дійти до берегів Чорного моря і повернути Русі далекі землі у Керченської протоки, колись належали Чернігівському князівству.
Похід відбувся раннею весною 1185 року. Крім самого Ігоря Святославича, в ньому брали участь його сини і князь Святослав Ольгович Рильський. У поході біля берегів Дінця військо Ігоря застало затемнення, яке вважалося на Русі ознакою нещастя, але Ігор не повернув назад. У Оскола до війська Ігоря приєднався його брат Всеволод Буй-тур - князь Курський і Трубчевський. Застигнути половців зненацька, як розраховував Ігор, не вдалося: несподівано російські розвідники донесли, що половці озброєні і готові до бою. Розвідники радили повернутися. Але повернутися додому без перемоги Ігор визнав ганьбою і волів іти назустріч смерті. Перше зіткнення військ Ігоря з половцями було вдалим. Росіяни переслідували половців, захопили обоз і полонених. На наступний день зі світанком половецькі полки, стали наступати на росіян. Невелике російське військо побачило, що воно зібрало проти себе всю землю Половецьку. Але і тут відважний Ігор не збочив полків. Він наказав кінним спішитися, щоб пробиватися крізь половецькі полки всім разом - і кінної княжої дружині і пішого ополчення з селян. Три доби день і ніч повільно пробивався Ігор до Дінця зі своїм військом. У бою Ігор був поранений. Відрізані від води воїни були пригноблений спрагою. На світанку вранці допоміжні полиці здригнулися. Ігор поскакав за ними, щоб їх зупинити, але не зміг їх затримати і віддалився від свого війська. На зворотному шляху, в відстані польоту стріли від свого полку, він був полонений половцями. Схоплений, він бачив, як жорстоко б'ється його брат Всеволод. Поразка Ігоря Святославича мало нещасні наслідки для всієї Руської землі. Ніколи ще до того руські князі не потрапляли в полон до половців. Половці підбадьорилися і з новою енергією кинулися на руські князівства.
У полоні Ігор користувався Відносна свобода і шаною. За нього, як за пораненого, поручився половецький хан Кончак. Половець Лавр запропонував Ігорю втекти. Ігор спершу відмовився піти В«не славним шляхомВ», але незабаром йому стало відомо, що повертаються з набігу на російське місто Ярославль половці, розлючені невдачами, збираються перебити всіх полонених. Ігор вирішив тікати. Час для втечі було вибрано вечірній - при заході сонця. Ігор послав до Лавру свого конюшого, велячи перебратися на той бік річки з конем. Половці, стерегшіе Ігоря, напилися кумису, грали і веселилися, думаючи, що князь спить. Ігор перебрався через річку, сів там на коня і непоміченим проїхав через половецький стан. Одинадцять днів пробирався Ігор до прикордонного міста Дінця, тікаючи від погоні. Приїхавши в рідне Новгород-Сіверський, Ігор незабаром пустився в об'їзд - в Чернігів і до Києва, шукаючи допомоги і підтримки. Похід виявився невдалим в силу того, що не було продумано чіткого стратегічного дії.
Пам'ятник Давньої Русі В«Слово о полку ІгоревімВ» був написаний у часи міжусобних воєн князів. Половці постійно плюндрували мирне населення руських сіл і міст. У В«Слові ...В» розповідається про похід на половців князя Ігоря Святославовича. Героєм В«Слова ...В» є не єдиний персонаж, а вся Руська земля. Автор на перше місце ставить не якогось князя, а образ Руської землі. Твір пройнятий глибокою любов'ю до російського народу. Образ страждаючої Батьківщини проходить через всі твір. Силою і мужністю наділила Руська земля князя Ігоря, який В«Повів полки рідного краю, половецьким землям погрожуючиВ». Рідна природа відчуває майбутнє поразку князя. Вона намагається В«зупинитиВ» його. Звірі і птахи намагаються запобігти біді, навислу над військом Ігоря. Опис природи в В«Слові ...В» тісно пов'язане з подіями, що відбуваються. Природа сумує про поразку князя.
Автор наділяє птахів і звірів людськими якостями. Навіть річка Донець розмовляє з князем. Ярославна звертається до Сонця, Вітру, Дніпру як до живих істот. Тварини допомагають Ігорю втекти з полону, оберігають його під час шляху. Автор показує, як неосяжні простори Руської землі. Він описує події, що відбуваються в різних її куточках.
Пам'ятник Давньої Русі В«Слово о полку ІгоревімВ» залишиться безсмертним твором. Він відображає події минулих років. У творі описується мужність російських воїнів, поетизувати краса російської природи, тут все наповнене почуттям смутку і радості. Жодне давньоруське твір не може зрівнятися зі В«Словом ...В» по поетичної мощі, красі, мудрості.
Чимале число літературознавців, істориків, лінгвістів, знавців нашої старовини, літераторів, любителів вітчизняної історії та словесності, вчитуючись у В«Слово о полку Ігоревім В», вивчаючи його епоху і зіставляючи різні точки зору, намагалися відкрити таємницю авторства великої поеми, що займає особливе, тільки їй приналежне місце в літературі всіх часів і народів. Спроби ці були безуспішними, всі припущення спростовувалися, і деякі вчені прийшли до висновку, що ім'я автора В«СловаВ» ми ніколи не дізнаємося. Це сумне умовивід, однак, не може зупинити нових спроб хоча б тому, що кожна з них, заснована на пошуку дотошно, і навіть спростування кожної з них збуджує новий інтерес до безцінного пам'ятника світової культури, сприяючи - нехай навіть у мікронних одиницях виміру! - Розкриття його дивовижних художніх особливостей і бездонної глибини змісту, наближає до істині.
Вірно, немає на пам'яті людства іншого літературного твору такого невеликого обсягу, якому було б присвячено стільки дискусій, книг, статей, спеціальних наукових робіт - їх вже більше тисячі, і дещо в ньому стало зрозуміло, однак нераскритиеa загадки і таємниці його немов множаться! Повне семантичне багатство В«СловаВ», наприклад, будучи взято на облік сучасними електронними машинами, дасть, напевно, ні з чим не порівнянна кількість біт інформації, укладеної в неповному видавничому аркуші типографських знаків, і багато що залишиться за сімома печатками - для нових поколінь дослідників і найдосконаліших лічильних машин.
В«СловоВ» не має жанрових, стилістичних, художніх аналогів у світовій письмовій культурі, створене за оригінальною і неповторною законами літературного творчості; зіставити цей твір не з чим, а спроби його порівняння з В«Піснею про РоландаВ», В«Пісня про НібелунгівВ» або, скажімо, В«Словом о погибелі Руския земля В»виглядають трохи штучно.
Але якщо ми ніколи не відкриємо імені автора В«СловаВ», то ніколи не зрозуміємо до кінця ні того часу, ні його культури, ні самої поеми, ні багатьох таємниць російської історії, ні деяких аспектів людинознавства.
П.В. Владимиров, В.А. Келтуяла, А.І. Лященко, А.І. Рогов, Н.К. Гудзій, Б.А. Рибаков, В.Ю. Франчук та інші вважають автора слова киянином, А.С. Петрушевич, М.М. Зарубін, А.К. Югов, О.С. Орлов і Л.В. Черепнін - галичанином, С.А. Андріанов і А.В. Соловйов - киянином чернігівського походження. Д.С. Лихачов пише, що він міг бути як чернігівцем, так і киянином, а Є.В. Барсов, І.А. Новиков, А.І. Никифоров, М.Д. Присілків, В.І. Стеллецький, С.П. Обнорський, М.Н. Тихомиров, В.Г. Федоров та інші, грунтуючись головним чином на очевидних пристрастях автора до В«Ольгова гніздаВ», доводили, що це був чернігівець, і ніхто інший.
Одна дрібна, але істотна деталь, на яку звернув свого часу увагу К. Маркс, - автор В«СловаВ» пише про готських червоних дів, які співають на березі синього моря після поразки Ігоря. Обізнане чернігово-северянин знав про існування маленької етнічної групи готовий-кримчаків, або, скоріше, готовий-тетраксі...
