Міністерство науки і освіти України
Дніпропетровський Національний Університет
Реферат
по дисципліни: В«Зарубіжна літератураВ»
на тему: В«Нова драмаВ» у Бернарда Шоу В»
Виконав: студент
заочного відділення
англійську мову і
література
Мельник Р.П.
Перевірив:.
р. Дніпропетровськ
2003
План.
Вступ
І. Б. Шоу про В«новій драміВ»
ІІ. Б. Шоу як представник В«нової драми В»
ІІІ. В«ПігмаліонВ» Б. Шоу одне з найяскравіших творів В«Нової драмиВ»
Висновок.
Використана література.
Вступ
Рубіж XX століть в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали В«новою драмоюВ», підкреслюючи радикальний характер доконаних в ній змін, В«Нова драмаВ» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства В»філософії і психології, і, відкривай для себе нові сфери життя, всотала в себе дух всемогутнього і всепроникного наукового аналізу. Вона сприйняла безліч різноманітних мистецьких явищ, зазнала впливу різних ідейно-стильових течій і літературних шкіл, від натуралізму до символізму.
В«Нова драма В»- умовне позначення тих новацій, які заявили про себе в європейському театрі 1860 - 1890-х років. Головним чином це соціально-психологічна драматургія, в момент свого виникнення ориентировавшаяся на натуралізм в прозі, на обговорення в театрі громадянськи значущих В«злободеннихВ» проблем. Однак, незважаючи на всю важливість натуралізму і натуралістичної літературної теорії (В«Натуралізм в театрі В»Е.Золя), а також спроби ряду натуралістів перенести свої романи на сцену, В«нова драмаВ» навряд чи зводиться до чогось однозначного, так би мовити, програмному. Вона виявилася чутливою до самим різним літературним віянням і запропонувала своє, в даному випадку специфічно театральне, прочитання не тільки натуралізму, але й імпресіонізму, символізму, впливовою протягом усього XIX в. лінії романтичної драматургії (Наприклад, у Р. Роллана, Е. Ростана).
Називатися так В«нова драмаВ» стала, швидше за все, тому, що протиставила себе традиції - в даному випадку епігонським і стилізованому під буржуазні смаки романтизму, естетиці В«добре зробленихВ» або в цілому розважальних п'єс. За порівнянні з мелодраматичним репертуаром французького театру середини XIX в. В«Нова драмаВ» не тільки злободенна, виводить нові соціальні типажі, але і підкреслює драматизм людського існування.
Хоча В«Нова драмаВ» виявилася здатною ввібрати в себе найрізноманітніші впливу і розвиватися в рамках різних художньо-стильових явищ, становлення її проходило під знаком натуралізму, оскільки саме ця школа дозволяла драматургам найбільш виграшно розкрити взаємини людини з навколишнім його обстановкою. Так, умовні декорації і невизначений романтичний антураж в п'єсах першої половини сторіччя поступово виявилися витіснені точним відтворенням на сцені побутових умов та історичних обставин. Установка на В«життєподібністьВ» призвела до того, що актор при роботі над роллю повинен був не просто освоїти ряд психологічно переконливих прийомів для передачі душевних переживань персонажа, але і особливим чином В«вжитисяВ» в роль, тобто запропонувати глядачам образ, який ніс би на собі відбиток специфічних, всякий раз унікальних громадських і соціальних умов, тієї В«середовищаВ», в якій, згідно з задумом драматурга, виріс і сформувався даний персонаж. Це не могло не накласти відбиток на сценографію, манеру акторів рухатися, говорити, жестикулювати. Уявлення про єдність психологічних і фізіологічних процесів в організмі людини диктувало такий малюнок ролі, який витікав би не тільки з інтриги дії, створеної драматургом, але й з сценічної обстановки, рішення мізансцен, крою костюмів, музичного супроводу, освітлення сценічного майданчика і т.д. Тому для нового театру важливе значення набула фігура постановника. Якщо раніше режисер був всього лише помічником драматурга, то тепер він перетворився на справжнього співавтора спектаклю. Драматурги не відразу змирилися з таким станом справ і ще довго намагалися привласнити собі режисерські функції, насичуючи тексти своїх п'єс найдокладнішими ремарками, де найскрупульознішим чином описувалася як сценічний майданчик і будова мізансцен (Ібсен), так і зовнішність персонажів (Гауптман), їх походження, виховання, освіта, звички і навіть риси характеру (Шоу).
Натуралістичний театр також актуалізував таке поняття театральної естетики, як В«четверта стіна В», розроблене ще драматургами XVII-XVIII вв. (Мольєр, Д.Дідро). Мається на увазі уявна стіна, що відокремлює сцену від залу для глядачів, оскільки сцена по-різному може взаємодіяти з залом, то і ступінь проникності В«четвертої стіниВ» в різні епохи театральної історії є різною. У натуралістичному театрі ця стіна стає абсолютно непроникною. Установка на В«життєподібністьВ», засвоєна В«новою драмоюВ» на певному етапі її розвитку, мала на увазі, що життя на сцені протікає цілком незалежно від присутності всього в декількох метрах від неї сторонніх спостерігачів. Драматурги і режисери домагалися такої природності поведінки персонажів на сцені, яка можлива тільки « життіВ»; по суті відвідувачам театру пропонувалося видовище, порівнянне з підгляданням в замкову свердловину за людьми, про це не підозрюють.
Але головне, В«нова драмаВ» підійшла до сучасності із самими серйозними етичними і ідеологічними вимогами, намагаючись описати її наявне стан і від свого обличчя сформулювати завдання, що стоять перед суспільством. У п'єсах Ібсена і Шоу, Гауптмана та Стріндберга гострій критиці піддалися як конкретні соціальні інститути, так і загальноприйнята мораль. Від В«нової драмиВ» чекали суворого, чи не В«об'єктивногоВ» дослідження сучасної дійсності, здатного відповісти на питання про причини недосконалості світу і людини.
І. Б. Шоу про В«новій драміВ»
В історико-літературній перспективі В«нова драмаВ», що послужила корінний перебудові драматургії XIX в., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. В історії західноєвропейської В«нової драмиВ» роль новатора і першопрохідника належить норвезькому письменникові Хенріку Ібсена (1828-1906).
Б. Шоу, що побачив в Ибсене В«великого критика ідеалізмуВ», а в його п'єсах - прообраз своїх власних п'єс-дискусій, у статтях В«Квінтесенція ібсенізмуВ» (1891), В«Драматург-реаліст - своїм критикамВ» (1894), а також у численних рецензіях, листах і передмовах до п'єс дав глибокий аналіз ідейно-художнього новаторства норвезького драматурга, сформулювавши на його основі своє уявлення про творчих завданнях, що стояли перед В«новою драмоюВ». Головна особливість В«нової драмиВ», на думку Шоу, полягає в тому, що вона рішуче повернулася до сучасного життя і стала обговорювати В«проблеми, характери і вчинки, що мають безпосереднє значення для самої глядацької аудиторії В». Ібсен поклав початок В«новій драміВ», і в очах Шоу для сучасного глядача він куди важливіше, ніж великий Шекспір. В«Шекспір ​​виводив на сцені нас самих, але в далеких нам ситуаціях ... Ібсен задовольняє потребу, не вгамування Шекспіром. Він являє нас самих, але нас в наших власних ситуаціях. Те, що трапляється з його героями, трапляється і з нами В». Шоу вважає, що сучасний драматург повинен іти тим же шляхом, що й Ібсен. При цьому, говорячи про своєму власному творчості, Шоу зізнається, що В«змушений брати весь матеріал для драми або прямо з дійсності, або з достовірних джерел В». В«Я нічого не створив, нічого не вигадав, нічого не зіпсував, я всього лише розкрив драматичні можливості, що криються в реальній дійсності В».
затвердити в суспільстві В«культ помилкових ідеалівВ» Шоу називає В«ідеалізмомВ», а його прих...
