Історія англійської літератури
В«ОтеллоВ» як В«Трагедія обманутого довіриВ»
Зміст:
1. Вільям Шекспір. Біографія. ------------------------------------------------ 1 стр .
2. Творчість. -------------------------------------------------- --------------------- 1 стор
3. В«ОтеллоВ» як В«трагедія обманутого довіри В». --------------------------- 3 стор
4. Список літератури -------------------------------------------------- ----------- 14 стор
Вільям Шекспір. Біографія.
Біографія Шекспіра нам маловідома. Основні твердо встановлені факти її зводяться до наступного.
Вільям Шекспір ​​(1564 - 1616) народився в містечку Стратфорд-на-Ейвоні і був сином заможного перчаточника, якого кілька разів вибирали на почесні посади, наприклад, членом міської ради і навіть мером міста. Шекспір ​​учився у місцевій В«ГраматичноїВ» школі, в якій, між іншим, викладався латинську мову та начатки грецького, потім, в дуже молоді роки, одружився, а близько 1587 переселився в Лондон.
Тут він працював в перше час, ймовірно, в якості суфлера або помічника режисера в різних театральних підприємствах, поки в 1593 р. не вступив на службу в якості актора і драматурга в кращу лондонську трупу, яку очолював Джеймсом Бербеджа. Члени цієї трупи в 1599 р. збудували театр під назвою В«ГлобусВ», на сцені якого регулярно ставилися п'єси Шекспіра. Річард Бербедж, син Джеймса, був знаменитим актором, що виконував ролі Гамлета, Річарда III та інших трагічних героїв Шекспіра. Трупа ця славилася також своїми комічними акторами, вводившими у виконання дуже живу імпровізацію. Але ще до набуття цю трупу він придбав славу видатного драматурга, тепер остаточно за ним утвердилася. Близько 1593 Шекспір ​​зблизився з групою молодих аристократів, любителів театру, зокрема з графом Саутемптоном, якому він присвятив дві свої поеми: В«Венера і АдонісВ» і В«збезчещена ЛукреціяВ». Йому ж, як вважають, присвячений і збірник сонетів, виданих у 1609 р., але написаних набагато раніше. Ці поеми і сонети, та ще кілька віршів - єдині недраматіческіе твори, створені Шекспіром. Живучи в Лондоні, Шекспір ​​неодноразово навідувався в своє рідне місто. Близько 1612 він остаточно переселився в Стратфорд, кинувши театр і абсолютно припинивши свою діяльність драматурга. Нам невідомі причини цього, але, ймовірно, тут зіграло відому роль те, що в лондонських театрах, які підпали при Якові I під сильний вплив з боку двору, утвердилася драматургія аристократичного типу, представлена творчістю Бомонта і Флетчера, чужа Шекспіру. Останні роки життя Шекспір провів зовсім непомітно і мирно помер у колі сім'ї в 1616 р., за переказами, у день свого народження, 23 квітня.
Творчість.
Узяте в цілому, творчість Шекспіра є виразом гуманістичних ідей в їх найвищій формі. Однак навмисна тенденційність чужа йому. Він розкриває сутність людських характерів, причини і наслідки людських вчинків, надаючи глядачам або читачам самим зробити з цього висновок. Шекспір показує картину життя широко і всебічно. Він не повчає, як вузький і обмежений мораліст, а вчить життя як великий художник і мислитель, допомагаючи ширше і глибше зрозуміти її.
Недраматіческіе твори Шекспіра складають найменш значну частину його спадщини, однак, узяті самі по собі, вони володіють великою художньою цінністю. Обидві поеми Шекспіра належать до поширеній позднеренессанскому жанру поем на античні легендарно-історичні або міфологічні сюжети. Однак поряд із звичайною для цього жанру естетизацією образів і стилю, у Шекспіра спостерігається чітко реалістична трактування цих сюжетів.
Збірник 154 сонетів Шекспіра виявляє сильне італійський вплив, зокрема вплив петраркізм. Однак і тут умовність жанру зведена Шекспіром до мінімуму і в традиційну сонетної форму вкладено живий зміст пристрасних переживань і роздумів. У збірнику можна розрізнити кілька циклів, які з'явились у різні моменти серцевої життя поета і присвячених темам любові, дружби, муках ревнощів, роздумів про свою долю і т.п. Центральний образ - темноволоса красуня, жорстока і зрадлива, в яку закоханий також один Шекспіра. Після великої внутрішньої боротьби це суперництво закінчується в душі Шекспіра перемогою дружби.
Стиль і жанри п'єс Шекспіра, їх тематика і характер змінювалися в залежності від того часу, коли вони були написані. Розрізняють три періоди творчості Шекспіра. Перший характеризується оптимізмом, пануванням світлого світовідчуття, веселих тонів. Сюди передусім відноситься ряд життєрадісних і мальовничих комедій Шекспіра, нерідко забарвлених глибоким ліризмом, наприклад В«Сон в літню нічВ» (1595), В«Венеціанський купецьВ» (1596), В«Багато шуму з нічогоВ» (1598), В«Як вам це сподобається В»(1599),В« Дванадцята ніч В»(1600) та ін Одночасно з цим Шекспір створює серію своїх В«хронікВ» (п'єс на сюжети з англійської історії): «гчард IIIВ» (1592), «гчард IIВ» (1595), дві частини В«Генріха IVВ» (1597), В«Генріх VВ» (1599) та ін Хоча в цих п'єсах нерідко зображуються дуже похмурі та жорстокі картини, все ж у них переважає віра в життя, в перемогу доброго початку. До цього періоду відносяться також трагедії В«Ромео і ДжульєттаВ» (1595) і В«Юлій ЦезарВ» (1599). Перша з них, незважаючи на її трагічний сюжет, написана в світлих і життєрадісних тонах і містить безліч веселих сцен, що нагадують виникли одночасно комедії Шекспіра. Друга, більш сувора, є переходом до другого періоду.
У цей другий період, з 1601 по 1608 р., Шекспір ​​ставить дозволяє великі трагічні проблеми життя, причому до його вірі в життя приєднується струмінь песимізму. Майже регулярно, по одній в рік, він пише одну за одною свої трагедії: "Гамлет" (1601), В«ОтеллоВ» (1604), В«Король ЛірВ» (1605), В«МакбетВ» (1605), В«Антоній і КлеопатраВ» (1606), В«КоріоланВ» (1607), В«Тімон АфінськийВ» (1608). Він не перестає в цей час складати і комедії, але всі комедії, написані ним у цей період, за винятком лише «³ндзорські насмішниціВ» (1601 - 1602), вже не мають колишнього характеру безтурботного веселощів і містять у собі настільки сильний трагічний елемент, що, користуючись сучасною термінологією, їх зручно було б назвати В«драмамиВ»: така, наприклад, п'єса В«Міра за міруВ» (1604).
Нарешті, в третій період, з 1608 по 1612 р., Шекспір ​​пише майже виключно В«трагікомедіїВ» (п'єси з гостро драматичним змістом, але зі щасливим кінцем), в яких проявляється мрійливе, ліричне ставлення до життя. Найважливіші - В«ЦимбелинВ» (1609), В«Зимова казкаВ» (1610), В«БуряВ» (1612).
У своїх трагедіях Шекспір підходить впритул до найвеличнішим, пекучим питань людського життя і дає на них глибокі відповіді. Це особливо відноситься до трагедій другого періоду, коли думку Шекспіра набуває особливої вЂ‹вЂ‹гостроти і він стає суворим суддею своєї епохи.
Сутність трагізму у Шекспіра завжди полягає в зіткненні двох почав - гуманістичних почуттів, тобто чистої і шляхетної людяності, і непристойності чи підлості, заснованих на корисливості й егоїзмі.
На думку Шекспіра, доля кожної людини є результат взаємодії його характеру і оточуючих обставин. Шекспір ​​із залізною логікою показує, як цей результат виходить. Він показує, як кращі люди, самі благородні, розумні й обдаровані, гинуть під тиском темних сил (Гамлет, Лір), з якою легкістю зло деколи опановує душею людини і до яких жахливих наслідків це призводить (Макбет).
Тут знаходить своє вираз щось особливе життєвідчування, трагічне і разом з тим героїчне, яке на кінець Відродження виникає у гуманістів в результаті аварії їх ідеалів під натиском реакційних сил.
Багато критики говорять про В«ПесимізміВ» другого періоду творчості Шекспіра. Однак цей термін вимагає застереження. В«ОтеллоВ», В«МакбетВ» і В«Король ЛірВ» вінчають трагічне творчість Шекспіра, і від н...
