Нехвядовіч Л.І.
Щоб визначити місце художніх явищ в мистецтві спробуємо вивести його з реальної історії принципи систематизації, прагнучи до максимальної простоти і наочності, а разом з тим до єдності і загальності цих принципів.
Конкретне, одиничне художнє явище - це витвір мистецтва. Як у краплі води містяться всі основні властивості, так і в художньому творі містяться всі основні елементи мистецтва. Але де знайти ключ до збагнення даного явища в цілому? Органами чуття (зором, слухом) ми сприймаємо лише його чуттєву оболонку, тобто зовнішню форму. Вона являє собою особливу структуру, елементами якої є матеріал мистецтва, композиція і т.д. Якщо ми залишимо матеріал в стороні як щось самостійно існуюче, то сукупність особливостей, властивим елементів форми, можна визначити як манеру, в якій виконано даний твір. Цей термін постійно і широко використовується в області пластичних мистецтв, де зовнішня - зрима - форма виступає особливо наочно і необхідний спеціальний термін для позначення її конкретного буття в художньому творі, її особливою трактування в творчості окремого майстра.
Чуттєво сприйнявши зовнішню форму, ми осягаємо в ній виражену внутрішню форму. Під зовнішній оболонці образу проявляється його внутрішня сутність - характер. Спосіб побудови внутрішньої форми в єдності із зовнішньою також вимагає найменування. В Відповідно до міцної традицією найбільш доцільним видається використовувати в цьому сенсі категорію стиль. Стиль включає в себе манеру, але не зводиться до неї. Коротко його можна визначити як естетично організовану структуру образного ладу і трактування форми, пам'ятаючи, що в ці два компоненти входить дуже багато: взаємовідносини характеру та середовища, способу та обставин, особливості упредметнення сюжету та образів у чуттєво сприйманих образах.
За виступаючої в стилі структурою образного ладу і форми ховаються принципи її практичного, творчого здійснення. Для їх позначення найбільш відповідним є поняття творчий метод. Він існує більш або менш усвідомлено до створення художнього твору в інтелектуально-емоційній сфері духовної діяльності художника, направляючи його роботу і реалізуючись в її процесі. Реалізацією методу і є стиль твори мистецтва. І стиль, і метод пов'язані тільки з проблемою "Як", "яким способом" втілено в художньому творі ідейно-естетичне і емоційно-естетичний зміст. Тільки до змісту відноситься питання "що" втілено - яка тема, ідея, почуття і т.п. Метод обслуговує зміст і передає його у відповідному стилі. Тому що входять в метод і стиль, і їх структурні співвідношення аналогічні. В Загалом, коротко можна визначити творчий методу як спосіб формування образу, спосіб трактування форми і організації художнього твору, що включає сюжетну взаємозв'язок образів і композиційної побудови.
Якщо ми візьмемо сукупність творів одного художника, у всякому разі, на протягом певного періоду, коли його творчість не зазнавало корінних якісних змін, ми побачимо властиві їм загальні особливості як в стилі (а значить і в методі), так і в змісті. Ця спільність є індивідуальним стилем художника, і в залежності від ступеня такої спільності можна говорити про більшою чи меншою визначеності стилю та індивідуального методу, яким він володіє.
Художників у свою чергу завжди можна об'єднати в групи по спільності, притаманної їх індивідуальним стилям і методам, а значить, в кінцевому рахунку, і якимось важливим сторонам змісту їхньої творчості. Так ми піднімаємося на наступний щабель узагальнення по сходах типізації художніх явищ і понять. Сукупність творів багатьох митців, пов'язаних спільними принципами методу, відповідно стилю, а потім і суттєвою спільністю змісту, світогляду утворює конкретно-історичне художній напрям. Його історична конкретність полягає в тому, що воно нерозривно пов'язане з певною епохою, обумовлено неповторними особливостями даного етапу історичного розвитку і тому саме є неповторним.
Разом з тим один і той же тип історичних умов в різних країнах може набувати різну специфіку. Ця специфіка, як і географічні, етнічні, національні, психологічні особливості, визначає характер національних культурних традицій. В результаті на паралельних етапах історичного процесу в різних країнах можуть виникати напрямки при всій їх спільності різні за стилем. Ми бачимо це, наприклад, порівнюючи стадіально близькі етапи розвитку середньовічного мистецтва Західної Європи з одного і, з іншого, - Візантії, Русі, Грузії, Вірменії. Відмінності позначаються тут не стільки в основних принципах методу, скільки в конкретних зовнішніх формах його стильового втілення. В результаті стилі, не втрачаючи родинності, виступають як самостійні явища. А об'єднані ними художні твори утворюють вже не тільки конкретно-історичні, але й конкретно-національні напрямки.
При злитті мистецтва різних країн в одне стильове напрям питання про національних художніх особливостях не знімається. У такому разі ці особливості недостатні для того, щоб створити різні стилі, але достатні для виділення такої проміжної категорії, як національна художня школа і відповідно її стиль. Якщо в одній країні окремі райони або окремі культурні центри, в силу різних історичних причин живуть досить самостійної духовної життям, в національних школах виділяються ще й місцеві школи за властивим їх мистецтву своєрідним ознаками.
Так створюється ступінчаста зв'язок:
окреме художній твір;
сукупність творів, створених одним художником в межах якісно стійкого методу та стилю;
ще більш широка спільність творінь мистецтва і їх творців в рамках місцевої, а потім і національної школи;
сама широка спільність - стильовий напрям.
Відповідно багатоступінчастим виявляються поняття творчого методу і стилю:
в одному художньому творі;
в індивідуальному творчості художника;
в місцевої або національної школу;
в тому чи іншому напрямку.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .inostranka-newlife.com
