Д. М. Балашов
Словесне мистецтво існує у двох формах: генетично більш ранньої - усній, коли твір передається від співака (або оповідача) до співака, не фіксуючись на листі, і в письмовій, генетично пізнішої, але тільки от саме генетично. У реальному бутті обидві ці форми з моменту винаходу писемності співіснують і обмінюються один з одним, усна творчість часто фіксується на листі, а письмове знову іде в усне побутування (найпростіший приклад - пісня, складена автором-професіоналом, але що стала з плином часу популярною і безіменною). Усна пам'ять, при всій своїй могутності, не утримує того, що вийшло з поетичного вжитку. Багато зразки усної творчості, що лягли нині в підставу світової культури слова, були б безповоротно загублені (якщо б їх не записали). Такі, приміром, В«ШицзінВ» - збірник китайських народних пісень, збережений завдяки працям Конфуція, епічні поеми Гомера, записані за наказом афінського тирана Пісістрата, ірландські саги, зафіксовані дбайливими ченцями, врятували від забуття одну з найбільших людських культур; і так далі. Нерідкі випадки В«зворотногоВ», так сказати, руху: християнська літературна традиція породила і на Русі і на Заході цілий жанр В«духовних віршівВ», балад і пісень з релігійної сюжетики. Народні балади Заходу, зокрема, англійські, оброблені поетами і перекладені нашими поетами на російську мову, вдруге В«спустилися в народВ», породивши жанр пізніших російських балад (типу В«Хазбулатов молодецькийВ» та інші) і так званих В«міщанських романсівВ» XIX-го столетія.Дело ще й у тому, що до появи романсу російська народна поезія не знала сольною ліричної пісні, всі ліричні пісні були хоровими, а манера їх виконання В«органічне багатоголосся В», взагалі стало винятковим явищем у світовій вокальній культуре.Романс відповів потреби сольного, індивідуального співу (під гітару).
З іншого боку, письмова професійна література постійно звертається до усній народній традиції, запозичуючи і переробляючи дуже і дуже багато чого з цього бездонного колодязя. Такі створення нашої старої літератури,
як В«Горе-ЗлочастииВ» або В«Повість про Ерше, сина ЩетінніковеВ» - породжені фольклором. Чудова поема Лермонтова В«Пісня про купця КалашниковаВ» вся заснована на метриці і образній системі наших древніх балад. Не забудемо і В«казокВ» Пушкіна, і В«частушечногоВ» метрики поем Твардовського. Та й весь Єсенін поза фольклорною традиції, по суті, був би неможливий, як і Клюєв, як і, вже в наші дні, Рубцов.
При всіх цих взаємовпливах усна творчість (фольклор) зберігає своє принципова відмінність від творчості письмового (авторського, професійного) - Фольклор безособовий. Його твори не тільки В«не мають автораВ» (точніше, він завжди невідомий), але й не мають такого стилістичного відмінності, як авторська манера. Точно так само, як персонажі фольклору, всі ці добрі молодці, червоні дівиці і т.п., не мають індивідуального психологічного портрета, герої фольклору завжди В«типиВ» і ніколи не В«характериВ». Літературі письмовій, професійної, навпаки, завжди притаманне прагнення до опису індивідуального, неповторного, до опису характерів, і, разом з тим, до вираження особливої, авторської манери оповіді, авторського стилю.
Класичний селянський фольклор в наші дні вмирає, бо руйнується саме життя, його породила. Але це не означає, що усне художнє слово відімре взагалі. Воно так само не відімре, як не відмирає і сама мова, і постійно буде запліднювати авторів - професіоналів. Більш того, можливі й В«поверненняВ» традиційних форм усної поезії. Так, в наші дні, у зв'язку з підйомом козацтва, оживає, як би прибрати друге дихання, хорова козача пісня.
До жаль треба сказати, що записувати твори усної словесності (Фольклору) ми почали пізно, в основному вже в XIX столітті, найчастіше вже занадто пізно, загубивши, тим самим, дуже багато з наших колишніх багатств: Стародавній російська епос, наприклад, дійшов до нас у мізерних уривках, а дохристиянська міфологія так і зовсім не дійшла.
Письмовій літературі пощастило більше, хоча й то сказати - в пожежах російських міст, в Передчасно XVIII-го - початку XIX століть, коли був втрачений всякий інтерес до російської старовини, настільки багато загинуло, що наявний склад давньо-руської (Допетровськой) словесності ми повинні почесть лише скромним уривком великої літератури наших прадідів.
Зрозуміло, за протекшіе століття поняття літератури (або словесності, красного письменства, поезії) багаторазово змінювалося. Стародавні письмові твори зазвичай не мали автора (Точніше, він не підписувався), як літописці, наприклад, або автор В«Слова о полку Ігоревім В». А літописи писали часом видатні таланти! Та, крім того, в разі історичного оповідання історик і письменник були одним і тим же особою. Оратор і поет, оратор і проповідник так само довго не роз'єднувалися один з іншому. В«Слово о полку ІгоревімВ» це саме В«словоВ», політичний заклик, учительне твір подібно до того, як В«Слово про закон і благодатьВ» митрополита Іларіона було і В«словомВ», ораторським твором, і проповіддю. Твори саме літературні, відокремлений від історії, як такої, з'являються у нас дуже пізно, вже на порозі нового часу, коли, власне, є і світська література, створювана, якщо це не переклад, на основі знову ж фольклорних, оповідному форм. Розквіт російського професійного мистецтва в XIX столітті породив уявлення про те, що література наша і взагалі почалася з Пушкіна, ну, не з Пушкіна, так з Ломоносова. Однак це далеко не так. І якщо ми запитаємо, а що ж спільного в нашій літературі давньої і нової, то знову повинні будемо звернутися не до зразків словесності XVIII-го сторіччя, а до тих двох геніальним пам'ятників, які стоять на початку фіксованого авторської творчості на Русі - До В«Слова о полку ІгоревімВ» і до В«Слова про закон і благодатьВ».
Та гаряча зацікавленість в бутті російської державності, так геніально виражена в В«Слові о полку ІгоревімВ» і той зв'язок особистого (особисто-сімейного) з долями країни, намічена тут в плачі Ярославни, повторені і продовжені під всієї наступної російської літератури до «³йни і мируВ» Толстого включно, до патріотичної поезії Блока, Єсеніна і Твардовського. А філософська концепція Іларіона - рішуче відмежування від старозавітної, дохристиянської традиції та твердження, що благодать, що вінчає закон - вище закону, що саме в ній, в благодаті, відбувається синтез законоположних норм і любові, ця концепція знову ж стала основою мислення всіх наших авторів, ми її знайдемо і в В«Капітанської дочці В»Пушкіна, і в творчості Достоєвського, Лєскова, Тургенєва, Чехова, і де завгодно, всюди, де ми маємо справу з традицією саме російської прози, яку, з цієї точки зору, можна назвати і самої християнської, самої близької до істинним заповітам Спасителя.
Єдність російської словесності протягом століть виявляється і в специфіці форми. Так, російська проза новітнього часу (творцем якої треба почесть таки саме Гоголя, а навіть не Пушкіна з його В«Повісті БєлкінаВ») відрізняється від західно-європейської, насамперед французької, тим, що якщо стиль західного автора це В«розповідьВ» (Від Вольтера до Бальзака), то російський автор пише В«сценамиВ», В«показуєВ» більш, ніж розповідає, тобто почуття у нього як би панує над логікою: показати йому важливіше, ніж розповісти. Але елементи тієї ж стильової манери ми знайдемо вже й в В«Слові о полку ІгоревімВ», як і в літописанні нашому, особливо південно-російською (Див. В«Ипатьевскую літописВ»).
Можливо, саме ця стильова особливість російської літератури зіграла не останню роль у тієї світової популярності російської прози, яку вона придбала з кінця минулого сторіччя під пером Льва Толстого, Достоєвського і Чехова.
Під усякому разі, кажучи про російську літературу, російської словесності, потрібно підкреслити її повсякчасну глибину, загальне прагнення до постановки кореневих питань буття, її православний гуманізм і державність її мислення. Це найменше література для розваги або відпочинку, і тому її буття невідривно від самого буття російського народу. Можна навіть і так сформулювати: ми зберегли, поки зберігається наша словесна культура, поки вона жива і читана. При всіх замутненою, при всіх часткових (верю!) відступах від великих принципів своїх, російська словесність, російська література і поезія забезпечують життя російської нації нині і продовженням цього життя в прийдешні часи.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .rusland.spb.ru
