Первинна історія російської літератури - це історія хрещення Русі. Русь хрестилася не одного разу. Те, що відбулося в дніпровських водах в 988 році з волі рівноапостольного князя, було підсумком і етапом багатовікового шляху ...
« російських збірниках, починаючи з XV століття, зустрічається нерідко житіє св. Стефана, епіс. Сурозького. Давньо-російська Сурож, грец. Сугдея, це нинішнє містечко Судак на південному березі Криму, між Алуштою і Феодосією. Стефан представлений в житії Каппадокійської уродженцем, що отримав освіту в Константинополі, там же прийняв чернецтво і єпископський сан від православного патріарха Германа. В розпал іконоборства Льва Ісавра (717 - 741) і Костянтина Копроніма (741 - 775) він виступає сповідником, будучи вже єпископом Сурозьким [...] В«По смерті ж святаго мало років міну, прiіде рать велика русскаа з Новаграда, князь Бравлин (Вар. Бравалін) сильний зело В», який здолав всю прибережну кримську смугу від Корсуня до Керчі і підступив до Сурожу. Після десятиденної облоги він увірвався в місто і увійшов, розбивши двері, до церкви св. Софії. Там на гробі св. Стефана був дорогоцінний покрив і багато золотий начиння. Як тільки все це було розграбовано, князь В«розболиться; обратися особі його назад і лежачи піни точаще; в'зопі глаголя, великий людина святий іже зде В». Князь наказав боярам принести викрадене назад до гробниці, але не міг встати з місця. Знесені були сюди ж і всі святі речі, взяті від Корсуня до Керчі, - князь залишався в колишньому положенні. Св. Стефан постав перед ним у баченні (В«в жахуВ») і сказав: якщо не користуєшся в церкві моєї, то не вийдеш звідси. Князь погодився. З'явилися священики, на чолі з архієпископом Філаретом, і хрестили зціленого князя разом з усіма його боярами ... В»
Тут, можливо, ми маємо перше неясне згадка про хрещення слов'ян. До 860-му році відноситься невдалий похід Аскольда і Діра на Константинополь, довів їх до хрещенн
ю.
Так чи інакше розлоге болгарське житіє Кирила-Костянтина (IX в.) згадує про тому, що під час своєї В«хозарськоїВ» місії Костянтин знаходить в Криму Євангеліє і Псалтир писані В«руськими письменамиВ». Що це були за письмена, який азбукою викладені? Чи залишилися вони від св. Стефана або маються на увазі ті переклади (як показує А. В. Карташев), що зробили Кирило і Мефодій - невідомо? Що відомо більш-менш достовірно: на півдні Криму були росіяни поселення (та й саме море, що борознили слов'яно-варязькі пірати і купці, називалося Російським). У 861 році Кирило (827-869) і Мефодій (820-885) хрестили там до В«Двохсот ЧадійВ» тобто сімейств, залишивши їм свої книги і абетку - тобто те, що було створено для їх балканської місії (863 р.). Патріархом Фотієм був поставлений перший В«російськийВ» митрополит Михайло, чиї, мощі і понині знаходяться в Києві. Другий митрополит з'явився лише через сто тридцять років - після офіційного хрещення Русі. До часу походу Олега (роки правл. 882-912) на Константинополь вже було дві церкви Іллі пророка - одна в Києві на Подолі, інша - в Константинополі - парафіяльна для слов'ян і варягів, які служили імператору. Були Чи там слов'янські книги або служба велася на грецькій - питання відкрите.
Олег, як відомо, розправившись з Аскольдом і Діром, спорудив гоніння на християн, але зупинити християнізації Русі вже не міг. Його договори з Візантією (907 і 911 гг.) говорять про те, що на Русі вже є свій державний письмова мова. При рівноапостольної Ольги (945-969) київська християнська громада вже мала свою слов'янську літературу і, бути може, не тільки богослужбову.
Коли в XIII столітті складалося житіє св. Володимира, кримські заслуги Кирила і Мефодія ще не були забуті. У збереженому списку житія (XV в.) Обидва хрещення Русі нашаровуються один на одного: В«Сих же віршів никтоже міг протл'коваті, але протл'кова токмо іже древле приходь в Русь філософ учити Володимира, йому ж ім'я Кирило. В»
Охристившись і поріднившись з візантійською династією - єдиною справді імператорської династією, Володимир затвердив той шлях, на якому Русь як така і склалася - тобто шлях В«із варяг у грекиВ» - шлях назустріч християнській культурі і що стоїть за нею культурі всього світу еллінізму. Візантійські подвижники, давньогрецькі поети, юдейські пророки - всі вони в Якоюсь мірою є перші російські письменники, прямо або опосередковано сформували російську словесність.
Перші книги на Русь були привезені з Болгарії (з 988 по 1037 Київ волів мати болгарських митрополитів і лише з падінням Болгарського царства Руська церква перейшла під юрисдикцію Константинополя). Книги, напевно здавалися російським якимось дивом. Книга для християнської свідомості - особливий символ, його не знала ні античність (яка цінувала, звичайно, свої папіруси, але не надавала їм мироустроительной значення), ні давньоєврейська традиція (в Євангелії ми бачимо безліч В«книжниківВ», але жодної книги) *. І в християнстві велико значення Передання, але в першу чергу християнство - це Писання.
Рукописна книга будувалася як храм - її відкривали прикрашені золотом, каменями, рідкісними тканинами В«вратаВ» палітурки. Отомкнув золоті застібки, можна було увійти в книгу. Приступаючи до читання, як при вході в храм, чоловік скоював хресне знамення. Далі слідував текст, заставки, мініатюри, буквиці - свого роду служба аккомпаніруемая фресками та іконами. Та й за часом книга В«будуваласяВ» майже як храм: порию рік, а то й кілька років. Завершивши книгу, її, як і храм, висвітлювали.
На останній сторінці писар, переписували книги (а був цей процес творчим, те саме фольклорному процесу передачі тексту), часто ставив дату і ім'я і писав небудь від себе. Одна з літописів закінчується так: В«Як радіє жених при вигляді нареченої своєї, так радіє переписувач, при вигляді останнього аркуша ... В»
Для створення мініатюр залучалися знамениті ізографи - іконописці. Книга як і ікона, була покликана прикрашати храм або будинок, могла бути особливо цінним подарунком, хоча більшість книг мало В«робочий одягВ» (без золота і самоцвітів) - їх читали кожен день. У будь-якому випадку книга була дорога, не тільки в переносному, але й у прямому сенсі, бо доріг була праця її В«будівельниківВ» доріг і пергамен (вичинена теляча шкіра) - адже паперові книги з'явилися лише в XIV столітті.
За думку дослідників Київська Русь була найбагатшою на книги православної країною. Імовірно в домонгольський період було у вжитку більш ста тисяч книг. До XV століття їх число могло багаторазово зрости. До нас же дійшло (за весь період X-XV ст.) близько тисячі рукописів.
Найдавніші з них: В«Остромирове ЄвангелієВ» (1056-1057) - виготовлено на замовлення новгородського посадника Остромира, В«ІзборникВ» (1073) київського князя Ізяслава, В«Мстиславове євангеліє В»(до 1117 р.) та ін
Крім переведених ще Кирилом і Мефодієм Євангелій і Псалтиря, перекладалися інші біблійні та богослужбові тексти (про них див нижче В«З історії богослужбового співу В»). З перекладних жанрів переважали В«ІзборникиВ» (тобто збірники), які викладали уривки з Св. Письма, висловлювання св. отців і т. п. і часто мали власні назви: В«ЗлатоструйВ», В«ЗлатоустВ», В«ІзмарагдВ» та ін
Збірники полемічного характеру називалися Пале. Пален як правило відкривалися шестодневніком (тобто розповіддю про шість днів творіння), і закінчувалися царюванням Соломона. У Пале наводилися вислови старозавітних пророків, а також античних філософів. Там же публікувалися і всякого роду апокрифи, що знайшли благодатний грунт на Русі.
Ізборники на різні моральні теми, що складаються з повчань св. отців, виписок і притч називалися бджолами. Збірники праць св. отців або їх життєпису (по-грецьки - Патерики) називалися у нас Отечник.
Швидке і широке поширення на Русі отримали такі жанри як повчання, проповідь, послання, похвала, сказання, житіє - вони спиралися не стільки на п...
