Архімандрит Давидового М. Г.
Введення
На російській мові не існує дослідження, спеціально присвяченого мистецтвознавчого аналізу картини Сімоне Мартіні В«Мадонна АннунціатаВ» з зібрання Державного Ермітажу. Відомості про художника і його епохи зустрічаються в загальних працях з історії мистецтв, у ряді спеціальних статей.
Нарис В. Андреєвої, поміщений в першому випуску В«Збірок Московського МеркуріяВ» за 1917 р., [i] докладно висвітлює техніку виконання картини, розкриває характер співвідношення В«італо-візантійськоїВ» і готичної манер у творенні Сімоне Мартіні. Автор відзначає вплив візантійської мініатюри на творчість художників Сієнської школи. Риси візантінізму дослідниця бачить у пристрасті сіенцем до багатої орнаментації, яскравим і чистим кольорам, двомірної просторової організації зображення. Готичне мистецтво збагачує Сієнська живопис піднесеним витонченістю образів і психологізмом. [Ii]
В.Н. Лазарєв у першому томі своєї праці В«Походження італійського Відродження В»[iii] розкриває витоки гуманістичного світогляду, що поклав початок мистецтву Ренесансу, на літературному, філософсько-релігійному, історичному і естетичному рівнях. Дослідник окреслює громадську і політичну ситуацію Італії, зупиняє свою увагу на видних діячів її культури, таких як Фома Аквінський, Бонавентура, Альбертіна муссат, Данте, Якопоне, Марсилій. [iv] Після загальнокультурних екскурсів автор переходить до власне мистецтвознавчої частини роботи, присвяченої художникам Проторенесансу.
Існує ряд путівників по Ермітажу, в яких можна почерпнути деякі відомості про В«Мадонні АннунціатаВ». Путівник Т. Кустодієва і Н. Ліфшиц [v] в короткій формі дає загальні необхідні відомості про картини ермітажний експозиції. Тут йдеться про історію створення та стані картини Сімоне Мартіні, дається розбір художніх прийомів майстра.
Книга М.В. Алпатова В«Художні проблеми італійського ВідродженняВ» [vi] має кілька розділів. Перший розділ являє собою огляд культурної ситуації в Італії XIV-XVI ст. Другий ілюструє розглянутий матеріал конкретними художніми прикладами на часовому відрізку від Джотто до Тінторетто. В кінці дослідження автор звертається до загальних алегорій і символів мистецтва Ренесансу, що образно характеризує основні естетичні та етичні ідеї, вироблені даної епохою.
Дослідження І.Я. Смирнової В«Пам'ятки світового мистецтва. Мистецтво Італії кінця XIII-XV вв. В»[vii] розповідає про таких художників дученто і треченто як Чімабуе, Кавалліні, Джотто, Дуччо. [Viii] Автор говорить про їхні твори, особливо виділяючи у своєму аналізі ті колірні, композиційні і пластичні прийоми, які були типовими для живопису того часу в цілому, а також чисто індивідуальні та новаторські прийоми, які відрізняють творчу манеру того чи іншого художника.
Роботи різних років І.Є. Данилової, об'єднані під загальною назвою В«Мистецтво Середніх віків та Відродження В», [ix] розкривають складну систему взаємозв'язків між мистецтвом середньовіччя і Ренесансу. Дослідниця багато приділяє уваги візантійської традиції в складі образної системи італійського мистецтва XV в. В одній із статей вона виявляє два основні типи іконографічних формул на прикладах російської іконопису, а потім знаходить ті ж самі композиційні схеми в картинах італійських майстрів епохи високого Відродження. [x] І.Є. Данилова показує, яким чином порушення традиційної формули перетворюється в особливу виразний засіб, чинне на підсвідомість глядача. У статті В«Про сюжетної та композиційною роль жесту в живописі Середніх віків і Відродження В»[xi] автор простежує еволюцію розуміння сенсу жесту в образотворчому мистецтві від ритуального жесту середньовіччя до психологічного мови міміки і руху в живопису Ренесансу. Одна зі статей книги І.Є. Данилової присвячена проблемі сприйняття часу і простору людиною Середньовіччя і Відродження, [xii] що виявляється значним для організації простору і часу в живописі.
В 1956 російською мовою видаються В«Життєписи найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих В»Джорджо Вазарі, містять біографію Мартіні, [xiii] яка через великі фактичних неточностей не може бути використана в Як матеріал про художника, але представляє інтерес як літературний пам'ятник п'ятнадцятого століття, що дає уявлення про те, яким був ідеал художника для людини Відродження.
До загальним працям з історії мистецтва італійського Відродження відноситься книга Бернарда Бернсон В«Живописці італійського ВідродженняВ», [xiv] написана у початку століття, але не втратила своєї значимості до наших днів. Особливість цього автора полягає в його винятковому почутті індивідуальної манери художника. Використовуючи метод узагальнення, Бернсон викладає своє розуміння художнього своєрідності різних напрямків італійського мистецтва. [xv] Структура книги організується главами, присвяченими окремим мальовничим школам: Венеціанської, Флорентійської, школам Середньої і Північної Італії. У главі про живописців Середньої Італії є цілий розділ про Симона Мартіні, [xvi] написаний образно і стисло. Автор порівнює Мартіні з Дуччо і бачить головна відмінність між ними в темах їх творів: Дуччо найбільш виразно передає експресивні, трагічні сцени, Мартіні тягне зображення урочистих дійств, виконаних пишнотою і витонченістю більшою мірою, ніж духовним напругою.
Робота Роберто Лон㳠«³д Чімабуе до МорандіВ» [xvii] - це послідовність яскравих і оригінальних есе про образотворче мистецтво. Своє основне завдання автор бачить не в датування окремих творів, не в доказі їх справжності і навіть не в детальному аналізі їх виражальних засобів, а у визначенні та обгрунтуванні художніх достоїнств цих творів. Вже в першому есе В«Судження про дучентоВ» Лонгі показує свою непримиренну позицію до мистецтвознавцям, захопленим тільки проблемами атрибуції та датування, і говорить про необхідності естетичної оцінки. Цікаво, що свої висновки про художню значущості творів дученто автор будує, відштовхуючись від естетичних принципів сучасності. Лонгі вважає головним і самодостатнім ознакою мистецтва індивідуальність і новаторство, немов відмовляючи в праві на існування традиційного мистецтва. Так, іконографічні формули в живописі дученто розцінюються дослідником негативно. Автор концентрує свою увагу на формі поза її смислового наповнення; він забирає в живописі то значення, заради якого вона створювалася, і приписує їй новий зміст, який, по-суті, є її формою. Мова книги відрізняється динамічністю і експресивністю. Глава про дученто допомагає краще зрозуміти сенс тих змін, які відбулися в культурі на шляху на шляху до гуманістичному світогляду Відродження.
В першій частині своєї книги В«Історія італійського мистецтваВ» Дж. К. Арган простежує шлях італійського мистецтва від античності до раннього Відродженню через середні віки. [xviii] Живопис, скульптура, архітектура, створені на території Італії, від стародавніх часів до епохи Проторенесансу, розглядаються автором на тлі історичного, філософського і загальнокультурного контекстів. В книзі присутні розділи, присвячені готичної культури і мистецтва, а також світоглядним і художнім проблемам треченто, що дає представити творчість Сімоне Мартіні, на якому спеціально зупиняється Дж. Арган, невіддільним від цільного образу художньої епохи. Особливо докладно дослідник аналізує В«МаестаВ» Мартіні 1315 і приходить до висновку про куртуазном характері естетики художника. Автор не абсолютизує світське звучання твору, але вказує на його зв'язок з етико-релігійним ідеалом аристократичних верств суспільства того часу. [xix] Концепція, висунута італійським мистецтвознавцем, ілюструється в книзі іншими творами майстри, в яких мальовничий аристократизм проявився з особливою силою.
Відомості про філософській системі італійського Ренесансу можна почерпнути в книгах Л.М. Брагиной, А.Х. Горфункель, В.В. Соколова. [Xx]
Епоха треченто...
