Зміст
Введення
1. Своєрідність В«срібного століттяВ»
2. В«Срібний вікВ» у російській мистецтві
3. Традиції західноєвропейського Відродження у розвитку культури Росії
Висновок
Список літератури
Введення
Рубіж XIX і XX століть ознаменувався російським культурним ренесансом (так визначив цей період Н. Бердяєв), розквітом філософії, мистецтва, літератури, в першу чергу - поезії. Останні десятиліття минулого століття подарували світу потужну плеяду російських поетів, які при всьому різноманітті своїх художніх устремлінь (символізм, акмеїзм, футуризм) стали творцями єдиного культурного феномену, який пізніше і отримав назву В«срібний століття В».
У сферу художніх пошуків утягувалися музика, театр, живопис. Хронологічно він укладається в декілька десятиліть, що передували 1917, але по своєму духовному потенціалу, В«Енергетичним ресурсамВ» цілком зіставимо дійсно зі сторіччям.
В«Срібний вікВ» - епоха відкриттів і експериментів. Художники, поети, музиканти як ніколи багато подорожували по світу, обов'язково відвідуючи мекку європейської цивілізації - Париж. Чужа історія та культура освоювалися російським мистецтвом, проростаючи екзотичними темами та вишуканими формами. Православ'я і католицизм, буддизм і індуїзм, філософія Ф. Ніцше і антропософія Р. Штейнера - духовні витоки російського В«срібного століттяВ». Визначальними координатами стали пафос життєтворчості, мається на увазі неподільність особистості художника і його творіння, а також культ краси, віра в могутність слова, пошуки нової поетичної мови.
З 90-х років XIX століття російська культура переживає потужний зліт. В«Срібним століттям В»у порівнянні зВ« золотим В», пушкінським, прийнято називати в історії російської культури кінець XIX - початок XX в.
До цих пір немає єдиної думки про його хронологічних рамках. Тим не менше його початком (з прологом) справедливо вважають знамениту промову Ф.М.Достоєвського на відкритті пам'ятника О.С. Пушкіну в Москві (1880), а кінцем (з епілогом - громадянською війною) - програмну промову А.А. Блоку В«Про призначення поетаВ» (1921), його смерть і розстріл М. Гумільова в серпні 1921 р., а також В«філософські пароплавиВ» (1922), пов'язані з насильницькою висилкою інтелектуальної еліти за межі радянської Росії. Дві активно діючі тенденції, пов'язані з іменами Пушкіна і Достоєвського, заявили про себе як у народженні нового інтегративного стилю культури В«срібного вікуВ», так і всього нинішнього - гармонійна і трагедійна.
В«Срібний вікВ» є не стільки хронологічний період (1880-1921/22) і тим більше не сума філософських, літературно-естетично, мистецтвознавчих та суспільно-політичних течій, шкіл або напрямків, скільки спосіб мислення художника і філософа. У цьому переконують їх багато декларації про В«новий тип особистостіВ», В«Життєво-творчий метод символізмуВ», В«Новому творчому типіВ», В«Символізм як світорозумінняВ» і т.п. Історична неповторність В«срібного століттяВ» бачилася багатьом насамперед у В«пограничностіВ» склалася Росії ситуації з найпотужнішим конфліктом епох. Одним він представлявся заходом європейської цивілізації, катастрофою християнського світогляду, іншим - таким собі виходом в оновлену життя і мистецтво, обнадійливою можливістю досягти заповітних творчих висот.
1. Своєрідність В«срібного століттяВ»
В«Срібний століття В»- найвагоміший внесок Росії в світову культуру. Інтелектуальне життя тодішньої Росії відрізнялася небувалою насиченістю, прагненням продовжити багато цінні художні традиції, переглянути світоглядний багаж і оновити поетична мова, бажанням воскресити до нового життя мало не всі образи і форми, вироблені загальнолюдської культурою, і разом з тим характеризувалася безліччю експериментів з їх принциповою установкою на В«новизнуВ».
Розмежування творчих сил призвело до розколу художнього світу на два полярних свідомості, визначилися альтернативним сприйняттям епохи В«Переддень і сподіваньВ». У самому загальному плані їх можна розглядати як прихильність до духовної спадщини минулого або його заперечення. Екстенсивний в своїх глобальних шуканнях, В«срібний вік В»був інтенсивним у творчому змісті. Художникам у всіх сферах мистецтва було тісно в рамках сталих класичних правил і зразків. Активний пошук нових форм сприяв появі символізму, акмеїзму, футуризму в літературі, кубізму, абстракціонізму, авангардизму в живописі, символізму в музиці. Поряд з традиційним і поновлюємим реалізмом панівним світосприйняттям і стилем в мистецтві рубежу століть став символізм - Нова форма романтизму.
В творчості (як і в складній соціальній життя) заявляло про себе почуття особистості в людині, її гідності і цінності. Воно виявлялося в самих суперечливих і різноманітних відносинах - до релігії, історії, революції та її різним силам, до природи, в різних співвідношеннях свідомого і несвідомого в структурі самої особистості - в найважливіших аспектах - особистість і свобода, особистість і народ, особистість і культура, соціальна детермінованість трагедії інтелігенції, руйнування особистості інтелігента, його трагічна самотність, роздвоєння і т.д.
В соціокультурному процесі давав себе знати рівень історичного синтезу, глобалізація історії. Сама особистість художника і його героя ставала більш динамічною, відчуваючи свою залученість в круговорот сучасного життя. За суті, таке розуміння особистості на рубежі століть було успадковано всім XX в.
Не випадково проблема свободи, в тому числі свободи творчості, висунулася в центр громадських та літературно-філософських дискусій. Ленінське розуміння свободи творчості як усвідомлене підпорядкування літератора цілям більшовиків було переконливо оскаржене філософом М. Бердяєвим і поетом В. Брюсовим.
В«Срібний століття В»справедливо називають часомВ« великого синтезу В», коли мистецтво мислилося єдиним цілим, з посиленням тенденції до взаємопроникнення різних видів художньої діяльності. Виникають різноманітні сполуки з їх розширенням і збагаченням діапазону засобів - поглибленням виразних можливостей кожного виду мистецтва під певним впливом іншого, що говорить про відродження ідей романтизму в синтезі мистецтв. Примат В«музичногоВ» позначається у творчості О. Блока, А. Бєлого, В. Брюсова, В. Іванова, І. Анненського, М. Кузміна; В«звучніВ» полотна І. Левітана, М. Нестерова, В. Борисова-Мусатова, М. Реріха, М. Чюрльоніса, взаємозбагачувальний творчі шукання А. Скрябіна і поетів К. Бальмонта,
В. Іванова. Поєднання різних художніх мов дозволяло сприйняти образне вміст синтетичного твори з різних сторін. Ідеалом часу стає художник універсального типу, ідеалом злиття мистецтв - театр. Театралізація пронизує всю творчість художників Новітнього часу. Більше того, в уявленні творчої людини рубежу століть театральністю охоплено не тільки мистецтво, але й саме життя - вічна гра, невпинний спектакль, де кожен грає свою роль. Життя, мистецтво і театр змикаються в уявленні про Світ як про вічну грі.
Художнє свідомість В«срібного століттяВ» втілювало в собі різноспрямовані творчі інтереси у сфері всієї російської культури. Гостро звучала проблема призначення мистецтва в житті суспільства і суспільної місії митця, у творчості якого виявлялося як зросле увагу до минулих епох мистецтва, так і прагнення до оновлення.
Ментальність В«Срібного століттяВ» - культ творчості як єдиної можливості прориву до новим трансцендентним реальностям, подолання одвічної російської В«двоічностіВ» - Святого і звіриного, Христа і Антихриста, інтегрального способу осмислення часу і Я в ньому через наполегливі мотиви вільної волі, пошуку Бога, смерті.
В«Російський духовний ренесанс В»став найбільш плідним етапом для російської філософії і культурологи. У російській ренесансної філософії Добро і Зло світу стають абсолют...
