Зміст
Введення
1 ПІВДЕННИЙ УРАЛ
1.1 Історичні передумови і умови становлення народних художніх ремесел російського населення Південного Уралу
1.2 Уральська будинкова розпис
1.3 Каменерізне мистецтво Уралу
1.4 Уральське чавунне литво
1.5 Гончарство і глиняна іграшка
2 Челябінська область
2.1 Каслінское лиття
2.2 Златоустівська гравюра на стали
2.3 Художня обробка міді
3 Оренбурзької області
3.1 Пухову хустку
4 БАШКОРТОСТАН
4.1 Різьба по дереву, посуд з дерева, веретенні вироби
4.2 Бавовняні комбінати
Висновок
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
АЛЬБОМ ДОДАТКІВ
ДОДАТОК А. ПІВДЕННИЙ УРАЛ
ДОДАТОК Б. Челябінськ ОБЛАСТЬ
ДОДАТОК В. Оренбурзька ОБЛАСТЬ
ДОДАТОК Г. БАШКОРТОСТАН
ВСТУП
Залучення сучасної людини до традиційного мистецтва свого народу значимо для його естетичного та етичного виховання, саме на цій основі виростає повага до своєї Землі, Батьківщини, відбувається відродження національної самосвідомості. Це визначається специфікою традиційного прикладного мистецтва як вікового культурного досвіду народу, заснованого на спадкоємності поколінь, передавали своє сприйняття світу, втілене в художніх образах народного мистецтва. Народне мистецтво вражає двома особливостями (поряд з іншими): всеосяжність і єдністю. В«ВсеосяжністьВ» - це пронизанность все, що виходить з рук і вуст людини, художнім началом. Єдність - це, перш всього єдність стилю, народного смаку В»(Д. С.
Лихачов). Народне декоративно-прикладне мистецтво - одна з перевірених часом форм вираження естетичного сприйняття людиною світу.
Народні художні промисли Росії - невід'ємна частина вітчизняної культури. У них втілено багатовіковий досвід естетичного сприйняття світу, звернений у майбутнє, збережені глибокі художні традиції, що відображають самобутність культур багатонаціональної Російської Федерації.
Визначення понять В«промиселВ», В«ремеслоВ» в спеціальній літературі залишається дискусійним. Умовно під ремеслом мається на увазі дрібне ручне виробництво мінових цінностей. Ремесло переважало до появи великої машинної індустрії, частково збереглося поряд з нею до теперішнього часу. Умовність ручного способу виробництва як основою ознаки ремесла, закріпленого В«Статутом про промисловості фабричної і заводський В»1893, проявляється при зіставленні ремісничих закладів з фабричним: В«Мануфактури, фабрики і заводи відрізняються від ремесел тим, що мають у великому вигляді закладу та машини; у ремісників ж немає їх, крім ручних машин і інструментів В».
Безперечним залишається визначення ремесла як професійні заняття, для якого характерні: майстерність ремісника, дозволяє виробляти високоякісні, а часто і високохудожні вироби; дрібний характер виробництва; застосування простих знарядь праці.
Художні промисли є одночасно і галуззю промисловості, і областю народної творчості.
Поєднання традицій і новаторства, стильових особливостей і творчої імпровізації, колективних почав і поглядів окремої особистості, рукотворності виробів і високого професіоналізму - характерні риси творчої праці майстрів і художників промислів.
Неповторні художні вироби народних промислів Південного Уралу улюблені й широко відомі не тільки в нашій країні, їх знають і високо цінують за кордоном, вони стали символами вітчизняної культури, внеском Росії у всесвітнє культурну спадщину.
У вік технічного прогресу, машин і автоматики, стандарту та уніфікації вироби художніх промислів, виконані в основному вручну, в більшості своїй з природних матеріалів, придбали особливе значення.
Ще до середини 20 століття в Росії були затребувані в життя різні види традиційних ремесел, такі як гончарство, ткацтво, ковальство справа і багато інших. У селянському і почасти в міському побуті продовжувала існувати життєва потреба в глиняних посудинах або тканих доріжках, поки на зміну їм не прийшла фабрично-заводська продукція з нових матеріалів. Сьогодні носіїв, хранителів і творців народної художньої культури залишається все менше, особливо у сфері прикладної творчості.
Велике значення в розвитку промислів, а потім і в вивченні їх стану, мали Всеросійські художньо-промислові виставки, влаштовуються у великих російських містах: Москві (1831), Санкт-Петербурзі (1829, 1870, 1902 і далі), Нижньому Новгороді (1896), Казані, Єкатеринбурзі (1887), а також участь російських кустарів в закордонних ярмарках і всесвітніх виставках у Парижі (1900, 1904), Лейпцигу (1907 та ін.) У вивченні розвитку фабрично-заводської і кустарної промисловості Південного Уралу важливе значення мають дослідження М.Д. Машина. Вчений, спираючись на документальні матеріали, показує рівні і обсяги розвитку дрібнотоварної промисловості і цікавлять нас ремесел по обробці волокнистого сировини (ткацьке), дерева, берести, металу. Основні тенденції розвитку кустарної промисловості Уралу різних періодів вивчалися також істориками А.А. Кандрашенковим, П.А. Вагиной, Л.В. Ольховий. Питання впливу дрібнотоварної промисловості Уралу на декоративно-прикладне мистецтво краю другої половини 19 початку 20 століття ставить і висвітлює в наукових статтях Л.Б. Алімова.
Центральною темою досліджень Б.В. Павловського стало декоративно-прикладне мистецтво промислового характеру (чавунне лиття, каменерізне мистецтво, художня обробка зброї, вироби з міді, розпис металевих виробів, фаянс, фарфор).
Метою даної роботи для мене було вивчення художніх промислів і діяльність підприємств, що займаються випуском виробів художніх промислів по Південному Уралу, їх розвитку і розміщення на територіях: Челябінській, Оренбурзькій областях і Башкортостані. Для цього ставляться наступні завдання:
1) вивчити систему формування центрів художніх ремесел на Південному Уралі,
2) внаслідок чого сталося формування тих, чи інших центрів художніх ремесел на Південному Уралі, Оренбурзької, Челябінській областях і Башкортостані,
3) скласти кілька альбомів - додатків, що складаються з найбільш важливих ілюстрацій різних видів художніх ремесел.
1 ПІВДЕННИЙ УРАЛ
1.1 Історичні передумови і умови становлення народних художніх ремесел російського населення
Своїм корінням народне мистецтво і художні промисли йдуть у сиву давнину, коли людина жила в умовах первіснообщинного і родового ладу. Засоби існування він видобував примітивними способами. Усяка діяльність в первісному суспільстві могла бути тільки колективною. Поділ праці здійснювалося лише на працю чоловічий (війна, полювання) і працю жіночий (приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства); в той час навіть керамічне виробництво було домашнім жіночим справою. Необхідність спільної праці зумовила загальну власність на знаряддя праці, на землю, на продукти виробництва. Майнової нерівності ще не було.
Зачатки мистецтва тоді теж носили колективний характер. Виготовляючи знаряддя праці, полювання та війни, посуд, одяг та інші необхідні в побуті предмети, людина прагнула надати їм красиву форму, прикрасити їх орнаментом, тобто робив тим самим звичайні речі творами мистецтва. Нерідко форма виробу і його орнамент мали ще й магічне, культове призначення. Так, один і той же предмет міг одночасно задовольняти реальні потреби людини, відповідати його релігійним поглядам і відповідати його розумінню краси.
Ця нерозчленованість, злитість функцій древнього мистецтва була характерною рисою і мистецтва древніх східних слов'ян, яке було невіддільне від їхнього побуту. Найпершим виробництвом, що виділився в самостійне ремесло в місті і на селі, було обробка металу.
Стародавня Русь знала майже всі види сучасної художньої металообробки, але головними була кування, лиття, карбування, філігрань і зернь.
...
