Європейська культура XX століття
ЗМІСТ
1. ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА XX століття
1.1 В«Епоха вибуху В»і духовну кризу західного суспільства
1.2 Художні течії XX століття
Список використаних джерел
1. ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА XX століття
1.1 В«Епоха вибухуВ» і духовна криза західного суспільства
Розпочатий ще в XVIII в. процес прискорення розвитку європейської культури і цивілізації досяг у XX ст. небувалих масштабів. Виключно виросли темпи технологічного оновлення, в внаслідок чого покоління техніки стали змінюватися швидше, ніж покоління працівників. Бурхливе зростання наукового знання і розвиток засобів масової комунікації обрушили на людей лавину постійно оновлюваною інформацією. Ускладнився процес соціалізації та психологічної адаптації до культурних зрушень, знизилася значимість традицій. Зміни в виробничо-економічної та соціально-політичної сферах життя суспільства супроводжувалися кризовими тенденціями в культурі.
На початку століття в ключових галузях економіки затвердилося панування великих монопольних об'єднань. Негативними наслідками монополістичного капіталізму з'явилися глибокі економічні кризи, які супроводжувалися бурхливими рухами соціального протесту. В результаті європейське суспільство прийшло до усвідомлення необхідності урівноваження мощі монополій контролюючої та регулюючої діяльністю держави, одним із важливих завдань якого ставало вирішення соціальних проблем. У Західній Європі до середини
XX в. утвердився державно-монополістичний капіталізм. У Радянському Союзі і після Другої світової війни в країнах Східної Європи соціалістична економіка перебувала під більш жорстким, тотальним контролем держави за виробництвом, обміном, розподілом продукції і виконанням соціальних програм. У післявоєнний період регульована західна економіка забезпечувала стійке зростання добробуту певних категорій громадян, що призвело до становлення суспільства масового споживання. Після нафтової кризи 1973 р. в багатьох західних країнах вплив держави на економіку стало поступово зменшуватися і фінансування державних соціальних програм скорочувалося (Цього не відбувалося у Швеції, Норвегії, Фінляндії, інших країнах субсидіарного капіталізму). В останні двадцять років там все більш активно пропагується спірна ідея повернення до принципу вільної конкуренції і В«Ринкової саме регуляціїВ». В цілому ж остання третина XX в. ознаменувалася формуванням неоднорідного постіндустріального (інформаційного) суспільства.
На тлі стабілізації матеріального життя в західному суспільстві спостерігався глибоку кризу в духовній сфері. Все більше втрачалися віра в базові цінності новоєвропейської культури. Ідеї вЂ‹вЂ‹свободи, рівності, братерства, загального процвітання виявилися далекі від дійсності. Програми революційного перебудови суспільства не виправдали себе. Для переважної більшості людей історія фактично випала з-під раціонального контролю. В ній відбувалися події, які ніхто не передбачав (Наприклад, пов'язані з самою руйнівною Другою світовою війною). Культ розуму змінився сумнівом у його творчій могутності і контролюючих можливостях. І як наслідок - звернення філософії і мистецтва до нераціональним формам буття людини і пізнання світу, рефлексія знеособлених поверхневих форм комунікації і тотальної смислоутрати. Криза раціоналізму і гуманізму в XX в. доповнився тенденцією до знецінення ідеалів, які позбулися статусу якихось загальних і необхідних істин.
Потужним каталізатором зростання иррационалистических тенденцій в XX в. стали Перша і Друга світові війни, які з усією очевидністю продемонстрували той факт, що культура - всього лише тонкий шар людського життя, який може бути знищений в одночас; та навіть, здавалося б, освічений і цивілізований народ не застрахований від впадання в В«до культурний станВ». В«ОбробленийВ» аморальними жорстокими політиками, він може відійти від будівництва своєї життя на розумних підставах. І тоді в людській натурі, отруєної отрутою націоналізму і шовінізму, пробуджуються несвідомі ірраціональні імпульси нелюдського поводження. На них робив ставку німецький та інший фашизм.
Криза класичного ідеалу раціональності проявився і в інтелектуальній сфері. Тут все більш виразно розрізнялися фрагментарність і еклектичність, сумнів у розумному устрій світу. Це призводило до зосередження уваги на внераціональний формах психіки і пізнання: підсвідомості, понад свідомості, містичної інтуїції, паранормальних станах. З'явилися (або були трансформовані з далекого минулого) такі моделі поведінки та комунікації, в яких фактично не вимагалися розум і усвідомлення сенсу того, що відбувається. У ролі таких виступили містичний ритуал, валить у магічний транс; В«розкрученийВ» політичний мітинг, де діють В«закони натовпуВ»; галаслива дискотека, своїми музичними та танцювальними ритмами присипляє свідомість людини, і т.п. Наркотичні речовини, що породжує забуття, бездумні розваги продукція літературного, естрадного, телевізійного та ін кітчу, комп'ютерні ігри стали новітніми засобами створення ефекту ілюзорного існування, що не потребує власних духовних зусиль. У результаті широкого поширення набув квазіігровой, імітаційний спосіб існування. Публічне життя у розрізі В«соціальної видимості В»перетвориласяВ« на гігантську шоу-індустрію, тобто в систему дій і відносин, здійснюваних не заради їх внутрішнього змісту і людської значущості, а напоказ В»(А. С. Соколов), заради Ілюзіон демонстрації. Сфабриковані технології створення відчуженого Я не вимагають В«бутиВ», а роблять достатнім В«здаватисяВ».
Радикальне переосмислення спадщини культури Нового часу торкнулося і науки. Власне внутрішній розвиток цього феномена культури призвело до появи некласичної, а в останній третині XX ст. пост класичної парадигм, що значно змінило колишню картину світу. Цьому сприяли відкриття подільності атома (Е. Резерфорд, Ф. Содді, Н. Бор), теорія відносності (А. Ейнштейн), квантова теорія (Н. Бор, М. Планк, В. Гейзенберг), еволюційна модель Всесвіту (А. Фрідман). Нові методологічні принципи сучасної науки - релятивізм і плюралізм - Були трансформовані в основні світоглядні установки культури постмодернізму.
Змінилося ставлення до науці в суспільстві. Розвиток техногенної цивілізації породило серйозні екологічні та ресурсні проблеми. Зросли можливості використовувати наукові відкриття як інструмент військового насильства і джерело наживи. Це змусило задуматися над необхідністю коригувати розвиток науки етичними критеріями, співвідносити технічні досягнення з гуманістичними принципами. Стало очевидно, що наука сама по собі не робить людину більш моральним і духовно багатим. Передові вчені тільки підходять до вирішення глобальних проблем, пов'язаних з виживанням людства, досягненням соціальної справедливості, подоланням небезпеки регіональних та світової воєн і т.п. В останній третині XX в. відновився інтерес до окультних навчань, астрології, виникли нові й були реставровані старі квазірелігійні доктрини, навколонаукові концепції.
Незважаючи на всі витрати, наука зберегла передові позиції в культурі. Вчені XX в. зробили прорив в дослідженні природи і суспільства, що дає підставу назвати минуле сторіччя Згодом науково-технічної революції (НТР).
У зв'язку з НТР виникла суперечка про роль техніки в культурі. Культ техніки склався в європейському суспільстві ще вXIX в. слідом за виникненням машинного виробництва. Удосконалення техніки і технології як знаряддя панування людини над природою стало метою суспільного розвитку і розглядалося як спосіб вирішення соціальних проблем, а десь - як панацея від усіх лих.
У XX в. техніка стала грати зростаючу роль в соціокультурному процесі, що послужило приводом для її ...
