Введення
Що збирає у святкові дні під відкритим небом величезна кількість людей? Що кличе їх на площі і вулиці міст, об'єднує в багатоликі групи, змушує співати, танцювати, затівати ігри? У святкуванні, в народному святковому дійстві, люди повніше відчувають себе як єдине ціле, як націю, як народ. Вийшовши з кола відчуженості, обмежених інтересів, люди відчувають себе творцями історії. Довга історія існування народного свята доводить його життєстійкість і вимагає подальшого багатогранного осмислення і дослідження. Тим більше, що концепція розвитку народної художньої культури та духовності народу теж містить в собі свято як найважливіший елемент.
Культура народного свята виховує кожну особу і весь колектив, учить людей вмінню виражати почуття солідарності. Свято піднімає настрій, концентрує творчу енергію мас, виражає колективні емоції. Акумулюючи їх, свято розкриває щирі, ідеальні устремління людей. Тут кожна людина - виконавець і глядач, творець і учасник особливої вЂ‹вЂ‹життя зі своїми формами колективної поведінки, обумовленого традиціями, звичаями, ритуалами, церемоніями і обрядами.
Свята мають настільки ж тривалу історію, як і сама культура. Вивчення свята в минулому в основному зводилося до вивчення видовищних мистецтв. Сьогодні у зв'язку з ускладненням в сучасному суспільстві нових взаємин праці і дозвілля, з підвищенням значущості проблем комунікації в сучасному світі, ці аспекти вимагають свого поглибленого дослідження.
Актуальність дослідження пояснюється тим, що в силу об'єктивних і суб'єктивних причин велика частина духовної спадщини та предметів народної святкової культури виявилася втрачена. Процес безповоротної втрати цього народного надбання продовжується і в наші дні. Створюється критична ситуація, при якій ми можемо через деякий час позбавити сучасне і наступне покоління найцінніших пластів народної культури і тим самим остаточно зруйнувати духовну зв'язок сучасників з культурними традиціями і творчим досвідом минулих поколінь. З цього випливає, що проблема збереження традицій народних свят набуває важливий характер, і вирішувати цю проблему треба, починаючи з занять в навчальних закладах. Вже в початкових класах підростаюче покоління має долучатися до народних традицій.
Як відомо, спосіб життя відображає не тільки певний спосіб суспільного виробництва, специфічні риси тієї чи іншої суспільно-економічної формації, але й культурно-етнічне спадщина кожного народу, соціальний зміст життя людей, форми їхньої поведінки, звичаї, вдачі, які відповідають пануючому типу суспільних відносин. Вікові сподівання і мрії про розквіт людської особистості, про народне щастя, що знайшли яскраве втілення у фольклорі народів Росії, дивно співзвучні ідеям всебічного, гармонійного розвитку людини. Саме тому так актуальний, сьогодні виховний потенціал народних традицій та фольклору. Вони дозволяють позбавити святково-обрядову дію від пасивної видовищності, перетворити театралізовані форми художньо-масової роботи в соціально-культурну самодіяльність людей, органічно пов'язану з їхньою працею, побутом, усією життєдіяльністю.
Мета дослідження: вивчити і проаналізувати народні традиції через призму побудови народного свята в сучасній режисурі.
Завдання дослідження :
В· Розглянути язичницькі обряди, як коріння народного свята
В· Вивчити місце народних традицій та фольклору в театралізованому святково-обрядовому дії
В· Вивчити і проаналізувати особливості режисури народного свята і драматургія святкового обрядового театралізованого дійства
В· Визначити ідейно-тематичний аналіз сценарію народно-обрядового свята В«У нас нині Семик - Трійця В»С.К. Борисов
В· Розробити задум сценарію конкурсно-розважальної програми В«Сонечко червоно гори, гори ясно В»
Предмет дослідження : народне свято і особливості його драматургії в сучасній режисурі.
При написанні даної курсової роботи використовувалися численні літературні джерела. Так, наприклад, була взята робота С.К. Борисова В«Основи драматургії театралізованого дійства В», в якій автор звертається до розгляду драматургії святково-обрядового театралізованого дійства. Він аналізує поняття обряд і церемоніал, С.К. Борисов говорить про їх містичних, символічних і ігрових особливостях. А.Ф. Некрилова В«Російські народні міські свята, розваги і видовища. Кінець XVIII - початок XX століття В»розповідає нам про традиціях і звичаях, дає точні визначення яскравим майданних уявленням того часу. А.А. Коновіч в своїй роботі В«Театралізовані свята та обряди в СРСР В»вивчив і проаналізував особливості режисури народного свята, складності написанні сценарію для театралізованого народного свята, він піднімає проблеми з якими стикається режисер театралізованого представлення при роботі з режисурою народного свята. Це основні літературні джерела, на які я спиралася при виконанні даної роботи.
1 . Народне свято як форма театралізованого дійства
1.1 Язичницькі обряди - коріння народного свята
Язичництво - це загальна назва всіх споконвічних вірувань різних народів, що беруть свій початок з глибини століть. Слов'янське язичництво - це наша віра, віра всього слов'янського народу. Одного з найдавніших народів, в який входять сьогодні: російські та українці, білоруси та поляки, чехи та словаки, болгари і македонці, серби і чорногорці, словенці й хорвати. Всі ми розуміємо один одного без особливої вЂ‹вЂ‹праці, оскільки у нас спільну мову. Ми печемо млинці, проводжаючи Масляну - Морену і розповідаємо стародавні казки про Бабу - Ягу. Хліб у нас до цих пір всьому голова, а гостинність в честі. На Купалу ми стрибаємо через багаття і шукаємо квітучий папороть. У наших будинках разом з нами живуть домовики, а в річках і озерах купаються русалки. Ми ворожимо на Коляду, а іноді просто підкидають монету. Ми шануємо наших предків і в день пам'яті залишаємо їм підношення. Хворості да хвороби ми лікуємо травами, а від упирів - вампірів використовуємо часник да осиковий кіл. Ми загадуємо бажання, сидячи між Теско і плюємо через ліве плече, зустрівши чорну кішку. Гаї та діброви для нас святі, а з джерел ми п'ємо цілющу воду. Ми заговорюємо, рибальські снасті і читаємо обереги від вроків. Молодецтво молодецька знаходить себе в кулачних боях, а в разі біди наші хоробрі воїни відведуть її від слов'янської землі. І так буде завжди з століття в століття, бо ми є внуки Дажбожого.
На першому етапі уявлення давніх слов'ян були пов'язані з обожнюванням сил природи, яка представлялася населеній безліччю духів, що відбилося і в символіці давньослов'янського мистецтва. Слов'яни поклонялися матері-землі, символом якої були візерунки, що зображують великий квадрат, поділений на чотири малих квадрата з точками в центрі - знак зораного поля. Досить розвинені були водяні культи, так як вода вважалася стихією, з якої утворився світ. Вода населялась численними божествами - русалками, водяними, на честь яких влаштовувалися спеціальні свята - русалії. Символом води в мистецтві зазвичай служили качки та гуси. Шанувалися ліси і гаї як житла богів. Господарем язичницького лісу був Ведмідь - самий сильний звір. Він вважався захисником від усякого зла і покровителем родючості. Деякі племена своїм предком вважали Вовка і шанували його як божество. З травоїдних тварин найбільш шанувалася Олениха (Лосиха) - найдавніша слов'янська богиня родючості, неба і сонячного світла. Серед домашніх тварин слов'яни більш інших почитали Коня. У вигляді золотого Коня, що біжить по небу, їм уявлялося сонце. На початку I тис. н.е. давньослов'янські божества приймають антропоморфну ​​форму, тобто звірині риси в образах божеств поступово поступаються місцем людським. Головними серед них стають боги - Св...
