Федеральне агентство з освіти
державних освітніх УСТАНОВА ВИЩОЇ ОСВІТИ
Кафедра В«Реклама і зв'язки з громадськістюВ»
ДОПОВІДЬ
з дисципліни В«ЕтнологіяВ»
на тему: Український народ
Набережні Челни 2010
Зміст
1. Предки сучасних українців, історична земля
2. Чисельність українського народу
3. Українська мова, її діалекти, специфічні риси
4. Ментальні й психологічні особливості українського народу
5. Зовнішній вигляд, расові ознаки
6. Обряди, традиції, культи українського народу
Список використаної літератури
1. Предки сучасних українців, історична земля
Українці (укр. українці; історичне самоназва русини (Укр. русини)) - східнослов'янський народ, проживає переважно на території сучасної України. Серед слов'янських народів є третім за чисельністю після росіян і поляків.
Українці разом із спорідненими росіянами і білорусами відносяться до східних слов'ян. До українців відносять також поліські етнографічні групи: ряд західно-українських етнографічних груп (Бойки, гуцули, лемки, закарпатські русини, причому багато представників останньої групи саме ідентифікують себе як окремий від українського народ).
Прапор українського народу можна переглянути на малюнку 1.
Рис. 1 Прапор українського народу
Предки українців - Русь (народ), слов'янські племена поля
н, древлян, тиверців, сіверян, уличів, волинян (дулібів) і білих хорватів поряд з іншими племенами увійшли до складу середньовічного давньоруської держави - Київської Русі (IX-XII ст.), а пізніше, після його розпаду - Галицько-Волинське князівство (XII-XIV ст.), Переяславське князівство, Київське князівство, Чернігівське князівство. Пізніше землі увійшли до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтского, потім - до Речі Посполитої, і до результату XVIII століття всі землі нинішньої України, за винятком Галичини, Закарпаття і Буковини, увійшли до складу Російської імперії.
Починаючи з XIV століття територія сучасної України виявилася розділеною між Литвою (Великим князівством Литовським, Руським і Жемойтскім), Польщею та Молдавією. Велике князівство Литовське при цьому відіграло сприятливу роль, увібравши в себе основну частину земель Південно-Західної Русі і розвинувши її традиції.
З кінця XV століття почалися набіги затвердилися в Північному Причорномор'ї татарських ханів. Чималу роль в історії сучасної України відіграло козацтво і створене ним в нижній течії Дніпра адміністративно-військову освіту XVI-XVIII ст. Запорізька Січ.
У XVII столітті важливим моментом етнічної історії населення сучасної України були подальший розвиток ремесла і торгівлі, зокрема, в містах, що користувалися магдебурзьким правом, ремісники в яких були об'єднані в цехи зі своїм статутом і внутрішнім самоврядуванням. Ще більш важливим моментом в етнічній історії стало створення в результаті визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козачого держави - Гетьманщини. У 1654 році значна частина українських земель разом з Києвом добровільно переходить під протекторат Росії, а до результату XVIII століття, після Третього поділу Польщі, поза територією Російської імперії виявляється лише Галичина зі Львовом, яка відійшла до Австро-Угорщини, а також Закарпаття і Буковина.
У XVIII столітті на території сучасної України вже є розвинена за мірками свого часу система світської освіти, що включає багато сотень початкових В«полковихВ» шкіл, колегіуми та академії (в Києві та Чернігові).
У XVII столітті відбулося переміщення значних груп селян і козаків з перебував у складі Польщі Правобережжя, а також з Подніпров'я на схід і південний схід, освоєння ними на території Російської імперії порожніх степових земель і утворення так званої Слобожанщини, а потім - з падінням Кримського ханства - і В«НоворосіїВ». Згідно Всеросійського перепису населення 1897 р., представники малоросійської мовної групи російського мови (за формулюванням перепису) чисельно домінували на всій українській (в нинішніх кордонах України) території Російської імперії, за винятком Одеси, інших великих міст (крім Полтави), Південної Бессарабії (Буджаку) і Криму.
Історичним центром становлення українського народу було Середнє Подніпров'я - Київщина, Переяславщина, Чернігівщина. Важливу роль в етногенезі українців зіграли галицькі (у період, коли вони перебували під владою Австро-Угорщини) і волинські землі.
У Харкові 24-25 грудня 1917 відбувся перший Всеукраїнський з'їзд Рад, що проголосив Україну Радянською республікою.
Територія УРСР від усієї території СРСР Можна простежити на рис. 2
Рис. 2 Територія УРСР
2.Чісленность українського народу
Станом на 1 жовтня 2010 чисельність населення України склала 45822214 осіб, з них 31 444 122 - міське населення і 14378092 - сільське. Постійне населення України на 1 жовтня 2010 року налічувало 45641859 чоловік. За січень-вересень 2010 року природний спад населення склала 152 272 чоловік. У 2009 році коефіцієнт народжуваності склав 11,1 на 1000 чоловік, коефіцієнт смертності - 15,3, а природний спад - 4,2.
Структура розселення українського народу така:
Діаспора - 8 200,0 тис. чол. (17,9%), у тому числі:
В· Ближнє зарубіжжя (Країни СНД і Балтії) - 4 714,6 тис. чол. (57,5%)
o Росія - 4943, 0 тис. чол.
o Молдавія (і Придністров'я) - 620 тис. чол. (1991 - 600,4 тис. чол.),
o Казахстан - 547,0 тис. чол. (1991 - 896,2 тис. чол.),
o Білорусія - 237,0 тис. чол. (1991 - 291,0 тис. чол.),
o Узбекистан - 104,0 тис. чол. (1991 - 153,2 тис. чол.),
o Латвія - 62,0 тис. чол. (2000 - 69,3 тис. чол.),
o Киргизія - 50,0 тис. чол. (1991 - 71,2 тис. чол.),
o Таджикистан - 40,0 тис. чол. (1991 - 11,0 тис. чол.),
o Азербайджан - 29,0 тис. чол. (2000 - 32,3 тис. чол.),
o Естонія - 29,0 тис. чол. (1991 - 39,6 тис. чол.),
o Туркменія - 23,0 тис. чол. (1991 - 35,6 тис. чол.),
o Литва - 22,0 тис. чол. (1991 - 44,8 тис. чол.),
o Грузія - 7,0 тис. чол. (1991 - 52,4 тис. чол.),
o Вірменія - 1,6 тис. чол. (2000 - 3,5 тис. чол.);
В· Дальнє зарубіжжі - 3 485,4 тис. чол. (42,5%):
o США - 1 120,0 тис. чол. (2004 - 890,0 тис. чол., 2000 - 751,5 тис. чол.),
o Канада - 1 054,3 тис. чол.,
o Бразилія - ​​1 010,0 тис. чол. (1996 - 950,0 тис. чол.),
o Аргентина - 350,0 тис. чол.,
o Німеччина - 128,1 тис. чол. (1990-і - 30,0 тис. чол.),
o Португалія - ​​66,0 тис. чол.,
o Румунія - 61,4 тис. чол. (2000 - 65,8 тис. чол.),
o Словаччина - 55,0 тис. чол. (1990-і - 35,0 тис. чол.),
o Франція - 45,0 тис. чол. (2000 - 35,0 тис. чол.),
o Польща - 40,0 тис. чол. (1990-і - 350,0 тис. чол.),
o Сербія - 35,0 тис. чол. (2000 - 25,2 тис. чол.),
o Австралія - 30,0 тис. чол. (2000 - 35,0 тис. чол.),
o Великобританія - 25,0 тис. чол. (1990-і - 35,0 тис. чол.),
o Чехія - 22,0 тис. чол. (2000 - 15,3 тис. чол.),
o Ізраїль - 20,0 тис. чол.,
o Китай - 20,0 тис. чол.,
o Італія - 15,5 тис. чол.,
o Парагвай - 12,0 тис. чол.,
o Уругвай - 10,0 тис. чол. (1990 - 5,0 тис. чол.),
o Хорватія - 5,8 тис. чол.,
o Боснія і Герцеговина - 4,6 тис. чол.,
o Ліван - 4,0 тис. чол.
o Угорщина - 3,5 тис. чол.,
o Венесуела - 3,5 тис. чол.,
o Австрія - 3,0 тис. чол. (1990-і - 5,0 тис. чол.),
o Бельгія - 3,0 тис. чол.,
o Нідерланди - 2,0 тис. чол.,
o Південна Африка - 2,0 тис. чол.,...
