Міністерство культури Російської Федерації
Федеральне державне освітній установа вищої професійної освіти
Московський державний університет культури і мистецтв
Хореографічний факультет
Кафедра народного танцю
Реферат
по предмету
Обрядова культура регіонів Росії
Історія танцювальної культури Карелії
Виконала: студентка
гр. 142-Н заочного відділення
Понкратенкова А.А.
Викладач: Бадмаєва Т.Б.
Москва 2009
Введення
Народна творчість - це художнє, народне мистецтво, фольклор, художня творча діяльність трудового народу; створювані народом і існуючі в народних масах поезія, музика, театр, танець, архітектура, образотворче і декоративно-прикладне мистецтво. У колективному художній творчості народ відображає свою трудову діяльність, суспільний і побутовий уклад, знання життя і природи, культи і вірування. В Н. т., сформованому в ході суспільної трудової практики, втілені погляди, ідеали і прагнення народу, його поетична фантазія, багатющий світ думок, почуттів, переживань, протест проти експлуатації і гніту, мрії про справедливість і щастя. Що ввібрала в себе багатовіковий досвід народних мас, н. т. відрізняється глибиною художнього освоєння дійсності, правдивістю образів, силою творчого узагальнення.
Найбагатші образи, теми, мотиви, форми н. т. виникають у складній діалектичній єдності індивідуального (хоча, як правило, анонімного) творчості і колективного художньої свідомості. Народний колектив століттями відбирає, удосконалює і збагачує знайдені окремими майстрами рішення. Спадкоємність, стійкість художніх традицій (в рамках яких, в свою чергу, проявляється особиста творчість) поєднуються з варіативністю, різноманітним перетворенням цих традицій в окремих творах.
Колективність Н. т., складова його постійну основу і невмир
ущу традицію, виявляється в ході всього процесу формування творів або їх типів. Цей процес, що включає імпровізацію, її закріплення традицією, подальше вдосконалення, збагачення і часом оновлення традиції, виявляється надзвичайно протяжним в часу. Характерно для всіх видів Н. т., що творці твору є одночасно його виконавцями, а виконання, в свою чергу, може бути створенням варіантів, збагачують традицію; важливий також найтісніший контакт виконавців з сприймають мистецтво людьми, які самі можуть виступати як учасники творчого процесу. До основних рис Н. т. належить і довго зберігається нерозчленованість, високохудожній єдність його видів: у народних обрядових дійствах зливалися поезія, музика, танець, театр, декоративне мистецтво; у народному житлі архітектура, різьблення, розпис, кераміка, вишивка створювали нероздільне ціле; народна поезія тісно пов'язана з музикою і своєю ритмічністю, музикальністю, і характером виконання більшості творів, тоді як музичні жанри зазвичай пов'язані з поезією, трудовими рухами, танцями. Твори і навики Н. т. безпосередньо передаються з покоління в покоління.
Н. т. з'явилося історичною основою всієї світової художньої культури. Його початкові принципи, найбільш традиційні форми, види і почасти образи зародилися в глибокій старовині в умовах докласового суспільства, коли всі мистецтво було творінням і надбанням народу (див. Первісне мистецтво). З соціальним розвитком людства, сформированием класового суспільства, розподілом праці поступово виділяється професіоналізованих "високе", "вчене" мистецтво. Н. т. також утворює особливий пласт світової художньої культури. У ньому виділяються різні за соціальним змістом шари, пов'язані з класовою диференціацією суспільства, але до початку капіталістичного періоду Н. т. повсюдно визначається як колективне традиційне мистецтво трудящих мас села, а потім і міста. Органічний зв'язок з корінними принципами світогляду народу, поетична цілісність ставлення до світу, безперестанна шліфовка обумовлюють високий художній рівень народного мистецтва. До того ж Н. т. виробило особливі форми спеціалізації, спадкоємності майстерності та навчання йому.
Н. т. різних, найчастіше далеко віддалених один від одного народів володіє безліччю загальних рис і мотивів, що виникли в схожих умовах або успадкованих із загального джерела. Разом з тим Н. т. століттями вбирало в себе особливості національного життя, культури кожного народу. Воно зберегло свою життєдайну трудову основу, залишилося криницею національної культури, виразником народної самосвідомості. Це визначило силу і плідність впливу Н. т. на все світове мистецтво, про що свідчать твори Ф. Рабле і В. Шекспіра, А.С. Пушкіна і Н.А. Некрасова, П. Брейгеля і Ф. Гойї, М.І. Глінки та М.П. Мусоргського. У свою чергу Н. т. багато що сприйняло від "високого" мистецтва, що знайшло різноманітне вираження - від класичних фронтонів на селянських хатах до народних пісень на слова великих поетів. Н. т. зберегло коштовні свідоцтва революційних настроїв народу, його боротьби за своє щастя.
В умовах капіталізму, потрапивши в сферу буржуазних суспільно-економічних відносин, Н. т. розвивається украй нерівномірно. Багато його гілки деградують, повністю зникають або перебувають під загрозою витіснення; інші втрачають свої цінні риси, індустріалізіруясь або пристосовуючись до вимог ринку. У 19 в. зростання національної самосвідомості, демократичні і національно-визвольні рухи, розвиток романтизму пробуджують інтерес до Н. т. В кінці 19 - 20 ст. посилюється вплив фольклору на світову культуру, відновлюються деякі втрачені галузі Н. т., організовуються музеї і суспільства його охорони. Разом з тим державне і приватне меценатство частенько підпорядковує Н. т. комерційним цілям, інтересам "індустрії туризму", для чого культивує в ньому найбільш архаїчні риси і релігійно-патріархальні пережитки.
У соціалістичному суспільстві створено умови для збереження і розвитку Н. т.; наслідуючи і стверджуючи національні народні традиції, воно переймається ідеями соціалізму, пафосом віддзеркалення нової, зміненій дійсності; Н. т. користується систематичною підтримкою держави і громадських організацій, його майстрам присуджуються премії та почесні звання. Створена мережа науково-дослідних установ - інститутів та музеїв, що вивчають досвід Н. т. п сприяють його розвитку. Багато традиційні жанри Н. т. відмирають (наприклад, обрядовий фольклор, змови, народна драма), але інші знаходять нове місце в житті. Народжуються і нові форми художньої культури народних мас. Інтенсивно розвивається художня самодіяльність (Хори, хореографічні колективи, народні театри і т.д.), що має іншу природу, ніж Н. т., але почасти використовує його спадщина. Створені за багато століть високі зразки Н. т. зберігають значення вічно живого культурної спадщини, скарбниці художнього досвіду народних мас.
Народне творчість
Народна поетична творчість - масове словесне художня творчість того чи іншого народу; сукупність його видів і форм, що позначається в сучасній науці цим терміном, має й ін назви - народна словесність, усна словесність, народна поезія, фольклор. Словесне художня творчість виникло в процесі формування людської мови. У докласовому суспільстві воно тісно пов'язане з ін видами діяльності людини, відображаючи начатки його знань і релігійно-міфологічних уявлень. В процесі соціальної диференціації суспільства виникли різні види і форми усної словесної творчості, виражало інтереси різних суспільних груп і прошарків. Найважливішу роль у його розвитку відігравала творчість трудових народних мас. З появою писемності виникла література, історично пов'язана з усним Н. т.
Колективність усного Н. т. (що означає не тільки вираження думок і відчуттів колективу, але перш за все - процес колективного створення і поширення) обумовлює варіативність, т. тобто мінливість текстів в процесі їх побутування. При цьому зміни могли бути вельми різними - від незначних стилістичних варіацій ...
