ВСТУП
Складність явищ національної психології змушує з особливою ретельністю поставити питання про те, де кореняться причини національних особливостей людей. В дослідженнях були перебрані численні причини цих відмінностей: в теоріях В«Народного духуВ» вони були пояснені початкової заданістю, в різних біологічних інтерпретаціях суспільного процесу вони часто розглядалися як генетично обумовлені, як належать расі; коріння цих відмінностей відшукувалися також в антропологічних, фізичних особливостях людей, в географічних умовах їх існування і т.д. Незадоволеність цими концепціями повернула дослідників особою до аналізу історично сформованих економічних, соціальних і культурних умов життя. [1]
Етнопсихологія накопичила достатньо великий і цікавий матеріал щодо особливостей психологічного складу і поведінки людей, обумовлених їх етнічної приналежністю. Проте вже на досить ранніх етапах досліджень було встановлено, що коло ознак, що дозволяють одній етнічній групі відрізнити себе від інших, тим виразніше, чим менша етнічна спільність береться в Як предмет дослідження. Особливо добре цей матеріал В«піддававсяВ» дослідженню в тому випадку, коли бралися найменш розвинені - найбільш ізольовано живуть племена. Тому величезна більшість досліджень в традиційної етнопсихології здійснено на матеріалі племен, що населяють острови Тихого і Атлантичного океанів, таких як Таїті, Гаїті та ін Хоча в цих дослідженнях і встановлювалася залежність етнічної психології від умов життя групи, самі умови в даній конкретній ситуації були вельми специфічними. Перенесення результатів подібних досліджень на великі сучасні нації неможливий, так як при переході до цих нових об'єктах дослідження необхідно включення ще цілого ряду факторів, що в принципі може змінити сформовану картину. Тому, незважаючи на цінність окремих робіт і їх високу якість, вони залишаються корисними на вельми В«локальномуВ» рівні.
Інша спроба зроблена в рамках культурантропологіі, орієнтованої на школу неофрейдизму. Тут було введено поняття В«базової особистостіВ», що фіксує в кожному індивіді саме ті риси, що споріднюють його з іншими індивідами цієї ж етнічної групи. Аналіз базової особистості припускав аналіз способів її соціалізації, тобто вивчення сім'ї, норм, прийнятих групою, символів, прийнятих в даній культурі, і т.д., тобто дослідження було націлене на з'ясування умов формування базової особистості, іншими словами, умов, що породжують етнічні особливості людей.
Безсумнівно, це перспективний напрям аналізу, однак він не завжди доведений до кінця: умови виявилися зведеними тільки до культурних символів, в той час як соціально-економічні відносини опинилися поза полем розгляду, без чого не можна вважати знайденим відповідь на питання про причини етнічних відмінностей між людьми і, зокрема, психологічних відмінностей представників різних етнічних груп.
Тому завдання, яке стоїть перед соціальною психологією, перед етнопсихології, досить складна. Політична гострота проблеми в сучасному світі змушує вирішувати ці питання з особливою коректністю. Принцип рівності націй, характерний для політичної програми демократичних держав, не означає визнання В«ОднаковостіВ» націй. Отже, виявлення національних особливостей, у тому числі відмінностей в психічному складі, залишається актуальним завданням. Ці особливості не можуть бути абсолютизувати і повинні розглядатися як похідні від певних історичних умов, закріплених на протязі ряду поколінь. Незважаючи на відносну стійкість цих рис, вони здатні історично змінюватися. Тому національна психологія виступає як історична освіта, етнічний стереотип В«лише зводить у абсолют фактичну однобічність життєдіяльності різних людських груп, обумовлену різницею умов існування і готівковим світовим поділом праці В».
1. ЕТНІЧНІ СИМВОЛИ І НАЦІОНАЛЬНА ПСИХІКА
Національна (Етнічна) приналежність індивіда є надзвичайно значущим для соціальної психології фактором тому, що вона фіксує певні характеристики тієї мікросередовища, в умовах якої формується особистість. Етнічна специфіка певною мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу, і засвоєння цього досвіду є найважливіше зміст процесу соціалізації індивіда. Через найближче оточення, насамперед через сім'ю і школу, особистість в міру розвитку долучається до специфіки національної культури, звичаїв, традицій. Спосіб усвідомлення етнічної приналежності, перш за все національної, залежить від конкретних соціально-історичних умов існування даної етнічної групи. На рівні буденної свідомості можна зафіксувати цілий ряд характеристик, які властиві саме даної етнічної групи.
Найбільш розробленим питанням виявилося питання про психічному образі націй, хоча поняття це виявляється досить важко піддається операциональному визначенню. Тому зроблені ряд спроб знайти такі еквіваленти цьому поняттю, які більш доступні для використання їх в емпіричних дослідженнях. Як синонім В«Психічному складу націїВ» вживаються поняття В«національний характерВ», В«Національна самосвідомістьВ», просто В«національна психологіяВ».
В вітчизняної етнографічної літературі є солідна спроба впорядкувати всю цю систему пропонованих визначень і дати ту канву, по якій може бути, хоча б на описовому рівні, проаналізована психологія етнічних груп. Відповідно до традиції, що склалася в соціальній психології великих груп, в психології етнічних спільнот розрізняються дві сторони: 1) найбільш стійка частина - психічний склад (куди включаються національний, або етнічний, характер, темперамент, а також традиції і звичаї, і 2) емоційна сфера, куди включаються національні, або етнічні, почуття. [2]
Незважаючи на численні протиріччя і суперечки щодо змісту національного характеру, в конкретних дослідженнях зазвичай спостерігається досить велике одностайність при описі рис національного характеру у окремих національних груп (хоробрість, працьовитість, стриманість і пр.). Що ж стосується сутності і природи національного характеру, то тут виникає багато дискусійних проблем: про співвідношення національного характеру і характеру конкретних представників даної національної групи; про те, чи можуть певні риси характеру бути винятковим надбанням однієї національної групи та повністю відсутніми у інший. Національний характер як елемент психічного складу може бути розглянутий лише як фіксація якихось типових рис, які проявляються найбільш виразно саме в тих випадках, коли виступають не окремі люди, а групи. При виявленні таких типових, загальних рис національного характеру не можна їх абсолютизувати: по-перше, тому що в реальних суспільствах у будь групі людей переплітаються національні та соціальні характеристики. По-друге, тому, що будь-яка риса з виділених в національних характерах різних груп не може бути жорстко прив'язана тільки до даної нації; кожна з них, строго кажучи, є загальнолюдської: не можна сказати, що якомусь народові притаманне працьовитість, а іншому - товариськість. Тому мова йде не стільки про якісь В«НаборахВ» рис, скільки про ступінь вираженості тієї чи іншої риси в цьому наборі, про специфіку її прояву. Недарма література фіксує, наприклад, специфіку англійського гумору (хоча почуття гумору властиво, природно, не тільки англійцям), італійської зкспансівності (хоча в не меншому ступені експансивними є і іспанці) і т.д.
Основний сферою прояву національного характеру є різного роду діяльність, тому дослідження національного характеру можливо за допомогою вивчення продуктів діяльності: поряд з дослідженням звичаїв і традицій особливу роль відіграє тут аналіз народного мистецтва і мови. Мова важливий ще й тому, що передача рис національного характеру здійснюється в процесі соціалізації перш за все при посередництві мови. Відносна стійкість рис національного характеру, незважаючи на мінливість соціального середовища, пояснюється тим, що виникає певна інерція, забезпечувана шляхом ме...
