пуштунських населення Пакистану
Пуштуни, складові приблизно 15% населення Пакистану (понад 20 млн. чоловік), являють собою другу за чисельністю його національну групу. Домінують ж у Пакистані панджабци. Їх близько 60% - майже дві третини жителів країни. Провінція Панджаб, займає відносно невелику площу (26% всієї території) на схід від р.. Інд в її верхній та середній течії, є геополітичним центром, основним внутрішнім полем Пакистану. Розташований на захід від Інду ареал переважного розселення пуштунів не відноситься до цього поля, утворюючи периферійну, прикордонну частину загального державного простору.
пуштунських ареал розпадається на три головні частини. Перша - це Північно-Західна прикордонна провінція - ПЗПП (Області Малаканд, Хазара, Мардан, Пешавар, Кохат, Банну і Дераісмаілхан). До пуштунів належить три чверті населення провінції. В області Хазара, розташованої на північному сході, їх меншість - на її півдні переважають панджабци, що говорять на мові хіндко, а на півночі, у відрогах Гімалаїв - гірські дардоязичние народи (Кевар, кохістанци та ін.) У решті областей (за винятком Дераісмаілхана, де частина населення - панджабци, що говорять на мові сірайкі) пуштуни складають майже стовідсоткове більшість. У ПЗПП проживає більше 14 млн. пуштунів.
Друга частина пуштунського ареалу - розташований на захід від ПЗПП Район племен федерального підпорядкування (РНФП). Він складається з семи агентств - Баджаур, Моманд, Хайбер, Куррам, Оракзай, Північний і Південний Вазиристан і шести територій, що примикають до округах ПЗПП - Пешаварі, Кохат, Банну, Лаккімарвату, Дераісмаілхану і Тенк. Агентства очолюють політичні агенти (номенклатура успадкована з колоніальних часів). У районі (смузі або зоні племен) проживає понад 3 млн. пуштунів.
Третя частина ареалу - північні (північно-східні) області провінції Белуджістан, що примикають з півдня до ПЗПП. Пуштуни, чисельністю
близько 2 млн. чоловік, мешкають компактно в областях Зхоб і Кветта.
Істотна частка (2-3 млн.) пуштунів проживає за межами традиційного ареалу розселення, головним чином в Карачі, а також Ісламабаді, Лахорі і в менш великих містах провінцій Панджаб іСінд.
Що складається з трьох частин пуштунський ареал відрізняє майже повне переважання етнічних пуштунів, зосереджених на відносно невеликій площі приблизно в 100 кв. км (Восьма частина території країни) при середній щільності 170-180 чол. на кв. км, вельми високою для в основному гірської і пустельно-гористій місцевості.
Західним продовженням ареалу служать східний і південний регіони Афганістану, де проживає 10-12 млн. пуштунів (Афганців). Суцільна зона проживання пакистанських і афганських пуштунів охоплює територію приблизно в 250-300 тис. кв. км з населенням приблизно 30 млн. чоловік.
пуштунських ареал не тільки географічно, але й історично можна охарактеризувати як периферійний для Пакистану. Ідея створення цієї країни як батьківщини для індійських мусульман зародилася в провінціях колоніальної Індії, де ті складали меншість. В абсолютно мусульманської і іранської у лінгвістичному відношенні Північно-Західної прикордонної провінції вона довгий час не користувалася підтримкою, і тільки в 1940-х роках там придбали вплив політичні сили, що виступили за її приєднання до созданнному в серпні 1947 р. Пакистану.
Але й після цього на північному заході країни продовжували діяти харизматичні лідери, партії і організації націоналістичного спрямування. Вони вимагали не тільки закріплення провінційного статусу за районами переважання пуштунів (в 1955-1970 рр.. ПЗПП входила до складу єдиної провінції Західний Пакистан), але й об'єднання всіх трьох частин пуштунського ареалу в одну велику провінцію Пуштуністана з наданням їй прав широкої автономії.
Периферійне, прикордонне положення пуштунського ареалу відтіняє тією обставиною, що гасла створення Пуштуністана в 40-70-х роках минулого сторіччя активно підтримувало уряд Афганістану. Афгано-пакистанські спори і протиріччя, пов'язані зі статусом пуштунського ареалу, особливо району племен, не раз призводили до прикордонним конфліктам, а в 1961-63 рр.. - До розриву дипломатичних відносин.
Геополітична периферійність пуштунського регіону змусила керуючу еліту Пакистану звернути на нього особливу увагу. Але воно обмежилося в основному лише включенням представників верхів традиційного пуштунського суспільства до складу правлячого класу. Сама конфігурація останнього зазнала вже в 50-х роках істотні зміни - вихідцям з Північної Індії (т.зв. Мухаджир) довелося потіснитися, надавши пуштунів місце головних партнерів панджабцев у справі управління країною. Особливо значною виявилася частка пуштунів у вищому генералітеті, який утворив з цивільними чиновниками домінуючий військово-бюрократичний тандем.
Розкол країни в 1971 р. з утворенням на місці її східній провінції незалежної держави Бангладеш зміцнив центральне внутрішньополітичне становище панджабі, а також союз між панджабской і пуштунської елітами. Однак економічний і соціальний розвиток країни протягом двох останніх десятиліть йшло повільно, не встигаючи за швидким демографічним зростанням. На підсумках господарського і культурного еволюції негативно позначилася також мілітаризація економіки, викликана широким і різноманітним участю Пакистану у військово-політичному протистоянні сил у сусідньому Афганістані.
пуштунських ареал виявився одним з тих районів країни, які найбільш постраждали від наслідків її перетворення на В«прифронтову державуВ» і найменш просунулися по шляху економічних та соціокультурних змін.
За 80-90-і роки в економіці ПЗПП та інших пуштунських регіонів не спостерігалося помітних структурних зрушень. Основними заняттями населення залишалися сільське господарство і торгівля. Частка городян у пуштунських ареалі за період між переписами 1981 і 1998 р. майже не зросла. Зате збільшився і досяг 27% питома вага тих, хто не мав на момент перепису постійної роботи. Тільки 37% дорослого населення, относимого до робочій силі, а це в основному чоловіки, включаючи хлопчиків старше 10 років, мали якусь сільську кваліфікацію, а міські професії отримали лише 8%.
Грамотність, хоча і виросла в ПЗПП в 1981-98 рр.. майже вдвічі, але охопила лише трохи більше третини жителів. Виключно низька вона серед жінок (менше 20% в ПЗПП і менше 10% в районі племен).
Якщо до бідному населенню в Пакистані в цілому відносять майже 40%, то в пуштунських ареалі до нього належить майже дві третини. Поповнити дохід дозволяють відхожі промисли, такі як робота в багатих країнах Аравії (Перської затоки), а також у великих містах інших провінцій Пакистану і служба в армії.
Збільшують доходи селянства посіви опійного маку, заборонені владою. В районі племен заборони малодійовими, але там до недавнього часу займалися, в силу природних умов, не стільки вирощуванням маку, скільки переробкою в героїн завезеного з Афганістану сировини. Головні доходи від наркотиків мають великі торговці і дилери. До їх числа відносять представників верхівки ряду племен, в Зокрема афрідіев.
Ще одне важливе джерело незаконного доходу - ввезення і торгівля контрабандними товарами. Вони доставляються на знамениті пуштунські ринки Ланді-кота і Бара нерідко найпримітивнішим способом (на спинах людей) через пустельні райони Ірану і Афганістану.
Економічному і культурному відставання пуштунського ареалу відповідає традиційність його політичної культури. На характері переважаючою там соціально-політичної активності найсильнішим чином позначилася кампанія ісламізації, яку розгорнули з кінця 70-х років військові влади під керівництвом генерала М. Зія-уль-Хака. У 80-і роки до неї додався ефект від участі Пакистану в В«священній війніВ» (джихаді) в Афганістані, а в 90-і рр.. - Від підтримки пакистанською владою талібів, В«Самої ісламськоїВ» з ісламських угр...
