ПОХОДЖЕННЯ етносу
План
1. Етногенез та його основні чинники
2. Методи дослідження етногенезу. Етногенез та антропогенез
3. Концепція етногенезу Л.М. Гумільова
1. Етногенез ТА ЙОГО ОСНОВНІ ЧИННИКИ
Дослідження процесу етногенезу - походження і розвитку етносів - вчені-етнологи відносять до одного з найбільш складних розділів своєї науки. Це обумовлено тим, що етнічна історія різних народів детермінована суперечливим взаємодією антропологічних, лінгвістичних, історичних, господарських, культурних, демографічних, політичних та інших факторів.
Вихідним пунктом дослідження етногенезу є питання про розуміння і вживанні самого терміна В«генезисВ» по відношенню до етносів та етнічних груп. У світовій та вітчизняній літературі з етнології, культурної та соціальної антропології під етногенезом, як правило, розуміється процес історичного походження етнічних груп в періоди плейстоцену (від 2 млн до 20 тис. років тому) і почала голоцену (від 20 тис. до 3 тис. років до н.е.), коли, згідно з даними археології та палеонтології, протікали процеси антропогенезу, розвитку виду Homo sapiens, соціогенез ранніх форм людських суспільств, зародження основних форм праці, мови, релігії, мистецтва і т.п. У силу великого числа чинників, які вплинули на групи людей, що брали участь в етногенезі, не має сенсу говорити як про конкретній точці відліку цього процесу, так і про яку-небудь дату його завершення. Адже і за останні 5 тис. років людство не зберегло свою первинну етнічну морфологію. Цілком очевидно, що протягом усього цього часу породження нових етнічних утворень не припинялося, як триває воно і в наші дні. Конкретних прикладів можна навести безліч.
У вітчизняній етнологічної науки прийнято вважати, що етногенез почався з утворенням людини сучасного виду, який сфор
мувався близько 40 тис. років тому. Але порівняно достовірні дані про етногенез можна отримати тільки починаючи з епохи неоліту, коли відбулося остаточне оформлення племінних відносин.
Якщо застосувати гіпотезу про єдиний центрі походження людства, то, можливо, на самому початку своєї історії людство являло собою групу людей, однорідну в расовому, етнічному, соціальному та інших аспектах. Зі збільшенням числа людей йшло їх розселення по новим територіям (спочатку по тропіках і субтропіках, потім по менш сприятливим для життя районам помірного поясу). Оскільки цей процес розселення йшов протягом тисячі років, людям доводилося пристосовуватися до новим географічним і кліматичним умовам. Це призводило до зміни як загального вихідного антропологічного типу, так і окремих етнічних ознак. Чим далі від вихідної точки йшли люди, тим більш різноманітними ставали ці ознаки.
Аналогічні процеси відбувалися і з мовою. Чим далі від центру походження розселялися люди, тим більше їх мову відрізнявся від вихідного мови-основи. Згідно з гіпотезою С.П. Толстова про В«Первинної мовної безперервностіВ», ті численні мови, на яких говорило людство на зорі своєї історії, відбулися з єдиного центру і поступово переходили одне в одного на суміжних територіях і становили в цілому як би єдину безперервну мережу.
Непрямим підтвердженням цієї гіпотези служить те, що сліди давньої мовної дробности в деяких країнах збереглися до недавнього часу. В Австралії, наприклад, існувало кілька сотень мов, між якими було нелегко провести чіткі межі. М.М. Миклухо-Маклай відзначав, що в папуасів Нової Гвінеї майже кожне село мала свій особливий мову. Відмінності між мовами сусідніх груп папуасів були дуже невеликі, проте мови більш віддалених груп вже значно відрізнялися один від одного. Таким чином, в мові-основі поступово утворювалися діалекти, які в Надалі могли ставати самостійними мовами.
У міру зростання загальної чисельності населення процеси етногенезу приводили до посилення міжплемінних контактів, розвиток і ускладнення яких сприяло трансформації племінних етнічних спільнот в народності, об'єднувало їх в територіальному відношенні, стимулювало формування спільних економічних, соціальних та інших інтересів.
На процесах етногенезу, що проходили на рубежі ранньої історії людства, позначалися масові переселення, супроводжувалися завоюваннями одних етнічних груп іншими. Масові міграції значно прискорювали процес заміни первісних осередків-племен новими, більш великими етносоціальними общинами - народностями. При цьому переміщення тій чи іншої етнічної спільності на нову територію, як правило, вело за собою її зіткнення з вже жило тут інший спільністю. Цей контакт нерідко завершувався тим, що автохтонне населення виявлялося завойованим прибульцями.
Етнічні наслідки переселень були самими різними. Зокрема, історії відомо чимало випадків переселення окремих частин етносів на слабо або повністю неосвоєні території (Переселення предків американських індіанців з Азії до Америки). У цьому випадку, як правило, не відбувалося виникнення нових етнічних спільнот. Іншу форму і результати мав етногенез при активній взаємодії переселенців з автохтонним населенням, в ході якого у тих і інших з'являлися нові характерні риси.
У процесі етногенезу, пов'язаного з взаємодією завойовників і аборигенів, зазвичай відбувається синтез субстрату (місцевого населення) і суперстрата (прийшлого населення), в ході якого і виникає новий етнос. Однак синтез цей приймає надзвичайно різноманітні форми, особливо в тих випадках, коли він стосується вельми відрізняються один від одного етнічних спільнот. Справа в тому, що в подібній ситуації взаємодія в етногенезі різних етнічних груп відбувається не тільки з різними темпами і інтенсивністю для кожного з них, але і нерідко в різних напрямках. У цьому відношенні слід підходити диференційовано до всіх аспектів етногенезу: змінам мови, базової культури, фізичного типу, етнічної свідомості, включаючи самоназва.
У процесі етногенезу у всі часи була і залишається невиліковним роль мови, як одного з визначальних елементів існування і розвитку будь-якого етносу.
Слідом за лінгвістами етнологи виходять з того, що спорідненість мов, як правило, означає спорідненість їхніх носіїв. Тому одним з результатів переселення народів ставало і змішання, взаємодія мов.
При цьому важливими виявлялися обставини і причини, зумовлюють перемогу однієї мови над іншим. Вирішальне значення мало наявність писемності хоча б у однієї із взаємодіючих етнічних спільнот. Добре відомо, що відсутність писемності особливо сприяє зміні мов. Як свідчать численні матеріали з історії неписьменних народів, останні в найбільшою мірою схильні мовної інтеграції, пов'язаної з переходом на мову іншого етносу. Однак історії відомо багато прикладів, коли в етногенезі взаємодіяли два безписемні етнічні спільності. У цьому випадку безписемних стає лише сприятливою умовою, але не причиною перемоги мови прийшлого населення над мовою аборигенів. У такій історичній ситуації вирішальними стають релігійні або господарські фактори.
Добре відомо, що встановлення нової віри зазвичай тягне за собою широке поширення певної мови і поява у частини населення двомовності (наприклад, католицизм і латинська мова). У деяких випадках релігії явно належала вельми активна роль у перемозі відповідної мови. Загальновизнано, зокрема, що таку роль зіграв іслам в поширенні арабської мови в Єгипті.
Особливе значення в процесі етногенезу мав такий фактор, як політичне панування стороннього населення. Особлива згуртованість завойовників, обумовлена ​​військовою демократією, створювала сприятливі умови для перемоги однієї мови над іншою і надавала значний вплив на багато сторін культурно-господарського розвитку.
Типи етногенетичних процесів. Етногенетичні процеси, що супроводжували і супроводжуючі виникнення нових етносів і етнічних груп, не обмежуються лише зазначе...
