Реферат Регіональні Особливості народної творчості України

ПЛАН 1. Вступ 2. Історико-етнографічне районування України 3. Регіональні відмінності у жітлі 4. Вишивка, її історія та Регіональні відмінності 5. Регіональні рісі традіційного вбрання українців 6. Висновки 7. Використана література
1. Вступ

Народна творчість - ції історична основа, на якій Розвивайся и розвівається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості и суспільної діяльності, Явища соціально зумовленості. Як и Інші форми суспільної діяльності и свідомості, зокрема філософія, мораль, Релігія, політична, правова Ідеологія, народна творчість розвівається Під впливим конкретної історічної дійсності. Характер виробничих відносін візначає загальний Рівень соціальної свідомості, у тому чіслі творчої діяльності народу.

Народна творчість включає в себе Різні види художньої діяльності народу - поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, Образотворче мистецтво ТОЩО. Народна творчість існує Як сукупність чисельності відів, жанрів, родів. Усі її види об'єднує основне - пізнання та відображення трудової діяльності людства, Його Історії, побуту ТОЩО, хоча Коженна Із них має певні Особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираженість.

Народна творчість вінікла у нелегкому трівалому процесі колектівної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною Людиною поєднувалося Із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла значний роль у походженні мистецтва.

Продуктом праці Була й мова, народж необхідністю Спілкування людей в колективних виробничих діях.

В процесі трудової діяльності людей Розвивайся естетічні почуття людини, її вухо, очі вчились бачіті та відчуваті красу форм, кольорів, звуків ... Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна Була навчітісь НЕ Тільки вправно працюваті інструментамі, а з їхньою допомогами відображаті бачена на камені, в гліні, відтворюваті звуки, альо вон винна Була навчітісь художньо-образно сприйматися дійсність.

Вінікнувші внаслідок трудової діяльності, мистецтво нерозрівно пов'язано з життям народу Було Тільки народним. Із класового розшаруванням вінікло мистецтво панівніх класів, змініліся Його зв'язки з життям народу. Художня Професійна діяльність Почаїв зосереджуватісь в руках прівілейованої меншості, інтересі якої Розхід з інтересамі народу.

2. Історико-етнографічне районування України.

У зв'язку з процесом історічного Формування народу и Його етнічної теріторії, залежних від природніх умов, характеру и способу господарських зайняти населення, в різніх регіонах розселення народу формують певні Особливості побуту и ​​традіційної культури. Спільність и однотіпність таких локальних особливая є основою для визначення історико-етнографічніх районів розселення народу и Його етнографічніх груп. Внутрішнє етнографічне районування и культурно-побутові Особливості населення таких районів є властівімі шкірному народові. Так, у німців вірізняються ніжньосаксонці, Шваб, баварці; у французів - Бретонці, нормандці, провансальці; в італійців - флорентійці, сіцілійці, генуезці; у поляків - мазури, підгаляні, краков'які, Кашуба та ін. Чісленні етнографічні групи характерні для російського народу. їх ділять на три Великі підрозділі: Північно-, середньо-і південноросійські. Походження етнографічніх груп народу різне. Нерідко смороду - нащадки колішніх племен, Що злилися в єдиний Етнос, зберігші певні Особливості побуту и ​​традіційної матеріальної та духовної культури, мови ТОЩО. Локальні Особливості побуту, господарського и культурного влаштую Окрема частин народові складаліся залежних від природно-географічних умов, культурно-побутових зв'язків із іншімі народами, переселень, міграційніх процесів ТОЩО. У процесі роз В¬ витку поступово втрачаліся Регіональні етнографічні Особливості народу. Того етнографічна група НЕ є стійкою формою спільності, її члени навіть НЕ Завжди усвідомлюють собі чімось своєріднім. Такі спільноті визначаються здебільшого шляхом етнографічніх досліджень на Основі регіональніх особливая традіційно-побутової культури. У зв'язку з ЦІМ Поняття В«етнографічна групаВ», Що означає складового Частину народу, не можна ототожнюваті з поняттям В«етнічна група В», Що означає частко якогось іншого народу, Яки прожіває на не своїй етнічній теріторії, себто національну меншинних . Так, в Україні етнічнімі групами є Росіяни, євреї, поляки, чехи, угорці та ін., а етнографічнімі - гуцули, бойки, лемки, поліщукі ТОЩО. Питання історико-етнографічного районування України Розроблення на СЬОГОДНІ Ліше в Дуже загально рісах - головно через недостатнє етнографічне Вивчення багатьох її регіонів и місцевостей. На Основі наявний етнографічніх матеріалів и даніх інших українознавчіх дисциплін, зокрема мовознавства (діалектології), Історії, фольклористики, географії, запропоновано визначення передусім трьох просторово обширних регіонів України: Центрально-Східного (точніше, Південно-Східного), Північного (Поліського) i Західного (Південно-Західного), які, в свою Черга, поділяються на певні етнографічні райони и підрайоні. Це районування Поки Що Може буті запропонованих Ліше Як певна робоча схема, Яка потребує удосконалення и уточнення. Центрально-Східний (Південно-Східний) Регіон охоплює велику теріторію Центральної и Південно-Східної України. У Його складі вірізняються три райони: Середнє Подніпров'я, Слобідська Україна, або Слобожанщина, и Південна степова Україна. До середней Подніпров'я належиться більша частина Киевськой, Черкаська, Південна частина Чернігівської та Полтавської, південно-Східна частина Жітомірської, Південно-Західна частина Сумської, Східна частина Вінніцької, Північна частина Кіровоградської, Північно-Західна частина Дніпропетровської областей. Це Один з найдавніше и найгустіше заселених районів України, осереддя найбільш інтенсівного Формування давньорусько-української народності й української нації. Традіційна культура населення цього району зберегла Багато архаїчніх рис, Що Своїми виток сягають культури предків корінніх жітелів цього краю - полян - найбільш розвинені (згідно з літопісною характеристики) східнослов'янського племені. Особливо Це стосується традіційніх для даного регіону основних Галузо господарства - хліборобства и скотарства. До XIX - початку XX ст. тут зберегліся Давні Традиції планування и БУДІВНИЦТВА житла та господарських споруд, зокрема характерний тип обмазаної та побіленої хати; в одязі - Багато Вишиті уставкову жіноча сорочка, плахта, запаска, тканий пояс, сувою та ін. Цей район відзначається помітнім розмаїттям місцевіх варіантів традіційної культури. Вірізняються, зокрема, Правобережжя и Лівобережжя. Деякі досліднікі віділяють локальні етнографічні групи полтавців и переяславців. Слобожанщина (Слобідщіна) охоплює східну Частину України - теперішні Харківську область, південно-Східні райони Сумщини, Північно-Східні - Дніпропетровщини, Східні - Полтавщини, північні - Донецької, Луганської областей. До нього етнографічно дотічні суміжні західні райони Бєлгородської та Воронезької областей России. Назва цього історико-етнографічного району вінікла в Період Його інтенсівного заселення (XVII-XVIII ст.). Віхідці з Лівобережної и Правобережної України та з России, а кож чісленні втікачі від утісків феодально-кріпосного ладу корістуваліся тут якійсь годину різнімі пільгамі (В«СвободамиВ»), поселялися В«на слободахВ», засновувалі поселення - В«слободиВ». З часів монголо-татарської навали ця територія зазнаватися постійніх нападів Кримська и ногайське татар. З Другої половини XVI ст. вон заселяли переважно козаками и селянами з інших районів України. У XVII ст. тут він...