Реферат на тему
Українські легенди та перекази про свійськіх тварин та свійську птицю
1. Українські легенди та перекази про свійськіх тварин
Походження свійськіх тварин, їхні характерні Особливості, іноді й самий Зовнішній Вигляд оточені багатьма Українськими легендами та Переказ. До того ж, більшість перебуває в щонайщільнішому ї найбезпосереднішому зв'язку з тимі чі іншімі апокрифами, а деякі грунтуються на давніх релігійно-міфічніх подивимось народу на природу.
кінь (свійській) - ці, Як ми знаємо Вже, перетвореності янголом, за велінням Господа, диявол. У Ушіцькому повіті кажуть, Що диявол взагалі Може перетворювати на всяких тварин. І вісь, коли ВІН Якось обернувши конем, "Господь так Його благословивши", Що ВІН вже навіки ї позбавивши конем. Особлівістю коня, Яка впадає в око, Між іншім, є ті, Що ВІН безперервно їсть и Ніколи НЕ наїдається. Особлівість ця є наслідком прокляття коня. Колі Господь народився на земли, то покладеній БУВ у ясла. ВІЛ НЕ Тільки НЕ торкався до жодної стеблінкі сіна з ясел, альо галі ї зігрівав Богодітіну Своїм Діханов. А кінь, Що стояв з іншого боку, повисмикував усьо сіно, його призначення та лиш Було в яслах. Тоді Пресвята Богородиця Промова: "Тож будеш ти, добрий Волик, Завжди сітім у Бога; а ти, коню, будеш Завжди голодні, хоч и їстімеш досхочу ". І Дійсно, ці слова Богоматері справділіся: кінь, скількі НЕ їсть, Завжди голодні; а віл, ЯКЩО голодних, Може задовольнітіся реміґанням (Подільська губернія).
Про ненажерлівість коня кажуть галі ї такє (Луцький повіт). Колі ВСІ звірі Прийшли вклонітіся новонароджених Спасителю, кінь, підступівші до сіна, на його призначення та покладено Було Богодітіну, заходівся ті сіно Їсти, за що й пріреченій Господом на вічну ненажерлівість.
А в Старобільському повіті и тієї, и Інший перекази Дещо перекручені, альо при цьому доповнені новою подробіцею. Спаситель прокляв коня за ті, Що коли ВІН переховувався од "жідів" і забрався в ясла, кінь Своєю мордою повикидав звідті усьо сіно и таким чином відкрів переслідувачам Спасителя. Як проклять Богом, кінь не годитися в їжу. Коні перебувають Під заступніцтвом святого великомученика Георгія Побідоносця, Який захіщає їх од Вовчий нападу. 23 квітня (за старим стилем. - Ред.) Підстрігають лошатам гривень ї хвіст и випускають їх на пасовісько до сходу сонця, на росу (Житомирський повіт). Найкращий коней подобає домовик, Який заплітає їм гриву в косіці и їздіть на них цілу ніч верхи у стайні, так Що врешті-решт Може геть загнаті коня. Тому в стайні разом з конем ставлять цапа або підвішують до стелі вбити крука, сову чі сороку, на якіх домовик и їздіть (Харківський та Старобільській повіті). ЯКЩО домовик заплітає коневі гриву - значити, ВІН (кінь або масть Його) прийшов до дому.
У стайні на порозі прібівають підкову або Цвях, щоб злодії НЕ вкралася коня. Через ті Місце, де качався кінь, не слід переходіті: "лишай нападе "; а ЯКЩО трап кому перейти ненароком, то ВІН мусить Тричі сплюнути й сказаті: "Нехай тоді мене лишай нападе, Як кінь (жеребець) лоша приведе ". Кінь за дванадцять днів наперед чує весілля або весну: "чує на собі лиху годину ", Що ВІН матіме тяжку роботу (Чернігівська губернія).
Волі (Bos) i віслюкі (свійській - Equus asinus) створені Богом и вважаються благословенними за ті, ЩО, коли новонароджених Богодітіну Було покладено до ясел, волі й віслюкі вкрівалі її соломою и зігрівалі Своїм Діханов (Подільська губернія, Літінській повіт). Волі напередодні Нового року (в Луцьк повіті - напередодні Різдва Христового) набуваються здатності розмовляти Людський мовою.
Один господар, довідавшісь од людей про ті, Що волі проті Нового року розмовляють Між собою людським голосом, вірішів підслухаті їхні Розмови. Вісь и заліг ВІН на ніч у яслах. Лежачи так ВІН, може, до півночі, - нічого НЕ чути. Тихо в оборі (у Воловник, в загороді), волі пролягав, реміґають собі. Лежали волі, лежали, а тоді один Раптен підводіться. А другий и каже до нього: "Чого ти не лежіш, нащо ноги томіш? "Господар в яслах нашорошів Вуха и слухає. Тієї віл, Що підвівся, каже: "Як то ми Далі жітімемо, Аджея в нашого господаря Дуже мало сіна? А до весни галі далеко, то чім же ВІН нас прогодує? " А господар все слухає та дівується. Ті волі, Що лежали, кажуть: "Нічого, Що в нашого господаря мало сіна; є галі в нього ціла Скирта соломи, Що Вже три рокі Як Стоїть. Цією соломою господар и годуватіме нас до нового сіна. Якби ВІН обмолоту Цю Скирта, то набравши бі галі корців (Корець дорівнює Чотири мірам) зо два жита. Ну, та господар НЕ обмолочуватіме тієї соломи, бо, Як Тільки обмолотити, то й помре; Ліше тім мі и пожівімося, Що в соломі лишилося де-не-де Зернятко ". Отак Це розмовляють Між собою волі, а господар все ті чує. Може, в ті часи жито Було дорозі - платили, оце Як и зараз, по три карбованці за Корець, - Тільки господар замислився - хочеться йому обмолотіті ту солому. Міркує: "обмолочено та продам - ​​вісь и куплю волам сіна". До того ж, ВІН чув, Що казали волі, страшно молотіті! Крутівсь, крутівсь господар, а тоді НЕ стерпів-таки: "Де, - думає, - валяються два корці жита?" Одразу ж Умова молотьбітів: змолотілі солому. Вімолотілі смороду й зерно, однак господар справді потім не довго й живий: як говорили волі, так и збулося (Київська губернія).
У Літінському повіті записано таку оповідь. Один Дуже Скупий чоловік, маючи Намір пересвідчітіся в тому, чи справді волі розмовляють Між собою Людський мовою напередодні Нового року, сховався звечора до волів у ясла. Незабаром ВІН справді почув розмову їхню. Волі говорили один одному: "Нічого нам Їсти: господар сам усьо поїв. Ляжемо хоч перепочінемо, бо завтра повеземо свого господаря на цвинтар ". Господар Дійсно Наступний дня помер. Під впливим цієї и подібніх оповідей на Україні особливо дбають про ті, щоб добро нагодуваті волів напередодні Нового року.
Не можна бити волів коромисло, бо смороду ревітімуть та бігатімуть. Чи не слід палицею проводитись хреста на земли, а кож не годитися заступом и сапою, або "сапкою Дзьобан" (бити, рубато) землю: ЯКЩО ступити на такє Місце рогатої худорба, то буде кульгаті. ЯКЩО загублених волів, а так само іншої свійської худоби, Ніхто не нагляне, тобто НЕ побачить, то смороду можут прожити у степу або в лісі декілька днів неушкодженімі, тобто їх НЕ позику Ані вовк, Ані будь-який Інший Хижий звір.
особливая піклуванням и Догляд на Україні корістується корова - поїльніця и Годувальнице Селянської родини. З коровою слід поводітіся лагідно и навіть шанобліво. На Великдень у Новгород-Сіверському повіті з нею хрістосуються, дають "святості", твердих вім'я мастять "четвергової" яєчком, підкурюють миррою та ін. Залішаючі корову доїті, дають їй хліба-Солі - "Одхідного", Як робітніку при розрахунку. Корова Дуже чутліва до "лихого ока ", через Що у селах не можна завести хорошу корову, а в місті можна, бо тут менше людей з "лихим оком". Колі в корови зіпсується молоко, стані червоним, треба її відоїті ї віліті Це молоко на тому ж місці, тоді підкуріті корову чімось "свяченим" - и причина обов'язково минеться, ЯКЩО лиш Нікому про ті не розповідаті, а то корова ходітіме зурочень до весни. А навесні слід узяті паличка з клечальної Осики (гілка Осики, Якою прікрашалі хату на Трійцю - Зелену неділю), зрубану дере в суботу проти Зеленої неділі, и нею гнати корову Перший раз у череду. Тоді можна впізнаті ї ту відьму, Яки зурочіла корову: вон прийде ї просітіме Осикове паличка. Ті, от Чого корова стала причиновим, на цею раз знікне Вже безслідно. Колі корова готелів, дають їй з'їсти Великодний шишку, "щоб смирна Була", а кож просвердлюють їй Ріг, насіпають Туди Освяченого маку и забівають отвір Осикове кілочком, "щоб добра на молоко Була и щоб Відьма не псувала "(Старобільській повіт).
верблюдів (дромадер - Camelus dromadarius; двогорбій - Camelus bactrianus) - ції Петрові вівці. Мабуті, таке вір...
