Міністерство освіти і науки України
Реферат
по темі
"Заповідні зони Українського Полісся"
Донецьк 2007
Зміст
Введення
Заповідні зони
Заповідники на території Українського Полісся
Заповідник під час зміни сезонів
Клімат заповідної зони
Рослинний світ Полісся
Тваринний світ
Заслуги заповідника
Збережемо природні багатства
Список використаної літератури
Введення
На території будь-якої сучасної держави, яке піклуватися про своє природному комплексі, флорі та фауні, створюються заповідні зони з метою збереження куточків первозданної природи, а також для збереження рідкісних видів птахів, тварин і представників світу рослин.
Особливо охоронювані території - це ділянки землі та водного простору, мають особливе природоохоронне, наукове, культурне значення, повністю або частково вилучені з господарського використання, для яких встановлено режим особливої вЂ‹вЂ‹охорони. Ці території і об'єкти є головним засобом збереження біорізноманіття, тобто стійкості біосфери.
В даний час до особливо охоронюваним територіям та об'єктам відносяться державні заповідники і заказники, національні та природні парки, пам'ятки природи, дендрологічні парки і ботанічні сади, лікувально-оздоровчі місцевості і курорти, а також рослини і тварини, занесені до Червону книгу. Поряд з цим уряд, регіональні виконавчі органи та органи місцевого самоврядування можуть встановлювати також інші форми особливо охоронюваних територій, наприклад, зелені зони міст, міські ліси та парки, пам'ятки садово-прикладного мистецтва, охоронювані природні ландшафти і т.п.
Заповідні зони
Заповідники-це особливо охоронювані території, що є природоохоронними та науково-дослідними організаціями, засновувати постановою Уряду за згодою суб'єкта, в межах якого вони розташовані. Вони мають вищий статус і найбільш строгий режим охорони, їх територія повністю виключається з господарського обороту.
Мета організації цих об'єктів-створення еталонів природних екосистем, в яких зберігається біорізноманіття, консервація генетичного фонду рослинного і тваринного світу, організація і проведення наукових досліджень та екологічного моніторингу.
Різновид державних заповідників-біосферні, що входять в міжнародну систему біосферних резерватів, що здійснює глобальний екологічний моніторинг. Вони створюються з метою проведення екологічного моніторингу, а також апробування та впровадження методів раціонального природокористування, не руйнують біосферу і не виснажують біоресурси. Це своєрідні зразки природної природного середовища. На території України налічується 21 заповідник, з яких 4 є біосферних заповідника та 17 - Природних заповідників, найбільш яскравими представниками з яких можна вважати такі як: Карпатський біосферний заповідник, Національний природний парк "Подільські Товтри", Українські Карпати, Ужанський національний природний парк, Національний природний парк "Подільські товтри" та інші.
Заповідники на території Українського Полісся
Українське Полісся, яке займає північну частину республіки, становить близько 19% її території. Воно повністю розташоване в межах європейської широколиственной зони і частково покривається Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській та Сумською областями. Для Полісся характерний рельєф з широкими заболоченими річковими долинами, дерново-підзолисті і болотні грунти, високий рівень грунтових вод. У лісовому фонді основне місце належить хвойним насадженням - 64,5%, твердолістие породи становлять 9,7%, а мягколістие - 25,8% загальної покритої лісом площі. Болота і заболочені землі займають в Західному Поліссі 15%, а у Чернігівському - понад 4,5%.
На зону Полісся припадає понад 40% лісового фонду України. Ці ліси відіграють велику Кліматообразуюча роль, а це впливає на врожайність культур на території України. Значна кількість водойм, боліт і озер акумулює вологу і щедро віддає її лісостепу і степу. Тут протікають Дніпро, Десна, Тетерів, Горинь, Прип'ять, Уборть, Перга, Уж, Норинь і багато інших річок.
Заповідна територія в зоні Полісся потрібна як еталон природи цього своєрідного краю, для збереження генофонду флори і фауни, характерних для фізико-географічної зони Полісся. Поліський державний заповідник створено 12 листопада 1968 р. у його склад увійшли Копищанское і Перганское лісництво Олевського лісгоспзагу та Селезівское - Словечанського лісгоспзагу. Заповідник розташований на північному заході Житомирської області на кордоні з Білорусією, відповідно в Олевському і Овруцькому адміністративних районах.
За фізико-географічним діленню відноситься до Олевського фізико-географічному району Західно-Житомирської підобласті Житомирського Полісся. Олевський фізико-географічний район в основному розташований в басейні річки Уборть, правої притоки Прип'яті. Довжина цієї типовою річки Полісся становить 256 км, загальний перепад від витоку до впадіння в Прип'ять - 73 м, середній ухил на один кілометр - 0,28 м.
Природними кордонами Поліського заповідника є на заході річка Уборть, а на сході річка Болотниця, права притока Уборті. Вся територія заповідника, який становить 20104 га за даними 1977 р., розташована в межиріччі цих річок. Рельєф рівнинний, зрідка піднімається окремими відслонень кристалічних порід і піщаними дюнами. Це пояснюється тим, що територія заповідника знаходиться на околиці Українського кристалічного щита і межує з Прип'ятської низовиною. Тут абсолютні висоти не перевищують 200 м над рівнем моря, а відносні 25-30. Територія заповідника вирівняна і має нахил в північно-західному напрямку. Вона знаходиться на другій слабо вираженою терасі річки Уборть.
Рівнина складена водно-льодовиковими піщаними та глинисто-піщаними відкладеннями, які залягають на кристалічних породах докембрійського періоду (граніти, гнейси, кварцити, габро). Рівнинний рельєф зрідка піднімається піщаними пагорбами, дюнами і грядами. На півночі Копищанского лісництва знаходиться бархановий комплекс, найбільший у всьому Українському Поліссі за розмірами і складності будови, утвореного льодовиком. На півдні Перганского лісництва на незначних площах, а саме: там, де річка Перга впадає в Уборть, на поверхню виходять скали_виветренного червоного среднезернистого амфіболового граніту. Правий берег річки Уборть невисокий, здебільшого задернованних і тільки подекуди на його схилах видно грубі осипи льодовикового сипучого піску. Грунтовий покрив досить бідний, і, в основному, складений піщаними воднольодовикового і алювіальними (нагромадженими річками і струмками) відкладеннями. У заповіднику переважають здебільшого дерново-підзолисті піщані грунти та болотяні грунти з торф'яних відкладень. Є незакріплені піски, значні площі займають болота. Заповідник, розташований у центрі Українського Полісся, характеризується підвищеною континентальністю, оскільки переважають надходження континентального повітря. Середньорічна температура тут становить 6,6 В° С. Найтепліший місяць липень має середньомісячну температуру 17,9 В° С. Метеорологічне літо (з середньодобовими температурами понад 15 В° С) триває близько 95 днів. Період з температурою понад 10 В° С - 150 днів, а безморозний період-160 днів. Сумарна сонячна радіація становить близько 387,48 кдж/см2. Річний радіаційний баланс трохи перевищує 167,36 кдж/см2 і в значній мірі визначає температурний режим. Кількість годин сонячного світла - близько 1600.
Заповідник під час зміни сезонів
Зими в заповіднику досить довгі, з середньомісячною температурою січня -5,9 В° С. Період з постійним сніговим покривом триває 85 днів. Великих морозів не буває, більшою частиною мінімум температури коливається від - 23 В° С до - 28 В° С. Абсолютний річний мінімум -36,1 В° С. Майже всю зиму лежить сніг, ал...
