Ганна Єгорова
Історіявинаходів сповнена неймовірних випадковостей і фатальних збігів.
4Лютий 1876 американець шотландського походження Олександр Грехем Беллподав в Бюро патентів США заявку на винайдений ним апарат, який вінназвав ... В«ТелефономВ».
Двомагодинами пізніше подібну ж заявку зробив інший американець на прізвище Грей. Аледоля вирішила зіграти красиво, віддавши пальму першості людині, чиє прізвищезвучить (і перекладається) подзвоном або телефонного дзвінка.
УдачаБелла полягала ще й у тому, що зробити видатний винахід йому допомоглавипадковість. Але все-таки більшою мірою своєю появою телефон зобов'язаний труду,завзятості і знанням.
СІМ'ЯОлександра Белла, немов змовившись, виправдовувала свою В«звучнуВ» прізвище.Олександр Грехам Белл народився в Единбурзі 3 березня 1847, в родині філологів.Батько, Мелвілл Белл, придумав систему В«Видима моваВ», в якій звуки мовипозначалися письмовими символами. За допомогою цієї системи люди могли правильновимовляти слова навіть незнайомою мовою. Пізніше Олександр Белл випробує цюсистему, навчаючи глухонімих мови.
Молодийлюдина ріс в атмосфері музики і декламування, де звукам людського голосуприділялась особлива увага. У 14 років він переїхав до Лондона до діда, підкерівництвом якого вивчав літературу і ораторське мистецтво. Вже через трироку він сам почав викладати музику і ораторське мистецтво в академіїУестон-Хаус. Наступні дев'ять років майбутній винахідник присвятив вивченнюакустики та фізики людської мови. З цим багажем знань Белл ставасистентом свого батька, професора Лондонського університету.
МУЗИЧНИЙТЕЛЕГРАФ. На початку 1870-х здоров'я Белла опинилося під загрозою (раніше йогобрати померли від туберкульозу) і, за порадою лікарів, для зміни клімату вінпереїздить до Канади, де викладає глухонімим стала популярною системуВ«Видима моваВ». Серед підопічних молодого вчителя виявилася Мейбл Хаббард -дочка бізнесмена Гарднера Хаббарда. Вона втратила слух у чотири роки, перехворівшискарлатиною. Олександр Белл зумів навчити її говорити, а згодом на нійодружився.
Зїї батьком Гарднером вони стали близькими друзями. Ще одним з пацієнтівОлександра Белла був п'ятирічний син торговця шкірою по імені Томас Сандерс.Сандерс і Хаббард стали тими людьми, які дали грошей на розкрутку великоговинаходи.
НезабаромБелл переїжджає в північноамериканський Бостон і отримує пропозицію, від якоїважко відмовитися. Компанія Western Union саме в цей період шукала спосібодночасної передачі декількох телеграм по одній парі проводів. Цепозбавило б від необхідності прокладки додаткових телеграфних ліній. Булооголошено про великий грошову премію винахіднику, який запропонує подібнийспосіб.
Беллприйняв виклик і почав працювати над цією проблемою, використовуючи свої знання законівакустики. Він задумав встановити на передавальному пункті кілька камертонів,кожен з яких створював би в загальній лінії струм, пульсуючий зі строгопевною частотою. На приймальному пункті ці пульсації повинні булисприйматися також камертонами, налаштованими на відповідну частоту. Такмеломан Белл збирався передавати одночасно сім телеграм, по числумузичних нот.
КРУГОЗІРБЕЛЛА був надзвичайно широкий, що визнавалося його сучасниками; різнобічнеосвіта поєднувалася в ньому з жвавістю уяви, і це дозволяло йому легкопоєднувати в своїх експериментах акустику, музику, електротехніку і механіку.
Всіж Белл не був електриком і тому консультувався в іншого знаменитогобостонців, вченого Д. Генрі, іменем якого названа одиниця індуктивності.Оглянувши перший зразок телеграфу в лабораторії Белла, Генрі вигукнув: В«Ніпід яким видом не кидайте початого! В»
Дослідипросувалися повільно.
Беллпробував підключати електричний провід до камертону, але той відмовлявсязвучати. В один прекрасний день Олександр, що чудово знав анатомію органівслуху, додумався використовувати замість камертона металевий язичок-резонаторвід органної труби. На цю думку його наштовхнула схожість язичка з барабанноїперетинкою вуха. Але і тут успіх прийшов далеко не відразу. Язичокрезонаторзазвучав лише після численних дослідів, і то по чистій випадковості: помічникБелла, Томас Ватсон, закріпив його занадто туго. Патент на свій винахід Беллотримав 7 березня 1876. Через всього три дні відбувся перший телефоннийрозмова. Белл з необережності пролив собі на штани кислоту і закричав увласне переговорний пристрій: В«Ватсон, йдіть сюди, ви мені потрібні!В»Прибіг на поклик з сусіднього приміщення Ватсон став першим рятувальником,викликаним по телефону.
ВВОДНОЧАС Белл почав будувати якийсь апарат, за допомогою якого розраховувавзробити звуки мови видимими для глухонімих відразу і безпосередньо, без всякихписьмових позначень. Для цього він майже рік пропрацював в Массачусетськомуотоларингологічному госпіталі, де ставив експерименти з вивченнялюдського слуху.
Головноючастиною апарату за задумом Белла була мембрана; укріплена на ній голказаписувала на поверхню обертового барабана криві, відповіднірізним звукам, складам і словам. Розмірковуючи над дією мембрани, Беллприйшов до ідеї зовсім іншого пристрою. Він уже передчував можливістьпередачі різних звуків, В«якщо тільки вдасться викликати коливання інтенсивностіелектричного струму, відповідні тим коливанням в щільності повітря,які виробляє даний звук В». Ще не народженому апарату Белл дав звучнеім'я В«телефонВ».
СПРАВАВИПАДКУ: працюючи над В«музичним телеграфомВ», Белл і Ватсон працювали в різнихкімнатах, де були встановлені передає і приймає апарати. Камертонамислужили сталеві пластинки різної довжини, жорстко закріплені одним кінцем, аіншим замикають електричний ланцюг.
Одного разуВатсону довелося вивільняти кінець платівки, що застряг у зазоріконтакту і при цьому зачіпав інші платівки. Ті, природно, деренчали.Подальші події письменник Мітчелл Уілсон описує так: В«Хочаекспериментатори вважали, що лінія не працює, тонкий слух Белла вловивслабке деренчання в приймальному пристрої. Він тут же здогадався, що сталося, істрімголов кинувся в кімнату до Ватсону. В«Що ви зараз робили? - Закричав він. -Нічого не міняйте! В»Ватсон став було пояснювати, в чому справа, але Беллсхвильовано перебив його, сказавши, що вони зараз відкрили те, що весь часшукали. Застрягла платівка діяла як примітивна діафрагма. У всіхколишніх дослідах Белла і Ватсона вільний кінець просто замикав і розмикав електричнийланцюг. Тепер же звукові коливання пластинки индуцировали електромагнітніколивання в магніті, розташованому поруч з платівкою. У цьому полягаларізниця між телефоном і всіма іншими раніше існуючими телеграфнимипристроями. Для дії телефону необхідний безперервний електричний струм,сила якого змінювалася б у точній відповідності з коливаннями звукових хвиль вповітрі.
ВИНАХІДТЕЛЕФОНУ довелося на час найвищого розквіту електричного телеграфу ітому виявилося декому дуже недоречно. У США В«Магнетик телеграф компаніВ»,заснована Морзе, закінчувала будівництво лінії від Міссісіпі до Східногоузбережжя. У Росії Борис Якобі створював все більш досконалі апарати,обігнавши конкурентів в надійності і швидкості передачі. Телеграф повністювідповідав потребам своєї епохи. Інші засоби електричного зв'язкубули, здається, нікому не потрібні.
Алев 1876 році Олександр Белл демонстрував свій апарат на Філадельфійськійвсесвітній виставці. У стінах виставкового павільйону вперше прозвучало словоВ«ТелефонВ». До здивування журі, із рупора цієї штуковини почувся монолог ПринцаДанського В«Бути чи не бути?В», Виконуваний в цей же самий час, але в іншомуприміщенні, самим містером Беллом.
Цебула сенсація. Хоча треба розуміти, що диво техніки працювало за нинішніми міркамипросто жахливо. Перший телефонний апарат дозволяв розмовляти навідстані максимум 250 метрів і давав жахливі перешкоди.
Алевинахідник вірив у себе і в майбутнє телефону. Організувавши В«Суспільство телефонуБелла В», він почав наполегливу роботу по ...
