А.А.Залізняк
Однуз традиційних для останніх двох століть дискусійних проблем з областіісторії російської літератури і культури складає питання про походження В«Словао полку Ігоревім В».
Протистоятьодин одному дві точки зору - що це справжнє твір, створений удавньоруську епоху, і що це підробка кінця XVIII століття, створена незадовгодо першої публікації цього твору у 1800 році. Вирішення цієї дилеминадзвичайно ускладнене тим, що рукописний збірник, у складі якого булоВ«Слово о полку ІгоревімВ», по збереженим відомостями (втім, не зовсімчітким), загинув при навалу Наполеона в великому московському пожежі 1812 року.Тим самим аналіз почерку, паперу, чорнила в даному випадку неможливий.
Дискусіяміж прихильниками і супротивниками автентичності В«СловаВ» виникла вже незабаром післяпублікації пам'ятника і не згасає досі. На жаль, в цій дискусіїчималу роль грали і грають не власне наукові аргументи, а пристрасті тапристрасті.
Літературознавчіта історико-культурні аргументи, що висувалися з обох сторін у цій дискусії,все ж не забезпечують суворого і однозначного рішення проблеми. Більше шансівтут у лінгвістики, оскільки вона дозволяє досягти більш високого ступенястрогості, ніж в інших гуманітарних дисциплінах.
Росіянирукописи XI - XVI століть можна підрозділити так:
1)створені в XI - XIV століттях і дійшли до нас в записах тієї ж епохи; це чистийдавньоруську мову у всіх його аспектах (граматика, фонетика, орфографія);
2)створені в XI - XIV століттях, але дійшли в списках XV - XVI століть; тутзберігається давньоруська граматика (інколи з деякими помилками), але переписувачвже вимовляє слова не по-стародавньому, а відповідно до фонетикою свогочасу і записує по більш пізньої орфографії;
3)створені в ХV - XVI століттях; це вже більш пізня (В«старовелікорусскаяВ») нетільки фонетика та орфографія, але і граматика.
Лінгвістичнийаналіз В«Слова о полку ІгоревімВ» дає наступний результат: усі основніхарактеристики (фонетичні, орфографічні, морфологічні, синтаксичні)тут такі ж, як у пам'ятках другої з цих трьох груп. А від першої і відтретьої групи є чіткі відмінності. В«СловоВ» збігається з пам'яток другоїгрупи по декількох десятках параметрів, у тому числі таких, девідповідне граматичне правило відрізняється високою складністю. Навітьнаявні в тексті В«СловаВ» помилки - в точності такі ж, які характерні дляпереписувачів XV - XVI століть.
Ніякихмовних елементів, які належали б мові XVIII століття і не могли б в тойВодночас належати мові переписувачів XV - XVI століть, в тексті В«СловаВ» немає.
З'ясовується,крім того, що в В«СловіВ» є такі відхилення від фонетичних,орфографічних і морфологічних норм, які в рукописах ХV - XVI столітьзустрічаються тільки у переписувачів великоруського Північно-Заходу і північній Білорусіїі виникають у силу особливостей відповідних діалектів.
Висновок:
абоВ«Слово о полку ІгоревімВ» і є древнє твір, що дійшов в списку XV - XVIстоліть, зробленому північно-західним писарем, - в тексті немає ніяких елементів,які виключали б таку версію;
абовсі ці мовні характеристики штучно відтворив умілий фальсифікатор(Або імітатор) XVIII століття.
Тимсамим проблема зводиться до того, щоб зробити обгрунтований вибір між цимидвома можливостями.
Вверсії справжності ніяких додаткових пояснень тут не потрібно.
Вверсії підробленими необхідно з'ясувати, яким чином фальсифікатор мігдосягти такого результату. Зрозуміло, він неодмінно повинен був бути знайомий зякимось числом справжніх стародавніх рукописів. Для відтворення стародавньої мовиу нього було в принципі два шляхи: інтуїтивна імітація мови якихосьпрочитаних ним рукописів чи пізнання всіх необхідних мовних характеристик івміння їх застосувати до твору тексту.
Варіантз безпосередньою (інтуїтивною) імітацією.
Імітаторповинен був створити твір, який, по-перше, відповідало б усім загальнимдавньоруським нормам, по-друге, мало б індивідуальними мовнимиособливостями деякого зразка - якоїсь конкретної рукописи, що представляєсобою список XV - XVI століть із стародавнього оригіналу, зроблений північно-західнимпереписувачем.
Цеприблизно те ж, як якщо б зараз російській людині, який не володіє українськоюмовою і не має відношення до лінгвістики, дали в оригіналі зборитворів, припустимо, Коцюбинського і, якщо побажає, то й інші книгипо-українськи і запропонували скласти на якусь задану тему український текстсторінок на десять, причому з індивідуальними особливостями мови Коцюбинського.Які шанси на те, що його твір успішно пройшло б контроль з бокулінгвістів, тобто що вони не відрізнив би його мову від справжнього українського тавдобавок визнали б його схожим на мову Коцюбинського? Весь накопичений нинідосвід спостережень над тим, як люди освоюють іноземні мови, говорить за те,що шанси на успіх тут мав би тільки геніальний імітатор.
Аленавіть і цієї аналогії в даному випадку недостатньо. Як показує вивчення,рукописи, що збігається за всіма своїми мовними характеристиками зі В«Словом о полкуІгоревім В», не існує. Будь-яка реальна рукопис XV - XVI століть в якихосьхарактеристиках з ним розходиться. Це означає, що імітатор не мігорієнтуватися у всьому на один зразок. Він повинен був в одних фонетичних таграматичних пунктах В«налаштовувати себеВ» на один зразок, в інших - наінший, в третіх - на третій.
Ніякихприкладів інтуїтивної імітації такої неймовірної ступеня складності історія незнає. Геній імітації, можливо, зумів би зробити і це (оскільки за геніємпри бажанні можна припускати практично безмежні здібності). Алелюдина, що не є генієм, цього зробити безумовно не міг.
Варіантз науковим оволодінням всіма тими закономірностями будови тексту, якіреально дотримані в В«Слові о полку ІгоревімВ».
Вцьому випадку фальсифікатор повинен був бути першокласним лінгвістом, якийпоставив собі свідому мету створити біля своїх майбутніх критиків враження,що перед ними стародавнє твір, переписане на Північно-Заході в XV - XVIстоліттях. Для цього він повинен бути відтворити в своєму тексті: 1) найдавнішіграматичні риси; 2) особливості їх передачі та часткового спотворення писарівXV - XVI століть; 3) північно-західні діалектні риси. І слід зазначити, що віндбав виключно про думку далеких нащадків, бо безсумнівно розумів, щов сучасному йому суспільстві ніхто не мав ніякого поняття про всіх цих матеріяхі ніяк не міг оцінити його віртуозності.
Необхідно,однак, ясно уявляти собі загальну ситуацію в кінці XVIII століття. Історичноїлінгвістики, тобто науки про зміну мов у часі, ще не існує, доїї перших кроків ще залишаються десятиліття. Ніяких каталогів рукописів ще немає.Навіть просто встановити, чи відноситься конкретна рукопис до найдавніших століть,або до XV століття, або до XVII століття, можна тільки в якості особливого науковогодосягнення - оскільки переважна більшість російських рукописів не датовано,тобто не має дати в тексті, а палеографія, що дозволяє датувати рукописи поформі літер, ще перебуває в абсолютно зародковому стані. Ніяких граматикдавньоруської мови ще немає. Ніяких описів фонетики й орфографії древніх рукописівще немає.
Всіці знання були накопичені історичної лінгвістикою лише протягомнаступних двох століть, працями сотень філологів, включаючи десяткивисокоталановитих. На цьому шляху було зроблено ряд видатних відкриттів, без якихнаші нинішні знання про історію російської мови були б неможливі. Два приклади:в 1890-і роки Олександр Іванович Соболевський відкрив, що в XV - XVI ст. вросійських рукописах використовувалася особлива орфографія південнослов'янськогопоходження, якої не було ні до, ні після цього періоду. Тоді ж ЯкобВакернагеля відкрив закон, якому в древніх індоєвропейських мовах підпорядковувалосярозташування у фразі енклітікі - ненаголошених службових слів. І так далі, вдесятках пунктів.
Іот всіх цих знань наш фальсифікатор повинен був досягти сам - починаючи відвідкриття самого фундаментального принципу змінності мови в часі ікінчаючи сотнями конкретних деталей з фонетики, орфографії та граматикирукописів різних століть і різних куточків Русі. Серед іншого він повинен бувзробити - на століття раніше Соболевського і Вакернагеля - відкриття обох цихвчених, оскільки в творі їм В«Слові о полку ІгоревімВ» представленапівденнослов'янська орфографія, а енклітікі розміщені в точній відповідності ззаконом, який носить нині ім'я Вакернагеля. Не знаючи всіх цих великих і малихправил, він неминуче допустив би у своєму творі цілий ряд помилок; між тимв В«Слові о полку ІгоревімВ» таких помилок немає.
Лінгвіст,рівний за потенціалом сукупності десятків і сотень своїх більш пізніх колег,- Безсумнівно, безмірний геній. І настільки ж унікально і його поведінка: будучивеликим ученим, він не залишив нащадкам ні слова про всіх своїх відкриттях,замість цього побажавши для себе повної вічної безвісності.
Такийпідсумок аналізу мови В«Слова о полку ІгоревімВ». Підробка не є абсолютнонеможливою, але її можна допустити тільки в тому припущенні, що їїздійснив якийсь геній, причому побажав повністю приховати від людства своюгеніальність.
Список літератури
Дляпідготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .historia.ru/
