В.Г. Сироткін
Багатодесятиліття ми, колишні радянські люди, нічого не знали про незчисленні багатстваРосії, що знаходяться за кордоном. В«Золото КолчакаВ»? Так його відбили В«доблеснічервоногвардійці В»ще в 1920 році в Іркутську і цілісінька повернули Леніну, про щоще в 1959 році був поставлений фільм В«Золотий ешелонВ».
Аякщо якоїсь частини цього золота не дорахувалися, то в тому винен В«мундиранглійська В»- адмірал Колчак і йогоВ« коханка-княгиня В»та щеВ« білочехи В»,щось привласнили ...
В«Ленінськезолото В»? Ніколи про нього не чули, як і не бачили опублікованими по цю порутексту надсекретного додаткового фінансово-економічної угоди від27 серпня 1918 - додатки до Брестського миру від 3 березня. Між тим, цяграбіжницька конвенція була набагато важче навіть самого В«похабно світуВ»(В.І.Ленін).
Царськанерухомість за кордоном? Та навіщо нам всі ці монастирі да церкви, цей В«опіумдля народу В»!
ПісляСерпень 1991 звалилася десятиліттями складалася система КПРС. Партіюзаборонили, потім цілий рік судили, попередньо вилучивши все її майно,грошові кошти та заарештувавши рахунку.
Впресі почалося полювання за грошима КПРС, що знаходяться за кордоном. Скільки їхтам було заховано? Точно ніхто досі не знає - називають самі різні і нерідкофантастичні цифри.
Вгонитві за сенсацією завзяті журналісти валять в одну купу все - і В«золото КПРСВ»,і В«золото КолчакаВ», і В«ленінське золотоВ» (відправлене в 1918 році німецькомукайзеру або вивезене в 1919 - 1920 роках через Естонію на Захід для закупівліпродовольства і машин), і В«золото КомінтернуВ». При такому підході простежитивитік В«золота КПРСВ» практично неможливо, що і підтвердилося в 1991 - 1995роках.
ЗаВ«Золотом КПРСВ» пустили по сліду, зробивши величезну передоплату, приватну фірму ЖюляКроля (свого часу саме вона розшукала золото філіппінського і гаїтянськогодиктаторів Маркоса та Дювальє).
Інічого не знайшли. Зрозуміло, не повернули і передоплату ...
Ав цей час оббрехати і прокляті на Батьківщині емігранти по крихтах збираливідомості про розбазарених Леніним і Колчаком В«російською золотіВ», пред'являлияпонським самураям розписки про здані їм на тимчасове зберігання ящиках з російськимзолотом, навіть судилися в токійських судах, заповідаючи своїм нащадкам продовжуватидобру справу повернення Батьківщині вкрадених у нього багатств.
Робилосядещо і на Заході. Томаш Масарик, перший президент незалежної Чехословаччини,панславіст і шанувальник матінки-Русі, змусив розщедритися сибірськихлегіонерів і виділити якусь суму на освіту дітей російських емігрантів вПразі.
Алеінші мовчали. Мовчали французи і англійці, хоча добре знали, що зЛистопад 1918 майже половина з обіцяного більшовиками кайзеру В«ленінськогозолота В»знаходиться у них як військовий трофей на тимчасовому зберіганні(Стаття 259 Версальського мирного договору від 28 червня 1919 року).
Мовчалияпонці, хоча знали, що за договорами 1916 і 1919 років (ст. 8 і 9) вони зобов'язанібули повернути В«заставне золотоВ» Миколи II і Колчака в разі, якщодепоновані в японських банках В«дорогоцінні металиВ» не будуть повністю використаніна закупівлі зброї та амуніції.
В«Дорогоцінні металиВ»не були використані (військові закупівлі чи склали 15% від кредитів, але йзакуплене пропало: японці не надали ні царя, ні Колчаку взагалі ніодного патрона), проте золото так і не повернули, хоча регулярно, з 1927 рокукожні десять років зараховували в японську казну відсотки - по 62 млн. золотих ієн.Про В«російською золотіВ» не згадали.
Незгадали союзники Росії по Антанті і про шість "золотих посилкахВ» 1914 - 1917років, що були відправлені на основі відповідних юридичних угод вбанки Нью-Йорка, Лондона і Парижа знову ж для виготовлення і поставок зброї вРосію на фантастичну суму у 638 млн. золотих рублів (один золотийВ«ЦарськийВ» рубль сьогодні на валютних біржах Заходу варто 11,3 долара США).Тим часом, як і у випадку з Японією, зброї-то на всю відіслати суму так і невиготовили і не надіслали, хоча у всіх угодах про В«військовому золотіВ»значилося: у разі невиконання контрактів золото належить повернути ...
Так,після жовтня 1917 року на Заході і Сході в банках В«російського золотаВ»виявилося у два рази (на 2 млрд. 503,1 млн.) більше, ніж в самій Росії (1млрд. 101,1 млн. зол. руб.), та й цей залишок в серпні 1918 розтягнули білі ічервоні.
Незгадали про це В«російською золотіВ» союзники з антигітлерівської коаліції і підчас Другої світової війни, і СРСР довелося заново оплачувати поставки поленд-лізу, причому навіть після того, як німецькі субмарини потопили крейсерВ«ЕдинбургВ» зі злитками вже В«сталінського золотаВ».
Ав той же час наші партнери по світового економічного простору і захистправ людини миттєво згадують і про В«золоті ТроїВ», і про реституціюВ«Переміщених художніх цінностейВ», що дісталися СРСР в якості військовоготрофея після Перемоги в 1945 році.
Проросійської нерухомості за кордоном, особливо царської, до 1990 року (рікпідписання С. Горбачовим у Парижі угоди, в якому вперше СРСР визнававсебе правонаступником Російської імперії і всіх режимів, що існували не їїтериторії в 1918 - 1922 роках) взагалі не було й мови.
Ідалі. Тільки-тільки Горбачов підписав ці угоди, тут як тут у Франціїз'явилися нащадки власників облігацій В«російських позикВ» 1880 - 1914 років,які зажадали: віддайте 48 млрд. доларів, ми ж тепер партнери по"Нового мислення"!
Мислення,може бути, було і новим, але прийоми як були, так і залишилися старими: віддайте,а то ми, 400 тисяч нащадків і 300 депутатів французького парламенту, натиснемо наМВФ, Світовий банк і Європейський банк реконструкції і розвитку, вони вамкредитів не дадуть, чим будете платити зарплату шахтарям та іншим бюджетникам?
Нашекерівництво виявило слабкість і вирішило укласти угоду про В«нульовийВ»варіанті: нам списують В«царські боргиВ», а ми відмовляємося і від золота (на 100млрд. дол), і від нерухомості (на 300 млрд. дол).
Прецедентбув створений на початку В«перебудовиВ»: М.С.Горбачев і Е.А.Шеварднадзе підписали 15Серпень 1986 з В«залізною ледіВ» Маргарет Тетчер такий В«Брестський мирВ»!Англійці зняли свої претензії по царських боргах на 900 млн. ф. ст., а мивідмовилися від генуезьких претензій по В«військовим боргахВ» (збитки від англійської військовоїінтервенції в 1918 - 1920 рр..) на 2 млрд. ф. ст. Але при цьому В«залізна ледіВ»звернула в дохід скарбниці царське В«заставне золотоВ» на 60 млн. ф. ст., не рахуючимайже 1,5 млрд. ф. ст. відсотків, що набігли за 70 років.
Ужна що більшовикам було байдуже В«прокляте минулеВ», але і вони грошівважали. І ті, що у них в Совдепії залишилися, і ті, що опинилися за кордоном.Так як вміло вважали! І в Генуї, і в Гаазі, і в Лондоні, і в Парижі в 1922 -1927 роках на переговорах з Антантою про борги. В«Росіяни позикиВ», кажете? Акуди діли шість золотих посилок за 1914 - 1917 роки? Націоналізація нашоївласності? А царська закордонна де так плюс заподіяну вами шкоду російськійВ«ВнутрішньоїВ» власності за час війни та інтервенції 1918 - 1922 років?
Почитайтебільшовицький збірник аргументованих контрпретензій В«Хто боржник?В» (М. -Л., 1926) - будь-яка молода дипломат в МЗС може позаздрити, до чого жграмотно і логічно складений! Нам би і сьогодні можна дечому повчитися у тихбезпартійних В«спецівВ» типу Юровського і Ключникова, які вели переговори вГенуї і Гаазі, та й у червоних дипломатів Красіна, Раковського, Сокольникова тежбуло б не гріх.
Невсе чисто ні з В«царським золотомВ», ні з В«золотим запасом СРСРВ», ні з В«золотомКПРС В». У В«царське золотоВ» включено і В«румунське золотоВ» (у сучасних цінах -на 38 млрд. дол), яке в 1916 - 1917 роках було відправлено на тимчасовезберігання в нижегородський і казанський В«золоті кишеніВ». Факт цього тимчасовогозберігання СРСР визнав ще в 30-х роках і в 1934 і 1956-му частину цінностейповернув. Але не всі, і сьогодні в Румун...
