Міністерство освіти і наукиРосійської Федерації
ГОУ ВПО В«Іванівський державнийуніверситет В»
Історичний факультет
Кафедра історії стародавнього світу тасередніх віків
ДИПЛОМНА РОБОТА
Тема: ЗОБРАЖЕННЯОСНОВНИХ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ фронда в мемуарах Ларошфуко і Реца
Студент VIкурсу заочного
відділення Колескін Д.А
Науковий керівник
доктор історичних наук,
професор Євсєєв В.А
Завідувач кафедри
доктор історичних наук,
професор Тюленєв В.М
Іваново 2011
Зміст
Введення
В§ 1.Історіографія
В§ 2.Обзорджерел
В§ 3.Франціяв епоху Рішельє і Мазаріні
ГлаваI Зображення основних політичнихдіячів Фронди в мемуарах Ларошфуко
В§ 1.Мазаріні
В§ 2.ПрінцКонде
В§ 3.Королева
В§ 4.Рец
Глава II Зображення основних політичних діячів Фронди в МемуарахРеца
В§ 1.Мазаріні
В§ 2.ПрінцКонде
В§ 3.Королева
В§ 4.Ларошфуко
Висновок
Списоквикористовуваних джерел та літератури
Введення
В історії Франції XVIIстоліття, важко переоцінити унікальність і значимість подій епохи Фронди, боабсолютна монархія у Франції після її закінчення придбала найбільш яскравовиражені риси. У цьому зв'язку представляється дуже цікавим моментомзображення політиків даного періоду в мемуарах їх основних учасниківЛарошфуко і Реца. Інтерес до даної теми виникає й тому, що в цих мемуарахцентральним подія є громадянська війна, в якій самі мемуаристиберуть активну участь. Погляд на події, що відбуваються зсередини, завждипривертає увагу істориків, так як в мемуарах дається характеристикаосновних героїв Фронди, їх вчинки, дії. У мемуарах Реца і Ларошфукоможна простежити за кар'єрними злетами і падіннями політиків того часу. ВЗагалом цікава позиція мемуаристів на саму війну, їх відносини, принципи. Данаепоха в історії Франції, а саме після смерті Рішельє в 1642году і короляЛюдовика XIII у 1643, єдуже насиченою подіями. І для того, що б розібратися в них, потрібнорозглянути всі аспекти життя країни перед громадянською війною.
Франція була до цьогочасу одним з найбільших (площею близько 500 тис. кв. км) і населених(За неповними демографічними даними, близько 15 млн. чоловік) централізованихдержав Європи. [1] Станово-політичнийлад Франції був зовні простий: духовенство, дворянство і В«ротюрьеВ»,очолювані королем, які користуються необмеженою владою. За уявноюстрункістю і простотою цієї схеми, однак, ховалася складна соціальнареальність, спутаний клубок класових співвідношень.
франціяфронда Ларошфуко рец
В§ 1.Історіографія
Серйознідослідження мемуарів Ларошфуко відносяться лише до кінця XIX століття, вони виникли після того, як було опублікованоперше його зібрання творів. Серед присвячених йому біографічних робітвиділяються роботи Ш.-О. Сент-Бева, Ж. Бурдо, Ф. Емона, Е. Мора і найбільшповна біографія Ларошфуко, що належала американському автору - М. Бішопу [2]Бішоп докладно вивчив життя Ларошфуко і висловив те знання у своїй праці.Автор докладно вивчає те середовище, в якому ріс і виховувався Ларошфуко, вяких умовах він робив собі придворну кар'єру, автор досліджував його життя івчинки під час Фронди. Однак Бішоп лише перераховував факти які вінзакарбував у своїй роботі, але висновків та аналізу оточення Ларошфуко немає.
Вивчення Ларошфуко вРосії пов'язано з іменами літературознавців Е.Л. Липецької і М.В. Розумовської. М.В. [3]Разумовська в першій половині 60-х років випустила дві статті, одна з них:"Ларошфуко і Фронда". Монографія присвячена дослідженню творчостівідомого французького мораліста, характеристиці історичної обстановки, вякій жив і творив Ларошфуко, філософських концепцій і політичних теорій,що зробили вплив на його світогляд, визначенню місця Ларошфуко в рядуінших класицистів "великого століття". Основна увага приділяєтьсяаналізу суспільно-політичного і філософського змісту В«МаксимВ» - головноготвори Ларошфуко Монографія присвячена дослідженню творчості відомогофранцузького мораліста, характеристиці історичної обстановки, в якій жив ітворив Ларошфуко, філософських концепцій і політичних теорій, що зробиливплив на його світогляд, визначенню місця Ларошфуко в ряду іншихкласицистів "великого століття". Основна увага приділяється аналізусуспільно-політичного і філософського змісту В«МаксимВ» - головноготвори Ларошфуко. Деякий увагу Ларошфуко приділено в дослідженнях пролітературі XVII в. Ю.Б. Віпера, С.Д. Артамонова та P.M. Самаріна. [4]Але все тут зводиться лише до короткого розповіді про його життя і побіжний огляд"Максим". Більшість дослідників, які займалися Ларошфуко іконструювати для себе його образ, розділилися на два табори. Деякізвеличували його гідності, інші зосередилися на його недоліках. Прицьому одним і тим же його вчинків деколи давали зовсім протилежніпояснення, роблячи з нього то негідника, то найшляхетнішого і безкорисливолицаря.
Зі сторінок багатьох робітЛарошфуко постає як завзятий інтриган, гордий і зарозумілий чоловік, зразокзарозумілості. "У Франції було небагато людей більш гордовитих, ніж герцог деЛарошфуко "[5], -стверджував його дослідник Н.Р. Льюїс. [6]Ларошфуко не зумів зробити кар'єри при дворі, "в основному з власної дурості",оскільки був абсолютно непослідовний, то підтримуючи королеву, то борючисьпроти неї. Інтрига була його стихією, "в яку Ларошфуко і поринає звеличезною насолодою "[7]. Він,стрімголов, "кинувся під Фронду без переконань, але завзято, через любов ізлості на королеву "[8]. А іншівважають, що він лише прикидався закоханим, цинічно використовуючи пристрастьгерцогині де Лонгвіль, однієї з найгарніших дам при дворі, фрондеркі і сестриВеликого Конде, для досягнення власних цілей. Але навіть вся його гордість неперешкодила йому, розорившись, віддати дочку в дружини своєму колишньому слузі, лише бтільки не втратити його фінансової допомоги (цей шлюб не був визнаний офіційно,але не вважався секретом в суспільстві).
Але є автори, якімалюють зовсім інший образ Ларошфуко. Більшість з тих, хто займавсявивченням біографії герцога, вважають, що Ларошфуко був сором'язливим людиною,захопленим "ідеалом лицарської галантно-героїчного романтики" івсіляко прагнув бути схожим на героїв "Астреї" [9].
Іншийвідомий учасник Фронди - кардинал де Рец. Його В«МемуариВ» займалися першвсього письменники, а потім вже, як правило, вчені-історики. Ще Ш.-О. Сент-Бев всередині XIX в. повставав проти короткозорості й упередженості, що проявилися усучасних йому істориків щодо мемуариста. Він сам завдяки своїйвражаючою художньої інтуїції і своєї проникливості блискуче розкривпротиріччя Реца і багато передбачив в нашому сучасному розумінні автораВ«МемуарівВ» як особистості, як політичного діяча і мислителя, як геніальногописьменника. Значно пізніше чудове есе про кардинала і його В«МемуарахВ»створив Андре Сюарес. Лейтмотив етюду: В«Книга цієї великої людини - дзеркалойого характеру і його духу В»[10]. Тонкіпрозріння містило есе Г. Пікон, який побачив у фактичних неточностях іпомилках Реца не злий намір, а спонтанне відображення внутрішнього світумемуариста, його сподівань і мрій. [11] Що жстосується істориків XIX і першої половини XX ст., які займалися вивченнямВ«МемуарівВ» Реца - Альбера-Бюіссона, Шантелоза, Батіффоля та інших, то вонизосереджували свою увагу насамперед на виявленні різного роду помилок,неточностей, замовчувань, допущених Рецем у викладі й тлумаченні подійФронди. В очах цих істориків твір Реца являє собою вкрай ненадійнийджерело, написаний з упередженою точки зору, що малює в цілому, на догодусамолюбству і марнославства автора, довільну та спотворену картину катаклізмів,стрясали Францію в середині XVII століття. Звичайно, помилок і неточностей вВ«Ме...
