МОУ РуськаКласична гімназія
Екзаменаційнаробота
з історії
В«Палацовіперевороти В»
і посилення позиційаристократії
і гвардії: причиниі наслідки
учениці9 В«АВ» класу
ЖуравльовоїДар'ї
Учительісторії Фокін А.В.
р. Саратов - 2007
Введення
Ми живемо в часи,коли гостро відчувається рух, в яке прийшла вся наша країна. Непомітно длясебе ми втратили почуття присипляючого спокою і тепер з тривогою вдивляємося вшлях попереду.
Нацьому шляху в майбутнє, яке стало раптом таким туманним, неясним, і тому -тривожним, ми частіше, ніж раніше, озираємося назад - в наше минуле, адже мивідчули себе в єдиному потоці часу, який мчить з нескінченності історії внескінченність майбутнього. Нам стало так важливо знати наше минуле саме для того,щоб зрозуміти нинішній день і вгадати контури дня прийдешнього.
Час перших послепетровское царствований, прояких далі піде мова, нерідко називають безвременьем - так разючедвадцяті - шістдесяті роки XVIII століття не схожі напередувала їм епоху грандіозних петровських реформ, як і на що почавсяпісля них В«золотий вікВ» Катерини II.
Моя робота присвяченадослідженню В«епохи палацових переворотівВ» 1725 - 1762 рр.. і, перш за всепричин появи самих палацових переворотів в історії російськоїсамодержавної монархії після перетворень Петра I. У моїй роботі я детально розглядаю події, пов'язані зспадщиною престолу в період з 1725 по 1762 рр.. Зародження, форми прояву тарозвитку палацових переворотів як особливого способу вирішення протирічвсередині правлячих верхів і їх конфліктів з імператорською владою. Простежуюдолі головних героїв і учасників цих подій протягом доби, а такожроль і місце в палацових перевороти гвардії як особливої вЂ‹вЂ‹дворянської групи,приймала участь в системі управління державою.
Основна мета мого дослідження полягає у вивченнізакономірностей появи і розвитку палацових переворотів у вітчизнянійполітичної історії. Я спробувала встановити причини серії двірцевихпереворотів в російській державності.
В«Розглядаючи літописуросійської історії XVIII сторіччя, зподивом помічаємо чудові перетворення щастя. Воцаріння кожного государяскидає піднесених владою попередників і владною рукою намагаєтьсявозвеличити наперсників нового повелителя. Бачачи жорстокі приклади, як всі мужіділові, державні, кожен у свою череду, або гинув, або падав унікчема, всі розуми, природно, обгорнув мимовільним страхом, всякедарування та благородне честолюбство долженствовалі зникати в темрявіневідомості В», - так образно охарактеризував невідомий нам автор цілусмугу в житті країни, що настала слідом за петровський реформами. [1]З 1725 по 1762 рр.. на російському престолі змінилися сім імператорів іімператриць, спадкоємців Петра I, чиєВ«СходженняВ» і правління супроводжувалося великими і малими палацовимиВ«РеволюціямиВ».
З легкої руки В.О.Ключевського назву В«епоха палацових переворотівВ» міцно закріпилося за цимперіодом. Саме це поняття є ключовим у моїй роботі.
Сучасники самої В«епохипалацових переворотів В»називали їхВ« великим і рідкісним справою В»,В« підприємством В»,В«ЗміноюВ» .2 Невідомий російський мемуариствживав відразу кілька слів: В«змоваВ», В«сміливеВ» або В«дерзновенняпідприємство В»,В« вступ до правління В»,В« щаслива подія В»,В« перерва В».Історик М.М. Щербатов у відношенні дворян вважав за краще говорити про В«падінняВ», аперевороті 1762 р. визначав як В«обуренняВ». 3
З'явився для позначенняявища і термін В«революціяВ» (зі значенням В«серйозні зміниВ»). По-видимому,таке поняття стало найбільш уживаним у Росії: так характеризувалиподіях 1762 р. багато письменники - Н. Рюльер, А.Р. Воронцов, А.Т. Болотов, Г.Р.Державін. Однак в російську мову XVIIIстоліття це слово не ввійшло. Словник Російської Академії (під редакцією Дашкової) іінші словники того часу його не містять.
У той же час і посівшипо-французьки автори вживали стосовно до російських реалій 1740-1741рр.. термін В«coupВ», (В«ударВ»), В«coup d'etatВ» або В«revolutionВ»; як синоніми їх вживав ФрідріхII.
Катерина II всіляко уникала будьвизначення здійсненого нею перевороту. Але в листі російською мовою (10 липня1764г.) До Микиті Івановичу Паніну, охарактеризувала невдалу спробу В.Мировича звести на престол Івана Антоновича як В«дешператний і безрозсудний coupВ».
С.М. Соловйов впершевикористовував поняття В«палацовий переворотВ» стосовно до всіх відомихпереворотів 1725 - 1762гг. Але, мабуть, він не зраджував йому особливого значенняі вживав паралельно такі позначення, як В«змоваВ», В«повстанняВ»,В«ПоваленняВ», В«переворот в урядіВ» навіть по відношенню до одного і того жподіях 1762 р. Ключевський використав термін В«палацовий переворотВ» повідношенню до всіх збройним спробам зайняти трон в 1725 - 1762гг., але прицьому події 1730 визначав як В«рухВ», а воцаріння Єлизавети Петрівни -як В«гвардійський переворотВ». У сучасній науковій літературі також відсутняєдине розуміння і визначення даного нас поняття.
Вітчизняна В«епоха палацовихпереворотів В»залишається досіВ« темним періодом В»або навітьВ« історіографічноїчорною дірою В»1; тому я вважаю, що обрана мноютема є актуальною в наш час і вимагає ретельного розгляду івивчення, щоб заповнити всі прогалини у вивченні історії Росії.
Глава I
У I чолі моєї роботи я розглядаюперіод палацових переворотів з 1725 по 1730 рр.. За ці 5 років у Росії змінилосятри правителя - Катерина I,Петро II, і Анна Іоанівна, племінниця Петра I.
Останній російський цар іперший російський імператор Петро Iпомер 28 січня 1725 р. Його кончина повалила всіх його наближених нетільки в глибоку скорботу, але і в сильне замішання: покійний імператор незалишив ніякого заповіту. Він так і не скористався власним указом пропрестолонаслідування від 1722 року, який стверджував право государя призначити спадкоємцяза своїм розсудом.
Згідно з опублікованимище в 1775г. спогадами Геннінга - Фрідріха фон Бассевіча, В«в одну з тиххвилин, коли смерть перед остаточним ударом дає звичайно зітхнутикілька своїй жертві, імператор прийшов в себе і висловив бажання писати. Алейого обважніла рука креслила літери, яких неможливо було розібрати, і післяйого смерті з написаного їм вдалося прочитати лише перші два слова: «³ддайтевсе ... В». Він сам помітив, що пише неясно, і тому закричав, щоб покликали донього принцесу Анну, якій хотів диктувати. За нею біжать; вона поспішає йти, алеколи є до його ліжка, він втратив вже мови і свідомості, які більш донього не поверталися В».1
Вибір спадкоємців бувобширний: крім малолітнього Петра, сина загиблого царевича Олексія і німецькоїпринцеси Шарлотти, всі були жінки: вдова покійного імператора КатеринаОлексіївна і дві її дочки від Петра - заміжня Анна і Єлизавета. Крім того, доцарського дому належали три племінниці імператора: Ганна, Катерина і Парасковія- Дочки старшого брата Петра I,Івана, з яким він 14 років (1682 - 1696) формально ділив престол.
Питання про престолонаслідуваннябуло вирішене завдяки активним діям ясновельможного князя А.Д. Меншикова, чиєвеличезний вплив на державні справи могло зберегтися тільки при воцарінняблаговолить до нього Катерини.
Докладні спогади пророзвитку інтриги залишив Г.Ф. Бассевіч, який був міністром при дворі герцогаГолштиньского, нареченого цесарівна Ганни Петрівни. Хоча Бассевіч явно намагавсяприкрасити Катерину і Меншикова, записки міністра дають дуже наочнукартину історичних подій зими 1725
Згідно Бассевічу,В«Пригнічена прикрістю і забуваючи все на світі, імператриця не залишала його(Петра) узголів'я три ночі підряд. Тим часом, поки вона потопала там в сльозах,потай склався змова, мав метою укладення її разом з дочками вмонастир, зведення на престол великого князя Петра Олексійовича івідновлення старих порядків, скасованих імператором і все ще дорогих нетільки простому народу, але й більшої частини вельмож В».
Останні т...
