Зміст
Введення
1. особистістьСвятополка в В«Повісті временних літВ»)
2. Події1015 - 1019 років в В«Повісті временних літВ» та В«Еймундовой сазіВ»)
Висновок
Списоквикористаних джерел
Введення
В«СвятополкI Окаянний (близько 980 - 1019), князь туровский з 988, київський в 1015 - 1019.Старший син Володимира I. Убив трьох своїх братів і заволодів їх уділами. ВигнанийЯрославом Мудрим; в 1018 з допомогою польських і печенізьких військ захопив Київ,але був розбитий В»[6, c.1193]. Цяневеличкий витяг абсолютно точно відображає класичний загальновизнанийісторичний підхід до особистості князя Святополка Володимировича (або Ярославича)і подіям 1015 - 1019 років в Київській Русі. Однак далеко не всідослідники згодні з даною концепцією: припущення про непричетністьСвятополка до смерті його братів Бориса, Гліба і Святослава висловлював ще в 1969 р. В. Л. Янін. Як пише з цього приводу І. М. Данилевський: В«У той час, щоб зробити подібнезаяву в пресі, потрібно було мати мужність. Відхід від офіціозних стереотипівта оцінок не заохочувався В»[1].
Найважливішимісторичним документом, на якому грунтується офіційна оцінка особистостіСвятополка, є В«Повість временних літВ» - загальноруський літописний звід,складений в Києві у другому десятилітті XII-го століття імовірно ченцем Нестором. Текстповісті, неодноразово редагували, включає в себе літописні зведення XI-го століття та інші джерела. Не ставлячи під сумнів цінність іісторичну вагу даного твору, слід звернути увагу на спірністьдостовірності опису в В«Повісті временних літВ»деяких подій. Безпосередньо торкаючись теми В«злочинівВ» Святополка Окаянного, дослідник Н.Н. Ільїн підкреслив одну особливість діяльності монастирських письменників часівСтародавній Русі: В«Штучність у змалюванні негативних рис Святополкавиступає тим різкіше, що похмура його діяльність і особистість зіставляється злагідністю і християнським всепрощенням вбитих братів В»[Цит. по 10].
Меншвідомий і поширений ще один цікавий документ - В«Сказання про ЕймундРінговіче і Рагваре Агнаровіче В»(коротка назва -В« Еймундова сага В»). Післяопублікування його О. І. Сенковський і М. П. Погодіним пройшло вже більше 100 роківі він став бібліографічною рідкістю. У сазі розповідається про двох відважнихскандинавських Витязь, найнятих Ярославом Мудрим в Скандинавії в скрутному длянього 1015 році і прославилися на Русі.
В«Еймундовасага В»і літопис передають майже ідентично всі основні моменти період міжусобнихвійни на Русі початку XI століття. Обидва джерела в однаковій послідовностівисвітлюють майже всі історичні події. Описи битв між братами-ворогамидо деталей схожі, лише імена протиборчих героїв різні. У сазі НЕописані тільки ті епізоди, в яких не брали участь варяги, також їх подвигикілька прикрашені, що характерно для епосу всіх народів, в тому числі іслов'ян. Факт же служби у Ярослава варягів на чолі з Еймунд ніхто небрав під сумнів, він достовірний.
Таким чином,сага чи не єдиний альтернативний літописами джерело. Він майже незазнав змін після своєї появи і виявився єдинимсвідченням очевидців, яких підозрюють лише в одному - в переплутуванніімен. На жаль, у саги є недолік - відсутність датування, але його можнавиправити зверненням до іншим давнім текстам.
Метаданої роботи: на основі аналізу В«Повісті временних літВ» та В«Еймундовой сагиВ»розглянути історичні причини міжусобної війни 1015 - 1019 роківміж давньоруськими князями, з'ясувати роль, безпосередні дії іхарактер участі Святополка Окаянного в трагедії В«трьох князів-братівВ». Завдання:проаналізувати особистість Святополка Окаянного в В«Повісті временних літВ», датиоцінку подіям 1015 - 1019 років, спираючись на В«Повість временнихроків В»іВ« Еймундову сагу В».
1. Святополк(Аналіз В«Повісті временних літВ»)
Як відзначає А.А. Шайкіна,В«Святополк - рідкісний вВ« Повісті временних літ В»приклад виключнонегативного князя. У його зовнішності немає жодної світлої риси, всі його діяння -лиходійства В». [12, с.85]. І цю особливістьлітописного зображення Святополка важко не помітити: літописець не скупиться напохмурі вирази і патетичні промови, очорняти В«окаянногоВ» князя. Його образпідтверджує спостереження І.П. Єрьоміна та Д.С. Лихачова про одне лінійності оціноккнязів літописцями.
Літописець накладає наСвятополка відбиток прокляття з самого народження: майбутній В«злочинецьВ» - син іЯрополка, і Володимира одночасно. В«І була вона вагітнаВ» [4, с.155], - читаємоми в В«Повісті временних літВ» про дружину-гречанці Ярополка, що потрапила після смертічоловіка в число численних дружин-наложниць Володимира. Це змащенепоходження, вбивство Володимиром Ярополка - біологічно справжнього батькаСвятополка - і дає зростання рисам бентежно-ненависницькі характеру В«окаянногоВ»князя, чужого миролюбності і співчуття. Аналізуючи подальший текст В«Повістівременних літ В», цікаво відзначити, що помста Ярослава і Святополка запогубленої брата Бориса літописцем не просто виправдовується, а зводиться нап'єдестал праведного богоугодного подвигу. В«НашВ» ж князь права на боротьбу івійськове рішення конфліктів як би не має, хоча претензії Святополка доВолодимиру Червоно-Сонечку і молодшим братам цілком обгрунтовані: в обох родовихлініях (як від Ярополка, так і від Володимира) за старшинством він є першимпретендентом на київський престол, що відзначено рядом істориків. Наприклад, І.Є.Забєлін у своїй В«Історії російського життяВ» пише: В«Хвороба Володимира, бути може івід засмучення, посилилася, і він помер 15 липня 1015 року. В цей часСвятополк був старшим у своїй братье, бо був народжений від Ярополковуболгарині-черниці - син гріха, від двох батьків і братів, як тлумачилиблагочестиві літописці; але і з цього тлумаченню таки старший в роді,тому що, будучи старшим серед синів Володимира, він походив також відстаршого і під Володимирове роді, від старшого його брата Ярополка В»[2, С.448].Повернемося до історичного джерела. «³д гріховного ж кореня зол плід буваєВ» [4,с.155], - ці слова написані літописцем як перший штрих величезного зловісногополотна В«злочинівВ» Святополка Окаянного.
З рядка В«і посадивВишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, а Святополка в Турові, а Ярослава вРостові В»[4, 165] ми дізнаємося про роздачу Володимиром посадництва своїм синам.Нікіфоровський літопис відносить посадніческую реформу до 970 році, Супрасльський -до 980, Троїцька - до 988. На думку Г.М. Філіста, В«можливий і такий варіант:сини направлялися в землі у міру дорослішання, а літописці звели все до одногороці В»[10]. Незважаючи на те, що в історичній літературі традиційнозустрічається ідея про те, що В«Святополка, сина вбитого ним брата, Володимир нелюбив, не довіряв йому і тому не дав в управління ніякої землі, а тримав піднаглядом поблизу Києва В»(по А.Н. Сахарова [5, с.63]), вВ« Повісті временних літ В»подібних слів немає. Після смерті Ізяслава (1001) і Вишеслава (близько 1010) князьВолодимир проводить другий розподілу посадництва, по якому, однак,старший в роду Святополк не отримує другий за важливістю центр Київської Русі -Новгород - а залишається в Турові. У чому ж причина даного рішення великогокнязя? Фраза В«нелюбимий синВ» не цілком пояснює побоювання Володимиращодо направлення Святополка в Новгород. За версією подібногоВ«ІгноруванняВ» старшинства Святополка звернемося до Г.М. Філіста: В«... посадникповинен був сприяти проведенню в цих землях Другоїрелігійно-політичної реформи - насаджувати християнство. Що ж стосуєтьсяНовгорода, то до початку XI ст. там досить сильно зміцнилася прохрістіанская знатиі вона, безсумнівно, вимагала до себе князя-однодумця, який бисприяв становленню християнства. Святополк не міг допомагати проводитиподібну реформу, бо сам не прийняв християнство. Саме тому він не бувспрямований в Новгород В»[10]. Особливу увагу слід приділити словами І. М.Данилевського: В«Шлюб дітей п...
